21 глава

    Через день наступив той самий ранок. За вікном ще темно, а Йоріко вже тихенько потягувалась і вставала. Кава і геть легкий сніданок. Настільки ранній підйом їсти взагалі не виникало бажання. 

“Єдине що я попрохала ― виглядати пристойно, отож костюм на Момотаро буде виглядати чудово, зайвих питань не виникне”, ― спокійно розмірковувала Йоріко, поправляючи подол сукні. 

— Вау, татусь прямо як принц! ― пролунав голос схвильованої Лії.

     Йоріко подивилась на що там така бурхлива реакція. Затамувала подих. Білий костюм з легкою ледь помітною крупною сірою клітиною сидів наче на нього з шитий. Синя рубашка та чорно-біло кваратка наче перегукувались з гідзиками на рукавах піджака та деяких елементах на кишені.  Укладка  тим що назад не виникала би здивування, якби не сам стиль, який дещо відрізнявся від звичайного. 

― Я сказала пристойно… а… Ти прямо перестарався, ― мовила Йоріко та повернула голову. 

― Гм? ― Момотаро здивовано подивився на жінку. 

“Окуляри?” ― Йоріко знову глянула на чоловіка. Замість зичного елемента, він обрав лінзи.

― Де окуляри? ― іронічно обурилась Казеширо та надула щоки. 

― А? ― Момотаро не менш здивовано вигнув брів, згодом засміявся. ― Тут по стилю окуляри не підходять, або я поки не знайшов

— Слухай. може все-таки друга покликати. аби хтось прослідкував за Лією-чан, ― пропонує, та дивиться на Йоріко.

— Ну-у-у, ― Йоріко не на жарт замислилась. 

— Не перейматесь! Я буду розумничкою, ― запевняє Лія, прервав будь-які роздуми. 

    Момотаро погладив її по голові, трохи розтрапав волосся. 

― Мо…. Мама каже за таке хлопцям руки відривають, – мовила дівчинка та надула губи.

   Момотаро гучно розсміявся. Подивився на Казеширо в очікуванні пояснень. Жінка хіба що сильно почервоніла.

― А що? Зачіску псує, вона забирає багато часу, – заметушилась Йоріко. ― До речі…

***

    Не одні вони на весіллі перебували сонними. Перша традиційна частина переважній більшості ― не є цікавою, але ж необхідною. Пропустиш і Будда покарає, ну або банальний суспільний осуд. 

― Акіра-анісан? ― Момотаро здивовано подивився на одного з винуватців святкування.

― Хачімія-сан? ― не менш здивовано подивився. 

― Наче все сходиться, ― мовив Момотаро та склав руки на грудях.

    Акіра звичайно не зовсім зрозумів, що той мав на увазі, а Хачімія не викинув з голови слова Кая. Остаточно рзоумів, що то за друг, який одружується. із слів братана. 

― А як? З Казеширо-чан? ― не менш здивовано сказал Акіра. 

― Тут щось дивне? ― цікавиться Момотаро. Шіджо нервово почав кивати. 

― Та пробачить мені дружина, але мені знов треба закурить буде, ― мовив той та торкався своїх кишеней наче дійсно шукав пачку сигарет. Акіра в цілому виглядав як звичайний хлопець, середньої тілобудови з коротким, майже під їжака коричневим волоссям та карії очі, навіть трохи засмагла шкіра. 

― Чувак, зараз не це важливо, твоя скоро пафосно вийде, ― каже один і з друзів. Акіра махнув рукой, немов натякнув Момотаро: “Ще поговоримо” ― та пішов. 

     Хачімія теж повертався до Йоріко, яка стояла ближче до подружок нареченої. 

     Коли вже вийшла її подруга ― Шіджо Няруко. Абсолютно у всіх були овації. Подол Європейської не пишної сукні та верх з біло-червоної святкової юкати мали неймовірне поєднання.     Жінка виглядала ніжною. Мить, коли та пройшла під руку з майбутнім чоловіком, відчувались особливо прекрасним. Вони виглядали гармонічною парою. Кожен окремо і разом поєднували рідні риси та унікальні.

     Йоріко дивлячись на подругу заплакала. Легкими рухами намагалась максимально обережно прибрати сльози. 

***

    Момотаро себе відчував занадто дивно на святкуваннях зі сторони того, хто відпочиває. Занадто звик бачити робочі моменти. Профдеформація не оминула і його свідомості. 

Ведучий намагався бути максимально кумедним. 

     Хачімії навіть здалось, що десь він його бачив, можливо навіть працювали вже разом над якимось заходом. В будь-якому випадку, каламбури не завжди були вдалими. 

Ось що точно було знайомим то самбо божої корівки і спільне караоке. Нікого не омине підступний мікрофон від жвавого ведучого. 

     А вже від європейського їх очікувала традиція з букетом та підв’язкою (тут же простою стрічкою). І якщо на чоловічий квест Момотаро подивився без цікавості, то вже на розвагу відокремлену для жінок прямо реготав з реакції Йоріко. 

     Жінка намагалась ховатись, ледь не під стіл, протек обмежилась тим що опустила голову та робила вигляд ніби полупуста тарілка дуже цікава. Що вже казати про бокал шампанського в її очах? 

     Проте букет полетів далі натовпу дівчат.

― Обережно! ― крикнув Момотаро, схопив букет, прямо перед обличчям Йоріко.

― А?… ― Казеширо здивовано подивилась на Момотаро.

― Не так я хотів подарувати букет. ― іронічно мовив Хачімія.
    Біля ведучого заметушились. Шіджо відняв мікрофон. 

― Чєл, ловить повинна вона а не ти! ― Акіра обурився. ― Але дякую! 

   Підійшла його дружина та теж забрала мікрофон. 

― Йоріко-чан, чекаю твого весілля! ― весело крикнула Няруко. 

― Ей! ― обурилась Йоріко, проте обличчя почервоніло, ще дуще ніж зранку. 

― Взагалі-то це мій мікрофон, ― нагадав про себе ведучий. 

***

    В період роздачі подарунків. Йоріко подарувала щось, що старанно упаковувала ще вдома та пісню.

    Момотаро здавалось. що з її голосом і друге безцінне. Але така старанність викликала неймовірну повагу. 

    Чим далі, тим частково ставало спокійніше. Більшість людей втомлювались, але майже ніхто не покидав свято. 

— Потанцюємо? ― запропонував Момотаро, як заграла лірична пісня. Здавалось, ніби жінка знала її.

― А?.. Напевно… ― погодилась взяв за руку чоловіка. 

    Момотаро бережно вів її під пісню. Ніжно тримав за талію. Він відчував нездатність відвести зачарованого погляду. Йоріко трималась за його дужі плечі. Вони покачувались в такт мелодії, слухали пронизливий чистий сопрано в пісні. 

    Мить видавалась настільки чарівною. В приглушенно світлі та синіх вогнів, Йоріко виглядала особливо чарівна, немов єдине сонце, що сяяло перед ним. А біла сукні з блакитно-синіми елементами, і темно синіми стрічками. 

“Соромно визнавати… я знову відчуваю себе її хлопцем”,  ― замислився Момотаро. 

    Йоріко же посміхалась, та ласкаво дивилась на чоловіка. 

***

― Сподіваюсь Лія вже спить, ― радісно відмітила Йоріко та притискала м’яку золоту іграшку. Жінка під кінець конкурсу дивом для всіх, вірогідно і для себе виграла.

— Хтозна,хтозна, ― задумливо мовив Момотаро та зняв піджак. 

Попри всі активність на святкуванні, Йоріко занадто активно йшла. 

    Чоловік лагідно накинув на плечі Йоріко піджак та поправив, аби той зручно сидів. 

    Казеширо зніяковіло глянула на Момотаро. 

― Дякую… ― ніжно мовила. ― Пішли, Лія чекає вдома

    Момотаро погодився та обійняв за плечі. Він схвильовано затремтів. Серце шалено забилось. Він не здатен осягнути, наскільки сильно закоханий.