15 глава

      Хотілось перевернутись на бік, але щось заважало. Йоріко ледь потягнулась і розплющила, а згодом обережно протерла очі. Дивовижну легкість відчувала.

“Так ось як це виспатись?” — подумала Йоріко. Проте дийсь теплий подих прямо скроні — не полишай у спокої. 

       Момотаро досі мирно сопів, пальці однієї руки запустив в потилицю жінки, а іншою обережно пригорнув до себе за талію. 

       Усвідомив в якій позиції довелось прокинутись —  щоки миттєво почервоніли. Такий рівень ніяковіння змушував бажати провалитись під землю.  Але ж не хотілось зникати. 

      Жінка з сором піджала губи і прикрила очі та продовжила дрімати. Раз він не спішить то і сенсу в цьому немає. 

“Можливо я досі сплю… Це все настільки дивно, що я не проти, аби просто продовжилось”

***

       Лія щось малювала на папері. Йоріко завжди відчуває неземну втому від оплат через онлайн-банкінг, хоча справа явно не у формі оплати. 

“Я навіть не жила в цьому місяці в своїй квартирі, а платит все одно треба… Зарплата не резинова, а я її не маю стабільно”, – жінка нахмурила брови. 

       Момотаро якось звично сів навпроти, але зосередився на тексті у книжці. Ця складна література здавалась адекватної для прочитання тільки у випадку курсових та дипломних робіт.  Проте чоловік завжди виглядав зацікавленим при читанні подібного. 

“Стривайте, раз я оплачую, то скоріш за все повернусь… додому… одна…” — Йоріко відчула якусь тугу в серці і підняла погляд на Лію, згодом перевела погляд на Момотаро.

“Н-не хочу…”  

        Трохи задумалась. Вона усвідомлювала що і з економічної сторони, просто розділити бюджет по зарплаті двох людей - було б значно легше. 

“Приїхали, ти все життя хотіла жити одна, а тепер думаєш як розділити з кимось бюджет… Ще б сет-лист на весілля формувала раз так” — від думок жінка аж хохотнула, але миттєво щоки трохи порум’янішали. 

    Більше думати про бюджет геть не хотілось. Якось ті думи не туди заносило. 

— О, Лія-чан, що малюєш? — поцікавилась Йоріко, якось відсторонившись від ноутбуку,  але підсівши ближче до дівчинки. 

     Лія щиро посміхнулась і розповідала про те що малювала. На диву, для дитини вона завжди обирала темні кольори.     Йоріко від цього ставало не по собі,  але може себе накручує. 

Момотаро неоднозначно подивився на Казеширо. Його погляд немов говорив: “Ти-то пам’ятаєш - не заграватись в дочки-матері”. 

     Йоріко піджала губи. 

“А сам-то… Сам себе поводиш з нею, як батько”. 

— Лія-чан, ти прямо сяєш від щастя, — посміхнулась Казеширо. Від слів її слів, дівчинка помітно зніяковіла. 

Момотаро поблажливо позіхнув. 

— Слухай, може…— чоловік спинився. — Напевно, я зараз буду звучати зухвало, —замислився. — Ти можеш спокійно залишитись в цій квартирі, сестричка Лія буде рада, та і по бюджету буде легше

      Від пропозиції чоловіка Йоріко зсередини розривало бажання погодитись одразу, посміятись, з його проникливості та банального бажання подумати ще. 

“Мені здається він дещо недоговорив, геть дещо чи не так?”

— давай, я зараз завершу оплату за минулий місяць, а там подумаю, – знайшла в собі сили щось вимовити.

— А? Я думав ти вже завершила…

— Погано думав, —  обурено пробурмотіла Йоріко. 

— Гм? 

— Нічого, нічого, — нахилила голову вліво, подивившись на стелю. 

     Зрештою, прийшлось повернутись до онлайн оплати послуг обслуговування та внески будинком. Витрачати гроші інколи на щось бажане боляче, а на необхідні речі - чомусь взагалі неприємно. 

— Я взагалі хотіла план Чехословаччини…— зізналась Йоріко.

— В сенці? — Момотаро обережно уточнив.

— Ну, Чехословаччина распалась, — знизала плечима.

Хачімія хмикнув. Його періодично вражали знання жінки, тим більш, здавалось вона їх влучно використовує. 

***

     Йоріко все що тепер відбувалось в житті. відчувалось неосяжним. Метушня з минулою квартирою, перенос речей до квартири Хачімії — не зовсім бадьорило. Сам факт таких малих і юридичних моментів і фактичних. В голові починало паморочитись. 

     Проте просто юридичні нюанси, все одно виявлялись жахливіші за будь-який збір речей. В якомусь сенсі повезло, що чоловік доволі сильний.  

     Йоріко зупинилась на фотографії в рамці. В середній школі підстригти волосся під майже юнацьку зачіску — той ще бунт. Поряд стояв батько та мати, ця сімейна фотогорафія. 

“Чи робить вона боляче Момотаро? - замислилась Казеширо, подивившись на чоловіка. —  Напевно я її кудись складу, аби зайвий раз не бачив” 

      Хачімія підійшов та за спиною, пильно придивився на фотографію. 

— Мені просто цікаво, це ж наскільки давно в тебе було таке коротке волосся? — мовив Момотаро. 

— А… — Казеширо зніяковіла, різко відвела погляд. — В середній школі. Я тоді палко посварилась з батьками, і дійшло до того що обстригла волосся. Мама звичайно довго бухтіла, — все одно ті спогади, навіть не чіткі. викликали приємну ностальгію. — А в старшій школі волосся відросло так, що я виглядала майже як мамина близнючка, ми навіть боялись що нас сплутають, — вона подивилась на Момотаро. 

Чоловік слухав напрочуд уважно. 

— Гм, вас все одно примирились сплутати муж собою

Йоріко пирснула від сміху.  

— Ти абсолютно правий, найсмішніше, це коли батя пожартував на все це словами: “А четверняшки-то діло говорять”, Новий Рік тоді веселий склався

     Жінка з такою теплотою  згадує батьків і дитинство, подібне гріло душу. 

— Треба подумати, куди поставити фотографію, у мене є навіть варіанти, — мовив Момотаро.

     Йоріко спантеличено подивилась на нього. Це звучало максимально неочікувано. 

— Що? Щось не так? — збентежено поцікавився Момотаро. 

— Т-та ні нічого… — Йоріко опустила погляд. Складно сформувати та озвучити всі думки, просто неможливо. 

— Цікаво наскільки далеко тобі прийшлось їхати з Осаки

— З Сеннану, префектури Осаки, — ледь не перебила його. — А…

— Як тут Кіото народився, тут і згодився, — абсолютно легко, випередив її уточнювальне запитання. 

— Ой, йой, а я тут приїзжа по усім фронтам, — засміялась Казеширо. 

— Не бачу в цьому нічого страшного, так навіть більше досвіду, більше бачила

Всі слова Момотаро звучали переважно з турботою. 

— Хе… Я переїхала бо хотіла якось ,ну, сепаруватись, а навчання у вузі дало змогу повністю це зробити, ми тоді знімали квартиру з однокурсницею, — вже сама розповідала Йоріко. Може дійсно все в тому,наскільки Момотаро уважний слухач. 

***

      Момотаро цей вечір здавався особливо чудним. В повній тиші, Йоріко підсіла та підняла його чолку, наче намагаючись повернути до укладки, а вільною рукою плавно провела пальцями. Вона ледь торкалась шраму. 

“Дідько… що? Що інколи з тобою відбувається?” — не в силах вимовити це питання, чоловік уважно дивився, намагався зазирнути в жовті очі. 

      Але ті загадкові дії та глибокий погляд не перевершували те що чекало  його перед сном. 

       Жінка спокійно розмістила футов в протилежному куту від спального місця Момотаро. Ось залишало багато питань, на які вона так і не поспішала відповідати.