39 глава - "Злам"

       Момотаро розплющив очі. Спальна кімната в притулку. “Кібіцу” ― невеликий але затишний притулок. Всі старші чи молодші діти ― як брати і сестри. 

      Треба було йти на уроки. До яких він завзято готувався. Не так давно познайомився з дивним але крутим хлопцем. 

“Це вже все ж було… Можливо я замало спав”, ― подумав     Момотаро та поправив окуляри. 

***

    Момотаро мав за звичку сидіти на одинці та читати складні книжки. Більшість дітей в притулку їх оминали. Але для юнака подіба інформація склада завжди неймовірний інтерес. 

“Врятуй маму” ― почувся голос. Момотаро озирнувся. Поблизу братів та сестер не було. Більшість вийшли гуляти на майданчику. 

“Тату, благаю, знайди маму” 

     Дитячий дзвінкий голос, дійсно відчувся гучним дзвоном в голові. Момотаро виронив книгу та взявся за голову. 

    Дуже дивний день.

***

    Момотаро розглядав книги в бібліотеці. Всі префектури де розташовувались  видавництва - вказні чітко, крім… Крім Осаки та Кіото. 

“Дивно… “

     Книжки де йому здавалось повинні бути зазначені видавництва з цих префектур мов затерті. 

***

― Ей, принцеска-хлопчик! ― уїдливо прозвучало. 

    Момотаро підійшов на звук. Прямо дивився на одного з янкі. Не міг згадати серед знайомих. Навпроти ж того за іншою лавкою сиділа дівчина. З короткостриженим волоссям, в фіолетовому, завеликому худі та довгій спідниці до коліна.

Дівчина робила абсолютно байдужий вигляд та опустила голову до телефону. 

― Ей! відчепись від неї! ― доволі суворо мовив Момотаро. звернувшись до невідомого янкі. 

    Дівчини підняла голову аби взглянути на нього. Жовті очі з уважним та ніжним поглядом. 

“Мені здається я її знаю”

    В думках виник образ фотографії двох дорослих і в центрі точнісінько такої самої дівчини з яскравою посмішкою.

“Казеширо Йоріко… Йоріко” ― немов пазл з безлічі деталей в мить склався. 

    Від думок відірвала необхідність увернутись від удару нарваного янкі. 

― Ойя-ойя, що відбувається, ― почувся вже чоловічий голос. Момотаро можливо чув його в храмі, серед безлічі друзів Джина. 

    Йоріко раптово змінилась в обличчі, немов от от заплаче. 

― Оцей неприємний тіп хотів мене ударити, а цей в окулярах вступився.-― мовила та і налякано показувала.

― А поняв, стусани одному пропишу, ― чоловік розім’яв пальці. Доброзичливий вираз обличчя став  хижим і дещо лютим. 

   Опонент Момотаро сам відступив, просто побачивши загрозу куди більш сильну.

― Дядь, не бий… ― мовив той.

― Дякую, Сатозука-сан, ― жваво мовила Йоріко і схопив рюкзак на плече та  за руку Момотаро та хутко побігла. 

   Хачімія спантеличено подивився. в цей момент особливо видно її риси акторської гри. Відчутно що момент, коли вона показувала кривдника страх був зображений.

“Охо зерно акторської гри в неї було вже тоді”, ― Момотаро ніжно посміхнувся.

    Йоріко спинилась та присіла навпочіпки. Дівчина тяжко дихала. Момотаро присіл схожим чином поряд. 

― З Вами все добре? ― стурбовано поцікавився він. 

― Га? З Вами? Я ж виглядаю як дрібна рибка, ― іронічно мовила дівчина та засміялась. ― А-а, забула представитись, не цим манерам мене мама вчила, – схопилась за голову. ― Казеширо Йоріко, приємно познайомитись

    Дівчина відпустила голову та протягнула руку юнакові. 

― Хачімія Момотаро, взаємно, ― ввічливо мовив він та обережно потис руку. 

― Ва, виходе як медово персокий хлопчик, прямо як герой казки, ― щиро мовила Йоріко, миттєво відпустила руку і замахала. ― А тільки не думай що я кепкую, реально же смачно звучить 

― Смачно? ― уточнил Момотаро. 

― А-а-а, а що мед та персик не смачні? А мед з персиком? Ну ідеально же для пирога чи торту

    Момотаро засміявся. Дівчина так зніяковіло і жваво все це мовила. 

***

“Боже, і чому навіть при повторному я не зміг уникнути лиса, який користується авторитетом лева”, ― тяжко зітхнув Момотаро. 

     Він пригадував випадок, коли син мера здав тест нижче всього на бал, але почав звинувачувати Момотаро у списуванні і обмані.

“А краще підготуватись не міг, як і я в принципі, аби просто уникнути його ― Момотаро гмикнул, — Такаяма Деічі судився мені долею. Але за що?”

    Цей випадок розкручував і повторний клубок нещасть з місцем проживання, обов’язковим підробітком. Це забере певний час і нерви, які могли піти на більш корисні справи.

***

    Момотаро йшов з бібліотеки. Найлегший варіант взяти книгу, нерідко старих видань. Зараз ледь не реалізувалась гучна фраза: “Хочеться стерти всі спогади і прочитати знову”

― Момотаро-сан, ― прозвучав голос Йоріко за спиною.  Момотаро спинився та розвернувся до дівчини. 

   За той час волосся відросло, ще б трохи і це в каре перейшло. 

“Навіть попри коротке волосся, прирівнювати її до хлопця. це дійсно образливо… Якщо він так погано бачить, то міг би вже сходити до офтальмолога та не позоритись”, ― розмірковував Момотаро. 

― Момотаро-сан? ― дівчина жве стурбовано перепитала,схилив голову вліво. 

― А? Все добре Казеширо-сан

― Йоріко-чан, ― буркнула дівчина. ― Я тобі не якась стара бабка

   Як тільки вона надула щоки та губи, Момотаро відчув оце неймовірне до запаморочення хвилювання. 

― Постараюсь, ― юнак всміхнувся. 

   Сидячи за лавкою, дівчина дістала термос, де в кришку налила ще гарячий чай. Від нього пахло лимоном та чаєм. 

― Момотаро-сан, будете? ― ввічливо запропонувала дівчина.

― Звичайно. дякую, ― мовив Момотаро. 

    Взял обережно кришку, з якої і зробив невеликий ковток.     Незначна кислинка розбавлялась м’ятним смаком та невеликою нотою солодкого. 

― А, як вам? Як вам? ― Йоріко нетерпляче поцікавивалась. 

― Смачно,дякую ― чесно відповів чоловік з ніжною посмішкою. 

    Момотаро пильно подивився на ногу дівчини та зробив ковток трохи більший. Пригадав. як вона кільгала, до того як сісти. 

― Момотаро-сан, щось не так? ― Йоріко спантеличено подивилась на Хачімію.

    Він поправив окуляри та перевів погляд. 

― А, вибач…

    Момотаро допив чай. Сонце неквапливо почало опускатись за горизонт. Небо щек не поспішало змінювати свого кольору. 

― Тойво… На щастя, ― Йоріко раптово взяла юнака за руку. 

“Вона.. Вона сама зараз порушила власну недоторканність…Йоріко..” ― Момотаро зачаровано дивився на дівчину. 

    Тиша. Не гнітюча. Він не хотів переривати бодай якимось словом. Але слід прощатись до наступної зустрічі. 

     Проблеми забрали цінний рік того. щоб поступити в старшу школу. Хоча, Момотаро оптимістично окреслював. що так різниця на рік з братаном не відчутна, бо вони тепер в одному класі. 

     Вже тоді до нього долітають дивакуваті чутки: “Льодяна квітка” чи навіть “Льодяна імператриця”. 

     Щось схоже чув від Йоріко. 

“Ех, значить я і не в префектурі Осака і не в префектурі Кіото.   Дивне місце…Треба повернутись назад, обов’язково”, ― розмірковував Момотаро. 

***

     На дитячому майданчику була галасно. Проте шуміли учні середньої школи, що жваво бігали та бавились в догонялки. 

“О, по ходу це її клас”,― промайнула думка Момотаро.

     Лунала музика, попри те що майданчик між жилими будинками, та недалеко від школи. 

    Він помітив Йоріко. яка сиділа біля  переносної колонки, а сама тримала в руках горизонтально телефон. Припускав, що дівчина грала в улюблені ритм-ігри. Волосся відросло в класичне, але не зовсім рівне каре. 

― Я перемикаю! ― об’явила Йоріко.

― Ну нє-є! -― крикнув хтось уз аперечення.

    Але в цілому, Казеширо проігнорувала подібне. 

― Братан, шо там? ― поцікавився Кай, помітивши пильну увагу друга на майданчику. 

― Нічого такого, уж точно, ― Момотаро знизав плечима. 

   Йоріко відірвалась від телефону. Стомлено озирнулась. Високий парубок звичайно відразу кидається у вічі. 

“Момотаро-кун?А стоп Хачімія-сан?…А…”
― Момотаро-кун! ― Йоріко дружелюбно крикнула і махнула рукою. 

― Йоріко-чан, чердак потік, ти там героя казок бачиш, ― мовив глумливо один з однокласників.

― Ого, тобто прото давати ім’я хлопцеві вже заборонено, ― саркастично відповіла Казеширо.

    Йоріко встала з качелі, трохи розім’ялась та направилась до Хачімії.

“Га?… А в неї непоганий зір, насправді”, ― подумав Момотаро. 

― Там хтось із твоїх друзів? ― уточнив Кай.

― Можна так сказати, ― задумливо відповів Момотаро.

    Йоріко коли підійшла виглядала абсолютно тендітною. А пудрового кольору кардиган із в’язаними зірочками фіолетового кольору ― виглядали контранстно.

— Слухай, а коли ти з янкі почала возитись? ― доволі зневажливо спитав один із однокласників, який ув’язався за нею. 

― Га? Ти там свій німб не вронив випадково, ― саркастично мовила Йоріко.

― Що?

― Я маю на увазі, німб свій поправ, бажано на писок, ― Йоріко не змінила дещо гострої манери до однокласника. 

“Обожнюю, коли Йоріко, як тигриця, випускає кігті”, ― Момотаро посміхнувся. 

― Та за шо? ― обурився однокласник. 

― Того що ти далеко не білий і не пухнастий, особливо зараз, ― сарказм Йоріко нагадував якусь суворість над неслухняною дитиною. 

    Юнак незадоволено вдівернувся.

“Вона вже тоді вела себе подібним чином. Це навіть кумедно-мило”, ― подумав Момотаро. 

    Йоріко ткнула в груди Хачімію, дуже легко, по-дружньому. Дівчина сонячно та тепло посміхалась. 

    Згодом вона схопила за комір однокласника і пішла назад на майданчик.

    Кай помовчав. Він спантеличено дивився на друга. 

― Ти їй що подобаєшся? ― вирвалось зацікавлене питання у Накасу.

― Було б непогано, ― довго не думая мовив Момотаро.

― Що? ― Кай розгубився від такої раптової та стрімкої відповіді друга.

***

“Лія того вечору і на Гею звернулась як до матері… Воно і не дивно, вона ж Богиня Матір”, ― замислився Момотаро, та переглядав текст про давньогрецьку міфологію. 

    Все довкола спинилось.

    Момотаро зозирнувся. Кімната, всі оточуючі предмети охопила дивна яскрава аура, зеленого кольору. 

― Ву-ху, пан Шерлок Холмс, Ваш дедуктивний метод вражає, ― з’явився Кіріхара, який дещо іронічно та повільно аплодував. 

    Момотаро стис кулак.

― Так це твоїх рук справа? ― стримано питає Хачімія. 

    Кіріхара розсміявся. 

― Ого, оце ти применшуєш свою силу, зламати реальність сну, а потім дивуватись. Вибачай, переоцінил, ― Кіріхара тримався на іронічному настрої.

― А тепер можеш конкретизувати, раз у тебе є розуміння “Що це за місце”, ― Момотаро став більш серйозним. 

― Оу, ми у Зламі, місце між світами, де все це реальне, але все це нереальне, це не сон і не реальність, тут все можливо і неможливо, ― Кіріхара більш спокійно та загадкові відповів., розвівши руки. 

     Момотаро уважно слухав. Все звучало як дивакувата загадка з казок. Але, всі слова, на диву мали менш глумливий сенс. Хоча ж ясніше, на жаль, не ставало.