40 глава

 

     Через безліч нагальних справ Момотаро не міг собі дозволити часто ходити кудись на відпочинок з другом. Але не цього разу. Кай зацікавлено розповідав про гральні автомати. Це звичайно не улюблене дозвілля що Момотаро. що Кая, але спробувати - цікава змога в житті. 

— О, Момотаро-сан, Кай-сан! — ривітались парубки їхнього віку. 

 

     Ігрові автомати в цілому весело. Складнощі були інколи тільки в тому, щоб не захопитись занадто. 

     Момотаро відволікся, як тільки почув знайомий голос.

— Ну вибачай, не вигрібаєш, аерохокей моя ж сильна гра, — Йоріко звучала настільки самовпевнено, що наче ауру створювала відповідну, поважну.

— Ого, Льодяна Квітка теж тут, — мовив один з шатеєв до іншого. 

     Момотаро поправил окуляри. Парубок рішуче направився до Йоріко. 

— Братан? — спантеличено спитав Кай. 

 

— Момотаро-кун! Приємно зустріти, — радісно мовила Йоріко. Довкола неї наче аура посвітлішала.

— Взаємно, Йоріко-чан, — привітно мовив Момотаро і став за протилежну сторону стола для аерохокею. 

 

     Шатеї переглянулись між собою.

— “Чан” і “Кун” 

— Взагалі по іменам звертаються

— Вони шо пара?

— По ходу

    Парубки майже перешіптувалися за спиною Кая. На мить вражено завмерли. 

— Льодяний меч та Льодяна квітка - бездоганне поєднання 

На такій думці зійшлись юнаки. яких Момотаро називав шатеями.

 

— На щось граємо, чи так на інтерес, — Йоріко зацікавлено покачала головою.

“Ой, сам не вірю що таке зараз запропоную” 

— Так, граємо на побачення, якщо я перемагаю, то ми йдемо на побачення, — Момотаро поправил окуляри та вставил жетончик, щоб запустити гру. 

     Йоріко замерла. 

— Га-а, хитро, — Казеширо старанно тримала обличчя, аби не виразити зайвого спантеличення. — Якщо програєш, то виконуєш будь-яке моє бажання

    Дівчина клацнула пальцем, який направила на Момотаро. Хлопець всміхнувся. 

 

    Кай роззявив рота від подиву. Шатеї поряд з ним так само. Парубки згодом ще більш бурхливо зреагували. Тепер з них ніхто не сумнівався у так званих стосунках.

 

    Йоріко зітхнула. Момотаро розумів її шокованість. Подумки визнавав, що дівчина абсолютно точно гідна супротивниця. 

Він абсолютно був в цьому впевнений і не помилявся. 

    Дівчина в ході першого раунду без всякого блефування непогано забивала. 

    Але чи поступався Момотаро? Ні. Хоча так прагнув виразити повагу. Повага стояла важливішою за мету як побачення. 

— Шосте очко! Перемога! — Йоріко аж підстрибнула.

     Момотаро випрямився і поправив окуляри. 

“Вау, дивно що ми тоді не грали в це. Гадаю, вона не менше здивувала б”, — розмірковував Момотаро.

— Ну нічого, у тебе або ще раунд. або, напевно, ще два раунди, — під кінець відчувалось легке кепкування в голосі. 

— Не переймайся, тебе чекають два кращих раунда, — пообіцяв Момотаро. 

    Дівчина потупила погляд. Така обіцянка звучала дуже зухвало. 

 

    Момотаро відчував напруження в раундах. Ця шайба літала і літала по столу. Інколи, неіронічно вилітала кудись в сторону, або навіть у натовп шатеїв.

 

    На другому раунді Йоріко насправді не розслаблялась і абсолютно не дозволяла відвести увагу від себе. 

“Те,як вона не втрачає обличчя, прекрасно…” – подумав Момотаро, коли знову відштовхнув шайбу. 

     Він зробив все, аби був не лише другий раунд, а ще і третій.

— Оя, оя, Момотаро-кун, дуже сильний, — жваво мовила Йоріко. Але відчутно, як вже їй складно дихати.

“Сподіваюсь Йоріко не знехтує відпочинком. Можливо, проблеми з тиском в неї виникли раніше… Це недобре” 

— Я.. програла… — Йоріко спинилась та шумно зітхнула. 

— Ого, ніфіга! — вигукнув один із однокласників дівчини. 

***

— Ого, а ми обидва занадто пунктуальні, — з посмішкою мовила Йоріко, відірвав увагу від дисплею телефону. 

     Дівчина дійсно нагадувала йому чарівну квітку. Ніжна рожева сукня, до коліна, з вільною спідницею, а на грудях візерунок з квітами і на комірі невелике мереживо. 

— Можливо, — погодився Момотаро. 

 

Дівчина увесь ходила спокійно. Нерідко вибивалась вперед. Йоріко абсолютно не зраджувала віянням внутрішньої енергії. 

— А… — опустила голову. — Момотаро-кун, не проти якщо візьму тебе за… руку… 

     Дівчина сильно зніяковіла..

— Все добре, — мовив Момотаро та обержено взяв Йоріко за руку. Він готов присягтись. що з тої миті не хотів відпускати. 

***

     Чутки не змушували себе довго чекати. З того випадку в ігровому центрі - періодично виникали слова, історії та навіть чудернацькі вигадки про романтичні стосунки “Льодяної квіт” та “Льодяного меча”. 

     Момотаро раніше звик ігнорувати всі ці чутки. Проте, цього разу слухати їх та всміхатись з бачення власного життя іншими людьми — дещо веселило. 

     Хоча цю раптову цікавість до пліток, просто як чергову змогу встановити образ дівчини в голові, яку через навчання не міг побачити знову. 

***

     Все знову завмерло. Момотаро зітхнув. Спокійний вечір за книгою після домашнього завдання та роботи на півставки - не судився. 

— Слухай, ти вже набрид, — мовив Кіріхара. 

— Га? Тебе я наче не відриваю не вді чого, — Момотаро знизав плечима. 

— Так? Ти поводиш себе поряд з Казеширо-чан, наче вас зв’язала червона нитка, — Кіріхара схрестив руки на грудях. 

— Ми правда так виглядаємо? — перепитав Момотаро. Сео кивнув. — Звучить чудово

Кіріхара незадоволено цокнул язиком. 

— А ти нічого не …

— До речі, хіба у тебе немає уявлення як вибратись з цього Зламу? У тебе навіть інформаційна перевага — ти знав що це за місце і дав умовну назву, чи знав, — Момотаро перебив і абсолютно спокійно мовив все. На кінець поправив окуляри. 

     Кіріхара збентежився.

— Ти так кажеш, наче увесь час лише про це і думаєш

— Не кажи за Лію та Йоріко “Це”, я хочу повернутись до них, — Момотаро звучав серйозно і рішуче. 

    Холодок пройшовся по спині Кіріхари. 

— Я же казав, ти і спиш і не спиш одночасно, це і не сон і не реальність, 

— Гм… — Момотаро замислився. — Перепрошую, а що тоді з тобою трапилось? 

     Кіріхара проковтнул, але в горлі пересохло. Пекло від болю.

— І не живий і не мертвий, — Кіріхара мовив тихо. Ще трохи і це на межі одними лише губами. — Головне мене знайти, — чоловік різко змінив інтонацію на розважливу і розставив руки. 

     Момотаро промовчав, делікатно прийняв позицію Кіріхари не виказувати справжні почуття. І не зобов’язаний — це те що залишилось з ним, назавжди. 

 

    Від повторів слів Кіріхари, Момотаро все більше відчував той самий парадокс “Кота Шредінгера”.  Ніколи не дізнаєшся що є правдою, поки повністю не відкриєш та не побачиш власними очима. 

— І як Казеширо-чан ужилась з таким занудою, — зітхнув Кіріхара. 

— Га? — Момотаро поправив окуляри і дещо з претензією подивився на Сео. 

***

   Йоріко де б не була залишалась вірною собою. Момотаро ледь подавил в собі бажання зітхнути, коли вона знову не просто відмітила за іншу оправу окулярів, а дійсно почала цікавитись колекцією. Але на шкільний період колекція настільки скромна, що і похизуватись абсолютно нічим. 

 

    Можливо не слід йому так часто жартувати подумки, про червону нитку долі. Інколи, неіронічно здавалось, що так воно і відбувалось. Особливо в реаліях, де дівчина під наглядом (буквально) багаточисленних друзів батька та батьків — недоторканість не стосувалась лише Момотаро. 

***

— Я не можу до тебе в гості війти, Момотаро-кун, — Йоріко покачала головою. 

— Перепрошую? — Момотаро вскинул брів і спантеличено подивився на Йоріко.

— Ну, знаєш, я тебе молодша ще і незаміжня, це не дуже хороші знаки, — Казеширо знизала плечима. 

— Не переймайся, я живу один

— Не заспокоїв, — дівчина примружила очі. 

    Зрештою її впертість абсолютно зрозуміла. 

***

    Може і не одразу, але дівчина стала частим гостем зйомної квартири Момотаро. 

    Йоріко молодша виявилась навіть більш бережливою, ледь не до стану сидіти в одній позиції, Здавалась, навіть абсолютно нерішучою. 

“Прямо як Лія, перший тиждень”, — Момотаро схилив голову. Щось унікальне відчувалось у несвідомому зв’язку Лії та Йоріко, доньки та матері не по крові. 

***

— Може, сьогодні вечерю разом приготуємо? — безтурботно запропонувала Йоріко та вирвалась вперед. 

    Момотаро завмер і збентежено подивився на Йоріко. Подібна пропозиція звучала для подібної парадигми занадто зухвало. 

    Повисла тиша. Чим довше висіло затишшя тим сильніше змінився вираз обличчя дівчини. Казеширо невдоволено надула щоки. 

— Момо-кун, якщо ти хочеш прикинутись мертвим, то це невдала спроба, — обурено мовила Йоріко.

— А,  вибач, просто, — отямився Момотаро, поправив окуляри.

Казеширо спантеличено наклонила голову вправо. 

***

    Ідея дівчини не дивна абсолютна. При бажанні і якби не суцільна аура мандзай комедій, яка так і віяла з Йоріко - навіть романтично. Але в цій несерйозності при приготуванні страв, відчувалось, наскільки в неї це не якась необхідність а розважливе бажання. 

 

    Через сміх і сльози - вечеря приготована. Йоріко сервірувала абсолютно природньо, наче її просто мати між ділом попросила. Вечірня буденність. 

    Гаряче і одразу складно почати їсти, крім салатів і рису. Проте, коли подібно спиняло.

— Гаряче, — спробував, мовила дівчина та легенько розмахувала долонею перед ртом. 

— Треба було не квапитись, я без тебе не почав би, — стурбовано мовив Момотаро, хоч і посміхнувся поблажливо. 

— Ну-у, так смачно, складно втриматись, — дівчина щиро зізналась і весело всміхнулась. 

— Це добре, але будь обережніше, Йоріко-чан, — дещо ніжно мовив юнак. 

— А знаєш що тут найсмачніше? — дівчина схопила паличка шмат тофу та звернулась до парубка.

— М?

— Те що ми це готували разом, — посмішка дівчини в цей момент відчувалась особливо яскравою і теплою. Слова відгукнулись ехом в серці. Дівчина що в Зламі, що в реальності де вони і познайомились, без сумніву справжня Йоріко. 

— Згоден, — погодився Момотаро та почав вже жвавіше їсти. 

Одна з найсмачніших вечерь його вечерь.

***

— Братан, ти останнім часом виглядаєш якось інакше? — зазначив Кай по дорозі в школу.

— Га? І як саме інакше? — здивовано спитав Момотаро.

— Напевно, закоханим, — Кай недовго думав перед відповіддю. 

— Напевно, — відмітив Момотаро з посмішкою, після чого вони дружно стукнулись кулаками, як при привітаннях.  

    Хачімія не міг заперечити те, що вже навіть не приховував. Йому здавалось, що після того, як сам собі це визнаєш, то теплі почуття наповнюють до кінчиків волосся. Все походило на сон. Він відчував себе цідковісінько п’яним щастям від однієї думки про неї.

 

    Стрілка годинника спинилась. Сам час знову спинився. ивна зелена аура знову володарювала в приміщенні. Кірішима закотив очі.

— І що вона в тобі знайшла? — Сео скривився та ображено нахмурив брови. 

— Того, чого не знайшла в тобі, — абсолютно спокійно відповів Момотаро. 

    Кіріхара цокнул язиком. 

— Для нерда, ти занадто гострий на язик, — чоловік відвів погляд. — Хоча, мушу визнати 

    Сео раптово пом’якшился в інтонації як і змінився у виразі обличчя.

— Ти витримуєш її Демонічний погляд, витримаєш погляд її Батька, я тобі особисто дорогий шампусік купивби, — з поважної інтонації змінилось під кінець на глумливу. Подібна гра з голосом, лише підкреслювала вправність його, як сейю. 

— А ти що її злив? — вже більше іронії звучало в голосі Момотаро.

— Це не важливо, — Кіріхара знову відвів задумливо погляд. 

— Ну, як скажеш, попри імпульсивність, прямо так розізлити, це треба докласти зусиль, — зауважил Момотаро. — Проте, як і завжди таке краще не допускати. Гнів стомлює 

    Кіріхара підняв брови від слів співрозмовника. 

***

    Момотаро вагався з думкою. Дуже складно буде повторити ефект. В додаток вони офіційно не повнолітні, недорослі, сприйняти неправильно можна в такій кількості, що він всю вибірку і не осягне. Навіть минулого разу — це дійсно нагадало випробування на інтелект, витримку, вихованість і хоробрість з відвагою. 

— Може задля зменшення проблем, мені слід познайомитись з твоїм батьком? – запропонував Момотаро.

    Йоріко завмерла. За мить вона вже кашляла прикриваючи рот долоню. 

— Ти шо смертник? — іронічно кашлянув вже в кулак, спитала дівчина.

— Га? — спантеличено подивився Момотаро. 

— От, незадача, не прихопила штуку для вимірювання, так би виміряла параметри на домовину… Блін, на тебе це ж ящик від двох метрів… — жартівливий тон в Йоріко змішувався з стурбованістю. 

     Момотаро фігурно вигнул брів. 

— Вау, ти настільки в мене не віриш чи переймаєшься, — Хачімія покачав головою. 

— Скоріш, занадто добре знаю власного батю, — чесно зазначила Йоріко.

 

     Якби Йоріко не відмовляла, Момотаро після пропозиції став непохитним. Тому день, коли дівчина привела його на базу, або ще і гараж де батько працював з ремонтами і майструванням, виявився не менш нервовим. 

    Хоча в цей раз йому абсолютно повезло. Немов дійсно Доля на його стороні. Казеширо Джин - обрав шьоґі. 

***

— Вау, ти навіть сподобався татові, бо він з образ перейшов в просто якусь рису. “Хлопець в окулярах”, навіть мило, — мовила Йоріко. Вона сама нещодавно тільки отямилась від повного шоку. 

 

    Але все знову спинилось. Всім довкола знову оволоділа зелена аура. Кіріхара опинявся раптово і поблизу, немов увесь час був поруч.

— І як ти цього Демона пережив? — одразу спитав Сео. 

— Якщо ти про Казеширо-сана, то він просто суворий і люблячий батько, — Момотаро поправив окуляри. 

— Ха-ха, — особливо саркастично прозвучал награний сміх Сео. — Просто Суворий і люблячий, вижити сватання з ним, залишилось для мене… Добре, забули

“Тобто він не витримав випробувань від Казеширо-сана? Але коли? — Момотаро тактовно промовчав. —  Можливо тут же в Зламі…”

— Взагалі, Казеширо-чан так до тебе тягнеться і ти до неї, у Вас взаємна гравітація, – з сарказмом і дещо ображено зазначив Кіріхара. — От би вона до мене так тягнулась

    З останніх слів, Сео відвернувся. Знову повисла не сама приємна тиша.

***

    Йоріко сіла поряд. Хоч музичні ігри одразу в основі своїй мали ефект галасливості, Момотаро не відчував дискомфорту. Дівчина радісно приділяла вільний час івенту, поки він читав книгу чи займався якимись справами в перерві від школи, підробітки і компанії з ліпшим другом. 

    Після знайомства Казеширо Джином, дівчина настільки часто стала приходити до Момотаро, немов ще трохи і переселиться. Це відчуття перебивалось доволі раціональними розмірковуваннями: батьки її просто так не відпустять, вона сама доволі свідома і в першу чергу ставекар’єру і подібне. 

 

    Цей вечір був одним із спокійних.  Пограв певний час в телефоні, дівчина вийшла з гри та поставила гаджет на зарядку. 

— Цей івент, так виснажує простий набор поінтів, веселіше коли там суґороку, — Йоріко потягнулась і розімяла пальці. Не встигла перевести погляд. 

    Момотаро обережно пальцями взяв за підборіддя і, припідняв обличчя дівчини до себе, поки сам трохи схилився.Вона спантеличено подивилась на нього.

— Йоріко, дозволиш?

— А? а де “-чан”? — здивована видала та. — Що дозволиш? — ледь губами вимовила питання. 

— Поцілувати, — він сам не помітив як його щоки ледь порум’яніли, проте зняв окуляри. 

     Дівчина завмерла на мить. Згодом плавно опустила руки на його плечі.

— Т-так, — тихо відповіла Йоріко. 

    Вони взаємно потягнулись одне, але Момотаро був більш нетерплячим. Парубок відчував теплий поцілунок. 

***

    Момотаро взяв дівчину за руки та зазирнув в очі. Сердце замерло, здавалось, її так само. Погляд Йоріко, такий ображений, ніжний, дещо спантеличений.  

— Моє серце в твоїх руках

    Після цих слів дівчина озирнулась. Мить відкривала рот, як риба, не змозі видати і звуків.

— М-моє теж, — Йоріко схвильовано вдихнула повітря. — Теж в твоїх руках 

     Момотаро відчул майже дежа вю. Одного разу вони одне одному дали схожу обітницю. Він не заперечував, що міг і переоцінити слова того дня. Навіть зараз, бачив саме ту Йоріко з якою познайомився. Всі часові та позачасові зміни нівелювались чимось більш глибинним та незбагненним. 

— Момотаро, тільки, тільки, врятуєш мене якось? — тихо попрохала дівчина і заплющила очі. 

— Так, спина к спині, — додав він.

 

     Все довкола немов спинилось. Проте не як завжди. Аура, що охопила оточення стала темно синею. Шляху назад немає, і відступати він не планував.