36 глава

     Йоріко то і діло позіхала. Хоча сама ладна була посперечатись, що спала навіть більше ніж зазвичай. Вважай, виспалась. 

—  Тебе точно нічого не турбувало вночі? – Спитав Момотаро, опустив долоню на плече жінки. 

     Він пильно дивився на Йоріко. Ні все ж вона відрізнялась від нещодавнього образу у сні. 

—  Та все добре, зараз покусаю, —  обурилась Йоріко але згодом посміхнулась. Ставало тепло від посмішки, наче в сонячний день. 

—  Зроблю пару масочок, порарюсь у ванні, і як огірочок, —  мовила Йоріко трохи потянувшись. 

—  Ох, ти як тигриця, —  відмітив Момотаро.

      Йоріко зніяковіло подивилась на чоловіка.

***

     З днями Момотаро став помічати як Йоріко періодично не бажала відходити від Лії. Частіше грала з нею, затримувалась на майданчику, обіймала. І це все мило, але в думках закрадалась ірраціональна тривога. 

     Здавалось. навіть Лія була збентежена цим.

—  Тату, а з мамою все добре? —  поцікавилась Лія.

—  Вона просто турбується і піклується, —  відповів Момотаро і попестил дівчинку по голові, нахилившись до неї. 

     Проте, його самого бентежило таке бажання Йоріко абсолютно не покидати Лію.

—  А, ось ти де Лія-чан, – мовила Йоріко, вона нахилилась до дівчинки та опустила долоні до її плечей.

“З нею все добре - цей найголовніше” —  подумала Йоріко і зітхнула з полегшенням. Серце стало битись легше. 

***

      Йоріко позіхнула та майже піднялась з ліжка. Її перехопил Момотаро. 

—  Відпусти мене, —  мляво  ледь не прохрипіла жінка. —  Я йду будити Лію. 

     Якби Йоріко не пручалась - вирватись не здатна. Момотаро повалив обережно на футон. 

—  Момо, що ти робиш? —  спантеличено спитала Йоріко. 

     Момотаро зітхнув. Як дівчина була не в силах пручатись зараз, так і він без примруження чи окулярів зараз не міг побачити її добре. 

—  Спиняю тебе… —  відповів Момотаро. —  Поки Лія з нами вона в безпеці. Йоріко… —  чоловік зробив в паузу. —  Про Лію турбуємось ми разом, і ми з Лією турбуємось за тебе…

     В куточках очей запекло. Йоріко відчула як на очі навертались сльози.  Казеширо прилинула до Момотаро, обійняв. 

***

“В давні часи кільця слугували символами заручин… Може”, —  Момотаро задумливо потер брів та поправив окуляри. 

—  Ого, братан, це? —  Кай відхитнувся.

—  А? Кільця… Поки нічого особливого, —  Момотаро махнув рукою.

—  У мене менше б було питань, як би я не знав що в тебе дівчина, Братан ти вже плануєш? —  Кай ніяк не рішається договорити слова, які завершували сенс питання. 

—  А? ти про це. Вибач, що змусив хвилюватись, але поки далі заручин з Йоріко не планував, —  Момотаро покачав головою.    Слова здавались не переконливи навіть йому, хоч і не брехав.

—  А…А! —  Кай різко крикнув. —  Офігіти,Братан,скажеш як все пройде, —  міцно потис руку другові, який розгубився.

     Момотаро зітхнув. Кай його зрозумів не зовсім так, але як знову заперечити чи надати інший варіант —  гадки не мав.

***

     Йоріко потупила вражений погляд на Момотаро.

—  Це дещо скромні кільця, але… Я хотів щоб весілля залишилось як наша забаганка і, напевно, формальність, а там мали зв’язок більший ніж відомий Небесам, —  мовив Момотаро.

      Йоріко протерла пальцем очі. Вона ще не заплакала, але боялась, можливо. 

      Кільця були абсолютно простими, вірогідно із срібла.    Простих форм. Чізуру не одразу помітила цікавий момент  в рельєфності каменів, наче відбитки схожі на трикутники, але гладенькі. 

—  Давай свою руку, —  жінка мовила, щиро, радісно посміхнувшись. 

—  А?.. —  Хачімія збентежився. 

     Йоріко дістала кільце , коли чоловік дай руку, обережно одягла кільце. Згодом протягла власну.Момотаро вдихнув повітря. Настільки багато, що здавалось в грудях заболіло.    Обережно дістав кільце, закрив та відклав коробочку. Плавно та повільно одяг на палець жінки. 

“Наче сіло.. Впорався з розміром”, —  Момотаро полегшено зітхнув, так Йоріко ледь не на шию до нього стрибнула. 

     Йоріко наче не турбувало що відбувалось довкола, осипала ніжними поцілунками щоки чоловіка. 

Реакція любої була краще, ніж він очікував. 

***

“Ах, вважай майже наречена. О.. Треба спробувати звертатись до Момотаро як коханий”, —  одна лише думка викликала божевільне серцебиття. 

     Весь настрій збило дивне відчуття. Шепіт. Над вухом почувся шепіт невідомою мовою. Йоріко різко обернулась але за спиною Лія сиділа за столиком та щось малювала. Нікого хто міг нашептати подібне не знаходилось поруч…