34 глава

    Наступний день в батьківському домі Казеширо можна вважати наспокійнішим. 

    Йоріко відчувала себе розслаблено, поки чула що батько не звертався грубо до Момотаро.

“Круто, Момо, ти перевершив усі можливі прогнози”, — Йоріко прикрила очі. Квітковий чай, який заварила мати, нагадував той, що декілька років тому дарувала вона. Складно згадати на яке свято, хоча то вже і не важливо. 

— От тепер очікування топоту маленьких ніжок ще цікавіше, — мрійливо мовила Саяка.

— Так сколопендру хочеш? — відізвалась саркастично Йоріко. 

— Га? Я про онуків,— відповіла Саяка та насупила брови.

— Хіба? Сколопендра теж може тупотіти маленькими ніжками

    Після сказаного Йоріко задоволено посміхнулась.

       Момотаро почув цю розмову стримано посміявся. Йоріко вже розповідала, що колись подібне обіцяла придбати мамі, за постійне очікування онуків. 

“Йоріко, ти не опускаєш планку своєї кмітливості” 

***

     Йоріко спочатку не дуже хотіла прощатись з батьками, бо передчувала. що не скоро ще побачить їх. 

    То абсолютно усю дорогу назад в Кіото  нервувала за Лію. 

Інколи Момотаро здавалось, що зрештую бути абсолютно розслабленою дівчина не вміла. Ось вже наскільки це погано чи добре  визначити ніяк не міг. 

***

    Йоріко необачно кинула валізу, залишив її на Момотаро та побігла до Лії. дівчинка та само вирвала долоню з долоні Кая та побігла на зустріч. 

— Лія!

— Мама!

    Щось було драматично в цьому. Момотаро підійшов з речами, яких дещо додалось. Відпустив одну з валіз та поправив окуляри. 

    Здавалось для дівчинки та жінки спинився час. Лія радісно обійняла Йоріко, яка для цього присіла навпочіпки. 

— Як, як мило — сказав Кай, та квапливо  протирал сльози з очей.

     Момотаро здалось, що якщо не знати всієї правди, то і сумніву не виникне що Йоріко мати Лії.  

***

    Йоріко звичайно обережно на долоні показала дерев’яну черепашку, яку зробив Момотаро.

— Диви, це твій тато зробив, — Казеширо ласкаво посміхнулась та прикрила очі.

— О, поставимо біля фотографії! — жавово та гучно мовила Лія. Вже і не впізнати в ній залякану дівчинку. 

— А я казала, — не менш жваво підтримала Йоріко. — Моя донька, ну моя! — Йоріко відклала черепашку на стіл і обійняла Лію.

— Я постелю, — мовив Момотаро. Чоловік піднявся, взяв черепашку і поставив недалеко від рамки, в якій стояла спільна фотографія. 

   Він розвернувся.Як з моменту де він слабко розумів що таке родина. зараз дивився і не хотів, щоб цей момент обривався. 

***

    Вихідний. Прекрасний час, особливо коли у всіх з компанії він співпадає. 

— Значить я читаю питання і зараховую бали, постараюсь не підвести, — відповідально мовив Кай.

     Мікане закотила очі. Вона щиро не розумію навіщо погодилась. Їй здавалась причина не відмовляти — наявність Йоріко, яку не хотілось залишати серед чоловіків. 

     Проте з часом проста вікторина перетворилась в суцільне змагання між Йоріко та Момотаро.

— Два розумника зчіпились, — буркнула Мікане

    Вони кидали безліч прізвищ, фактів. Мійоші навіть не намагалась втрутитись між ними. Абсолютно не її ліга, тим більш між такими…

    Мікане не підбирала слів, якими могла би описати їх.

— Офіційно перемагає Казеширо-чан! — каже Кай.

     Накасу подивився на друга. Момотаро лише посміхався. Те як насправді, він пишався своєю жінкою не могло не тішити.

— Ура, кінець… — Мікане з почесним одним балом. заробленим на початку, зітхнула. 

— Ні, тепер “Еліас”, згодні? — жваво мовила Йоріко та підняла руку.

— О, гарна ідея! — підтримав Кай.

— Я зараз дістану, — абсолютно спокійно сказав Момотаро. 

    У Мікане засіпалось око. Вона думала гірше вже не може бути. Вона все це і так не те щоб любила, а тут ще і компанія дивних і малознайомих людей. 

***

    Після гри Йоріко зготувала всім чай. Зробив маленький ковток зітхнула.

— Ех,частіше б так, — мрійливо мовила вона.

“Смачно”, — подумала Мікане, зробив ковток зеленого, тонізуючого чая. 

    Для Мікане навіть смак чаю не перекрив найгіршого що могло статись — допитування. Йоріко між посмішкою та невинним виглядом то і діло переводила тему на те, що саме їй винен чи хто цей юнак.

— Ідзумо Коюкі, все що вам треба знати про цей вайло, — буркнула Мікане. Залишалось заїсти поганий настрій смачними онігірі. 

“Нда… вона не дуже ввічлива”, — ледь подавила зітхання Йоріко. 

***

      Перед сном Йоріко притислась до Момотаро. Інколи відчутно як ритим її серця неспокійно вибивався. Що разу змушує замислитись над її станом здоров’я сильніше, ніж зазвичай. 

     Він зрештою тільки в такі моменти, вкотре згадував. що все що відбувається зараз абсолютно реальне, а не сон. Йоріко та Лія стали настільки близькими, що не  уявляв подальших місяців без них. 

    Момотаро ніжно обійняв за талію Йоріко та нарешті прикрив стомлені очі.