Відкинув сумнів

     Ранок не може відчуватись спокійним, коли поспіхом п’єш гарячу міцну каву, та крокуєш на чергове прослуховування. Йоріко приблизно так і уявляла будні сейю, хоча може трохи більш веселими. 

     Момотаро за давньою звичкою, прокинувся рано вранці.  Господиня квартири та мала ще сопіли. Шоста ранку воно і не дивно. 

     Легкими рухами Йоріко відновила бальзам на губах. В грудях все не зникало хвилювання. Майже весь день записи голосових доріжок та різноманітні, не завжди значні, заходи  не забирали дорогоцінний час із Кіріхарою. 

       Дні перетворились в суцільну метушню. Йоріко бігала від студії до якихось стрімів з подругами і агенства сейю, і навпаки. Прослуховування та підготовка до ролей взагалі ━ буденність. 

“Помолимось за вас”, в чергово побачила на результатах прослуховування. 

     Йоріко позіхнула та ледь опанувала себе. Все тіло тремтіло то від холоду то від слабкості. Голова трошки гуділа і починало нудити. 

       Хоча ніхто і не казав, і не визнавав, але Кіріхара скоріше за все зник. У Йоріко не виникало в цьому жодного сумніву. Запив пігулку від тиску вона із нудотою дивилась на недопиту вже охоловшу каву. 

      Ляньхуа хоча і дивилась радісно, але покидати будинку Казеширо не хотіла. 

━ Ну, а ми ще зустрінемось? ━ дівчинка подивилась з благаннями на Йоріко. 

━ Не знаю,  скоріш за все, ще випаде можливість, ━ відповіла Казеширо. Їй стало помітно ніяково. 

    Голова тяжко боліла. Йоріко важко було розплющити очі. Відкрив одне око, примружила інше, поки те не звикне. Біла стеля, не дивлячись на загальний стандарт простих квартир, виникало передчуття, що вона не вдома. Нарешті здужав розплющити друге око повернулась.

     Йоріко дістала пігулки від тиску і запила одну із них прохолодною водою. Досвід з алкоголем їй здавався дієвим тільки зі сторони сну, а ось інших подій та прокинутись в квартирі досі малознайомого чоловіка — соромно. 

     Йоріко на диво поводила спокійно. Вмилась, сильно не шуміла, поки Момотаро вже заварював каву та тихо відніс футон з усім необхідним для сну.

     Казеширо, здпавалась, задумливою, щось наспівувала поки роздивлялась на їжу яку чоловік обрав для сніданку. 

    Йоріко  здавалось не здатна спокійно заснути. Вона тихо крутилась на футоні, інколи наче тягнулась до чогось.
Лія занепокоєно спостерігала, але підійти до Момотаро так і не наважувалась.
“Момо… допоможи.. Момо”, - інколи тихо лунало з вуст Йоріко.

***

      Ранок слід назвати музичним. Йоріко весь час щось тихо наспівувала. Момотаро і приховувати не стал, що пісня геть не знайома.
Shooto sunzen mune ga hikisakane sou

Nandomo koe wo agete Break out!

It’s Not Over owaranai yoru wo kakenukete ike*

      Йоріко поступово поводила як у себе вдома. Лише, як помічав Момотаро, інколи перепитувала та уточнювала за речі, чи могла порадитись. Крім претензій,майже щодня слухав ознайомлення зі сценаріями та навіть підготовку. Останнє дійсно здавалось цікавим.

      Життя настільки невпинне, що все рано чи пізно зникне у часі. Так Йоріко починала думати і про колись неймовірно важливого Кіріхару-семпая. 

— От дідько… — тихо вилаявйся Нікайдзука.

Йоріко одразу зацікавлено подивилась на чоловіка, мов очікувала, пояснень. 

      Хотілось перевернутись на бік, але щось заважало. Йоріко ледь потягнулась і розплющила, а згодом обережно протерла очі. Дивовижну легкість відчувала.

“Так ось як це виспатись?” — подумала Йоріко. Проте дийсь теплий подих прямо скроні — не полишай у спокої. 

     Ліє подобалось спостерігати, або інколи робити вигляд зайнятої в читтаня, але слухати як між собою спілкувались Йоріко та Момотаро. 

“Таке враження, ніби зрештою сама я жити не можу… Мене обов’язково хтось рятує”, ― подумки посварила себе Йоріко.  Проте, в голові вспливали спогади знайомства з однією дівчиною. 

     Лія дивилась, як радісно скотчем Йоріко повісила новий малюнок. Момотаро до цього не просто погодився, а здавалось наче запропонував таке зробити. 

     Метушня з квартирним питанням для Йоріко так і не закінчувалась. Жінка втомлено перебирала речі. Здавалось, доля завжди надривається від сміху, бо як ще пояснити деякі речі.

   Чим ближче весілля подруги, тим більш нервовою виглядала Йоріко. Момотаро зрештою все це списував на стандартні хвилювання, які вітають при такси святах. Але ще не знав, що не в усьому був правим.

    Через день наступив той самий ранок. За вікном ще темно, а Йоріко вже тихенько потягувалась і вставала. Кава і геть легкий сніданок. Настільки ранній підйом їсти взагалі не виникало бажання. 

    Далеко не це юний господин планував побачити в заброшеному склепі проклятої садиби. В одній з розкритих трун лежала дівчина. 

   Йоріко декілька разів потягнулась аби розтібнути сукню. 

━ Момо, можеш будь-ласка допомогти, ━ ласкаво мовила жінка. 

    Чоловік абсолютно спокійно розтібнув сукню, але за звуком замка, зрозуміло, що геть не поспішав.

    Гарний вечір почався аромату персикового пирога. Йоріко здавалось особливу любов вкладала до страв, до яких торкається рідко. 

    Насправді, пироги ━ саме одна з таких страв. Особлива, в її руках ледь не обрядова, як весільний коровай.

   Вечір, коли друзі знову після роботи в качалці ━ завжди видавався вдалим. Значить, нічого екстраординарного не відбулось. 

    Цього разу компанію складав саме Акіра. 

━ Вітаю, тебе друже, ━ мовив розчулено Кай, ледь втримався від сліз. 

    Йоріко від радощів підпригнула. Підбори в її радощах однозначно не ставали на заваді. 

— Ву-у, Йоріко-чан, вітаю з ще одною більш крупною ролю, — щиро мовив Якушиджи. 

    В перервах між записами та івентами, завжди випадає щось. В цьому ж випадку, до підготовки заходу, була невелика перерва. Настав час кому позаписувати сторізи, кому погортати твіттер і щось “цвірінькнути”, а переважно просто поговорити з колегами. 

    Момотаро трохи непокоїло що приходилось відкривати той курйозний момент трохи з іншої сторони. Не те щоби він не розраховувал на Кая, але втягувати в проблеми не хотілось. Та і все більше він пов’язував з небажанням виносити з  тісного кола. Купу деталей уж точно. 

    Доволі масштабний івент підійшов до завершення, коли прозвучали переможні: “Кампай!”

    Ідея в честь цього влаштувати нормальне побачення ― прийнято абсолютно спонтанно. 

“За Лією посмотре Накасу-кун, сподіваюсь, все процйде добре”, ― жінка зітхнула. 

    Складно заплющити очі. Заснути тим більш, з бентежними думками про візит до батьків. Впевненість Момотаро, звичайно вселяла надію, але ж батьків власних вона знала ще краще.    Будувала яскраві очікування. Чим більш яскраві, тим більше тривоги в серці. 

     Спадкоємиця сімейної доджьо — залишались гордим званням для юної Мікане Мійоші. Дівчина все життя захоплено дивилась на батька, який суворо повчав тих, хто приходив до них навчатись майстерності володіння шестом Бо та наґінатою. 

    Напад повторився. В цей раз передчуття справдилось. Але жінка дякувала Будді, що Момотаро був поруч. 

“Як все дивно змінилось, бо Лія вдома.. Насправді на щастя, але…” — задумалась Йоріко, поки не відволіклась. Знову з’явилась дівчина незнайомка з шестом бо. 

    Того ж вечора. Вони повернулись в готель. Цей день ще не був втомлючим, але відпочити хотілось.

— Момо, це це.. це безросудно, — стурбовано каже Йоріко. 

    Наступний день в батьківському домі Казеширо можна вважати наспокійнішим. 

    Йоріко відчувала себе розслаблено, поки чула що батько не звертався грубо до Момотаро.

     Суцільна темрява. В ній тонули та зникали усі думки, поки зароджувались тривоги за тривогою. Пітьма відчувалась в’язкою, немов сипучі піски. 

— Матуся! — Лія кликала на допомогу та тягнула руку. Її невпинно поглинала темрява. азбираючи і те маленьке сяйво. 

     Йоріко то і діло позіхала. Хоча сама ладна була посперечатись, що спала навіть більше ніж зазвичай. Вважай, виспалась. 

—  Тебе точно нічого не турбувало вночі? – Спитав Момотаро, опустив долоню на плече жінки. 

     Тренування в доджьо Микане виявилась не найкращою ідеєю. Хоча найгіршою, Момотаро теж не вирішувався назвати. Жінка в дійсності правно володіла шестом Бо. Попри все, спеціалізувалась на наґінатє. 

      Але жінка була абсолютно без пощади чи лояльності. 

   Момотаро стомлено сів на диван. Найкращі рішення в офісах ― це наявність м’яких сидінь. Його думи все турбувал той похід в музей. Погляд Лії не був звичайним. 

“Гея… Чому вона ототожнювала її з мамою… Крім того що Гея це Богиня матір… Ні, це все до біса дивно”

       Момотаро розплющив очі. Спальна кімната в притулку. “Кібіцу” ― невеликий але затишний притулок. Всі старші чи молодші діти ― як брати і сестри. 

     Через безліч нагальних справ Момотаро не міг собі дозволити часто ходити кудись на відпочинок з другом. Але не цього разу. Кай зацікавлено розповідав про гральні автомати. Це звичайно не улюблене дозвілля що Момотаро. що Кая, але спробувати - цікава змога в житті. 

    Момотаро відчував себе абсолютним володарем Зламу. Як би не цікавила вся ця нечіткість і неясність дивовижного місця.  Проте ж необхідно повернутись до свого часу, до свого місця. 

― Ого, а ти знову і знову, ― Кіріхара повільно плескав у долоні. ― Аж заздрісно

    Момотаро розплющив очі. Без окулярів перед очима все трохи пливло. Навіть так, головним стало те, що він відчував дихання, серцебиття Йоріко.

    Зітхнувши, лише сильніше пригорнув до себе.

***

     Наступного вечора, коли Лія заснула (або як мінімум лягла на свій футон), Йоріко задумливо дивилась в екран ноутбуку. Вони домовлялись подивитись разом мюзикл, але який зараз буде цікавішим. Хоча нічого не зміниться бо що “Хезерс” що “Гамільтон” доводять її до сліз. 

    Йоріко раптово ніжно обійняла Момотаро за шию.

― Я відхопила нову роль, ― Йоріко шепнула на вушко, згодом трохи відсторонилась. ―  Сподіваюсь івентами займатись знову ви будете

    Знову жінка м’яко посміхнулась. Посмішка відчувалась особливо теплою. 

     З того вечора Момотаро пильно спостерігав за Йоріко. Вона не пам’ятала майже все з моменту, як тілом заволоділа Гейя. Перші декілька днів він бачив енергічну але дуже розгублену жінку. 

    Заробити трохи більше грошей і відправитись відпочити в Камбоджі — була найкращою спільною ідеєю. 

    Проте як тільки вдарила спека, Йоріко виглядала трохи млявою. 

      Скільки б днів, тижнів з весілля не минуло, Момотаро ні дня не сумнівався в свої пані Хачімія. Йоріко продовжувала бути сейю і старанно ⟪виривала⟫ якісь цікаві проекти, наскільки це було їй доступно.