26 глава

    Йоріко від радощів підпригнула. Підбори в її радощах однозначно не ставали на заваді. 

— Ву-у, Йоріко-чан, вітаю з ще одною більш крупною ролю, — щиро мовив Якушиджи. 

    Вона кивнула та подякувала. Такі радощі складно описати, оскільки відчуття просто успішної ролі ніщо, в порівнянні з відчуттям кар’єрного росту. 

— Слухай, в мене тут квитки в театр, це ті… Боже, від знайомих з минулого місяця валялись, десь десяток, — задумливо сказав Якушиджи, але не виглядав наче знайшов приємний бонус.   Скоріш виникало враження, що він наче флаєри роздавати та хотів позбутись, якомога швидше. 

— М? А що за спектакль, — зацікавлено спитала Йоріко. Перший. хто здавалось буде від цього в захваті,спав на думку саме Момотаро. 

“Можна однозначно всією родиною сходити, нам трьох тікетів вистачить”, — розмірковувала Йоріко.

— Шо? — Якушиджи спантеличено подивився на Казеширо. 

— Ну-у, не зависай, в тебе буде вже мінус два-три квиточки, отож не зависай, ме-не-джер, — жартівливо дорікнула Йоріко, але звернулась до нього, промовивши слово ледь не по складам. 

— Три? Те ще друзів потягнеш? — ще більш збентежено спитав Накайдзумі. 

    Йоріко вже надула щоки і все менше з жартом подумки дорікала, аби друг не тормозив в думках.

***

    Не часто Йоріко приходила сама, без супроводу Момотаро. Але ж цього вечеро ще стемніти не встигло, а жінка повернулась додому. 

“Повечеряємо чи після скажу за квитки”, — подумала Йоріко прикрив очі. 

    Момотаро обережно погладив Йоріко по лобу. Чоловік похитав голову. Як ти за нею не слідкуй, а стане працювати так, аби потім засинати в незручних місцях, чи в дуже дивній позі, майже як кішка згорнувшись в клубок на дивані. 

— Тс-с-с, — Лія приклала вказівний палець до власних губ і натякнула не шуміти.

Момотаро тихо хохотнув. 

— Розбудиш її, коли вечерю приготую, — Хачімія попрохав у дівчинки, на що та кивнула. 

***

    Йоріко розплющила очі. В ніс вдарив приємний аромат їжі, а ось голова трохи боліла. Засинати та дремати до основного часу сну - завжди було жахливою ідеєю. 

Казеширо позіхнула та прикрила рот долонею. Трохи розім’яв шию, повільно потягнулась. 

— Наступного разу вечерю будете готувати разом, добре? — питає Момотаро.

— Д-добре, — голос Лії звучав дещо ображеним.

    Йоріко тихенько засміялась. Згадувала. лише як сама щось у батьків випрошувала, і отримувала категоричну відмову, чи взагалі змушували терпіти і ще чекати, вже давно невтерпець. 

Жінка пройшла на кухню та сіла за стіл, скрестив ноги. 

—  Ой.. Мамо.. вибач. о розбудили.. -— зніяковіла Лія. 

      Йоріко легко розсміялась. 

— Ніяк ні, я сама встала

***

   Після смачної вечері Йоріко задоволено посміхалась.   Ненадовго відійшла до сумки, яку склала до виходу і так і не перетягнула в кімнату. 

— Момо, що думаєш? — мовила жінка. протягнув три квитка. 

— Гм? — чоловік здивовано подивився на неї та взяв їх. Паперові, видно що на папер, а тим більш на якійсь картон витрачати там не хотіли. 

— Ти хочеш щоб ми разом сходили? — вражено питає Момотаро. 

    Йоріко кивнула. 

— Боже, не знаю за що мені так повезло, — мовив Момотаро прикрив очі та посміхнувшись. 

    Похід в театр, всією “Сім’єю” навіть звучало нереально приємним досвідом. 

    Тільки він замислився, жінка вже зайняла диван та сіла в телефон, повернув той горизонтально, для зручної гри. 

“А я і не думав. що вона настільки цим захоплена”, — подумав Хачімія, спостерігаючи за дівчиною. 

                                                                                       ***

     Якось не зговорююсичь, але прийшли всі в світлому одязі.

— Момо, ти знову перестарался, — жартома дорікнула жінка. 

— Га? Хіба, — задумливо відповів Момотаро. 

     Блідо-сіра сорочка, була прикрита темним. ледь попелястого кольору жилеткою, охайно розстібнутою, вид чоловіка довершувало сіро-блакитний піджак і такого ж кольору, бездоганно випрасувані брюки. 

— А… Чому знову лінзи.. — з нудьгою відмітила Йоріко, накинув кремове пальто.

— Ти явно недоговорюєш про ставлення до окуляр, — іронічно відмічає Момотаро. 

    Йоріко цокнула язиком і придивлялась яка куртка підійде для Лії. Вона більше орієнтувалась за розміром.

— Слухай, цей похід  в театр, наштовхнув мене на те що ми якось давно не оновлювали одяг Лії. Мені як дівчинці було б неприємно, як мінімум із зручності, — вже серйозно підмітила Йоріко. Лія стояла і мовчки, уважно спостерігала. Вона боялась зайвий раз відволікати “батьків”. 

— Згоден. люба, — відповідає Момотаро  поправив комір на рубашці жінки.

— Люба? — спантеличено перепитала Казеширо.

— А.. Нічого, — зніяковіло відповів Момотаро. 

     Несвідоме бажання так звернутись до неї, відчувалось більш важливим ніж зазвичай.