33 глава

    Того ж вечора. Вони повернулись в готель. Цей день ще не був втомлючим, але відпочити хотілось.

— Момо, це це.. це безросудно, — стурбовано каже Йоріко. 

— Га? А не ти мене готувала, що Джин-сан. може подібне утнути? — це питання змусило жінку зніяковіти та розгубитись. — Не переймайся, я прийняв його виклик і повинен довести силу своїх почуттів до тебе, 

    Йоріко не знаходила слів аби виразити розчуленість. Вона притислась до Момотаро, обійняв.

— Знаючи мою мати, вона скоро заспіває за весілля з новою силою, — стурбовано мовила Йоріко.

— Не переймайся, заробимо достаньо грошей і влаштуємо коли зручно обом, тепер я теж відповідаю за це, разом із тобою, — відповів Момотаро. 

     Жінка поводила, наче незрабно лоскотала руками по сильному тілу чоловіка.

— Момотаро, ти дійсно неймовірний, — щиро зізналась. — Може татусь не визнав, але ти йому теж сподобався

— Думаєш? 

— Я впевнена, — додала та. — До речі, пішли вже готуватись до сну, завтра, там в душ підемо, — якось навіть грайливо мовилаЙоріко. 

    Чоловік не звернув увагу на інтонацію. 

— Так. ти йди, тобі ще голову сушити…

— Я сказала “Ми”, а не “Я”, — зауважила жінка.

— Йоріко… — затамував подих протягнув чоловік. 

     В справі ванни ніхто не квапився. Час проводили абсолютно спокійно. Йоріко сама запропонувала потерти спину. Більшість речей, вони свідомо, чи несвідомо ділили ініціативу на двох. 

Момотаро відчував абсолютний комфорт, поки вона знаходилась поруч. 

     Тільки після ванни, єнка однозначно притулилась  до чоловіка. Миті не минуло, як Момотаро палко поцілував Йоріко.  Він обіймав дівчину за тендітний стан, в той момент, як  її руки спустились до його лопаток.

      Від кожного руху ставало лоскотно. Кожен дотик хвилював і змушував серце забитись частіше. Вони немогли встояти від пристрасті та коханню, яке охопило їхні души, об’єднавши в єдину хвилю з почуттів, сміху та стогіну, що виривався від насолоди. 

***

      Зустріч батько назначив десь до обіду. А на місцевості знову орієнтувалась Йоріко. Хоча Момотаро збентежили її слова: “На пам’ять, яка погана”. 

     Стало спокійніше, коли він побачив, о прийшли вдало та і куди треба. База яхт-клубу з причалом, аж вибивалась із розуміння доходу її родини. 

     Не довго чоловіки обмінювались словами, перед початком гри. 

     Йоріко сіла на лавочку і постукувала ногою. Складно щось сказати, до першого набору либонь якихось балів. 

      Недалеко стояв чоловік в окулярах, але круглих оправах-невилимках, з невеликою щетиною. А чорне коротке волосся, трохи завивалось, а такий хвилястий чубик падав прямо на лоб, доповнюючи нерівномірну чолку. 

“Га, Кадзесава-сан буде суддею. Тато, нечесно, все одно свою людину покликав, а не нейтральну”, — подумала Йоріко, надув губи. 

— Йо, Йоріко-чан, — привітно мовив чоловік, з доволі молодим виразом обличчя. Він був схожої тілобудови що і його батько.

— Го-кун, давно не бачились, — привітно відповіла Йоріко.

“Боже в свої тридцять два він досі виглядає занадто молодо”, — дівчина зітхнула. 

— Та і не кажи, напевно з моменту як ти звалила із Сеннана, я тебе дай боже раз в два роки дай і побачу, — жваво відмітив він та присів поряд. Чоловік одягнений в самуе*, з пов’язкою помаранчевого кольору, що проходила як стрічка від лівого плеча до правого стегна. 

— Ну-у, я же казала, що часто відвідувати не стану, – вона похитала голову та повернула свою увагу до напруженої гри між її батьком та її коханим. 

— Ніколи не бачив твого батька таким, — зізнався Го.

— Яким? 

— Шаленим, — додав він і теж зацікавлено дивився на хід гри. 

— Згодна, давно коханий таким не був, давно очі не палали якимось азартом, — відмітила Саяка.

     Момотаро не міг здаватись, не міг допустити того, щоб втратити гідне обличчя перед Йоріко. Він не хотів, щоб його тодішні слова стали порожнім звуком. Та і не міг показати її батькові, що не гідний її, та що не гідний того часу та того гніву, тих зусиль. що на нього виділили. 

     Джин дійсно, без сумніву, вправний гравець, досвідчений.Банально втриматись на рівних — виклик для нього, та то, чим він в собі наживає мужністю. 

— Слухай, Йоріко-чан, а ти раптово не на змаганнях з настільного тенісу шукала цього парубка? — жартома питає Го.

— Ага, сиділа така, нудьгувала, а потім таткові суперника вирішила пошукати, просто так, — Йоріко конкретно саркастично відповіла.

      Го лише гучно засміявся. 

—  А взагалі я серйозно, — припинив сміятись, задумливо додає Го. 

— П’ятий раунд! Ви що битву на смерть проводите! Ще раунд і я вам нічию зарахую і все! — суворо крикнув Кадзесава.

— Ой-ой-ой, а батько вже стомився, хоч сам і не грає зараз, може заздрить, — іронічно відмічає Го.

“Момо, ти вже молодець, ти вже неймовірно показав себе на рівних з батьком. Витримай цей раунд і все”, — Йоріко склала пальці в замочок і стисла, опустив на коліна. 

     М’яч падає. Звук свистка.  Повисла тиша. Кадзесава старший дивився з розкритим ротом. Момотаро навіть не поправлял окуляри, хоча треба. Джин широко, здивовано розкрив очі. Саяка розкрила рот.

— П-перемагає оцей! — Кадзесава показав на Момотаро. 

Йоріко підскочила та обійняла чоловіка, який вже від втоми схилився над столом. 

— Шо… — видихнув Джин. 

***

     Обід в квартирі Казеширо починався тихо. Крім того. що обидва чоловіка стомлені, відчувалось, як Джину складно дещо визнати. Що донька виросла, що їй більше не потрібен його захист, та і тим більш, що знайшовся хтось, хто забрав її серце. 

— Мені здається Го-кун правий, ти Момотаро-куна знайшла сердце експертів з настільного тенісу, — жваво мовила Саяка. Взагалі її гострий погляд та дещо гострі риси обличчя, не в’язались з тим, наскільки насправді вона сонячна і світла, дружелюбна. 

— Мам, наче не така кончена, — заперечила Йоріко.

— Ну-у-у-у, — Саяка задумалась та іронічно протягнула.

— Ти ще думаєш? — експресивно обурилась Йоріко. 

***

— Пішли, пішли, юначе, — Джин досі звучав суворо, але змішено із втомою. 

     Момотаро і так не сильно пручався. Звільнився з хватки та просто вже послідував за чоловіком.

“Юначе? Ого…”, — подумки здивувався Момотаро. 

— Сьогодні в нас невеличкий фестиваль, допоможеш? — Джин звернувся до Момотаро.

— Та не питання, — той знизав плечима. 

Вони направились до храму. Причому не просто храму, а того, яким володів Кадзесава.

— Осу, ви поки тут, а ми тут побудемо, — Джин трохи пожвавився коли звернувся до друга.

— Йой, щасти тобі, — Кадзесава окремо звернувся до Момотаро.

— Дякую, — відповів Хачімія. 

    В тому місці де вони знаходились були матеріали для різьби по дереву. 

— Слухай, юначе, а чого ти не злякався мого погляду ще при знайомстві? — поцікавився Джин, сів за стіл.

— Я занадто часто сперечаюсь з Йоріко, щоб не знати що це, та і був попереджений, — чесно відповідає Момотаро.

    Джин покачав головою. 

— Ой, леле, це мені тепер треба буде зі сватами знайомитись, вони хоч не далеко, а, скажи юначе? — питає Джин. 

     Момотаро трохи помовчав.

— Я не знаю. Я не пам’ятаю хто вони… — чесно відповів Момотаро.

— Перепрошую, ти сирота? — вже на диву обережно перепитав Джин.

— Так, можно сказати і так, — відповів Момотаро. Він здогадувався, що до цього дійде розмова, і сумувати не було сенсу, але все одно інколи кололо сердце. 

     Джин замовчав, почесав підборіддя.

— Не переймайтесь, я вирос серед братів та сестер, в притулку, і з чіткою жагою робити світ краще.

    Джин тихо хмикнув.

— Що ж, може не одразу, але можеш звати мене батьком, ми же тепер сім’я, — мовив Казеширо. 

     Момотаро потупив на нього погляд, та поправив окуляри. 

— Юначе, сідай, повирізаємо з дерева, поговоримо, поки мужики не прийшли ще. — Джин помітно пожвавішав. 

***

     Остаточно галасно ставало, коли старіз знайомі Кадзесави та Казеширо.  Їх було доволі багато. Це і офісні працівники, однозначно якісь музиканти серед них були, як і власники якогось кафе чи бару.

— Кадзесава Юкіо, приємно познайомитись, — вже більш ввічливо виглядав власник храму. 

— Хачімія Момотаро, — чоловік поклонився. 

— О-о-о, тепер я хоч знаю цього відважного тенісиста, жваво відмітив інший чоловік, який більше походив на парубко. Що уж там, Момотаро здалось, він молодший за нього, але виказувати не спішив.

— Кадзесава Го, — бадьоро мовив той. 

— Черепашку ти непогану вирізав, — задумливо мовив Джин, розглядаючи. За розміром маленька дерев’яна черепашка була менша за долоню чоловіка, можливо в половину.

— А, дякую, — відповів Момотаро та посміхнувся. — Гадаю, дещо незграбна…

— Ой, не страшно, — Джин цокнув язиком. 

“Ти же любиш черепашок”, — в голові крутився голос Йоріко.     Момотаро згадував уважність жінки з особливим теплом. 

— Хтозна наскільки це питання вже правильно. Ай, наскільки тобі моя донька дорога? — питає Джин, подивившись знову на Хачімію.

— Я готов з нею зустріти старість, — впевнено відповідає Момотаро. 

Хтось із чоловіків аж присвистнул.

— Я беру ці слова на озброєння, юначе, — жваво зазначив Джин. Він не звик показувати розчуленість, особливо по тверезій. Рішучий погляд сірих очей, яких не спинить ніякий демон, Диявол чи Бог. 

***

    Ритм завданний барабанами тайко. Вулиці були прикрашені різноманітними паперовими ліхтариками, стріческами. Небо осяяне безліччю зірок. 

    Саяка шла поруч з донькою в юкатах. Вони не навмисно мали схожу палітру. Йоріко обрала ніжно рожеву, але з яскравими квітками, в той момент як мама йшла в фіолетовій юкаті з ніжно-рожевими квітами.

— Ну все. головни красуні Джина прийшли, —  мовил один із чоловіків. Довго думати не треба, один з друзів. 

— Анікі, які вони милі

— Йо, люба, — жваво мовив Джин, коли застучав гетами, аби підбігти до дружини. 

    Йоріко побачив Момотаро, обережно взяла його за руку. 

Почулись багаточисленні “О-о-о-о” від друзів Джина. 

Йоріко помітно зніяковіла. 

    Момотаро з Йоріко вдалось із часом побродити по вулицям в момент фестивалю. Жінка часто з полегшенням зітхала, коли чула, що роповідав він про розмови з Джином. 

— Ого, а мій батько тебе визнав прямо, — яскраво посміхнувшись, мовила Йоріко. 

— А стривай, ще дещо, — Момотаро дістав невелику черепашку з дерева. — Вирізали між розмовами. 

— А-а-а, черепашка, поставимо поряд з спільною фотографією, — зворушено мовила Йоріко та прикрила рот долонею. 

    Момотаро і не сумнівався. що жінка щось придумає, як побачить. Та що уж там, йому абсолютно подобалась ця думка. 

***

    Вже в готелі. Йоріко абсолютно спокійно розслабитилась з чоловіком в спільному прийомі ванни. І це насправді, їй чомусь абсолютно не складало труднощів те, що чоловікові складно було знаходитись у ванні, з його то зростом. 

    Момотаро зняв окуляри та склав їх в футляр. Чоловік дозволив собі нарешті розслабитись за день. Тіло боліло більше, ніж від посилення тренувань. 

    Чоловік повернувся до Йоріко, яка звичайно ж ще не спала. Він не впевнений, але здавалось вона розглядала його.

“Скажу те, в чому не маю сумнівів”

— Йоріко, — чоловік зробив паузу. — Я бажаю зустріти старість  з тобою

— Це стривай, я тебе побачу буркотливим дідом, — трохи жартома зазначила жінка. 

— Ага, ага, а я тебе вередливою і крикливою бабкою, — Момотаро засміявся. Зараз він не бачив, але знав, що вона знову надула губи та щоки. Як завжди жартома, але скоріш з нотою дрікання та обурення. Він впевнений. що за цим жартом, жінка пробувала приховати всю глибину почуттів. Яку вже від нього ніколи не сховає.