37 глава

     Тренування в доджьо Микане виявилась не найкращою ідеєю. Хоча найгіршою, Момотаро теж не вирішувався назвати. Жінка в дійсності правно володіла шестом Бо. Попри все, спеціалізувалась на наґінатє. 

      Але жінка була абсолютно без пощади чи лояльності. 

Мікане і сама не виглядала з усієї ідеї дуже щасливою, скоріш скептично дивилась. 

—  Боже такі молоді, а один видохся, а інший бачить не баче, – Мікане зітхнула і покачала головою. Сіла на підлогу, схрестила ноги.

— Ми ж одного віку я припускаю, – обережно мовив Момотаро, який прикрив одне око. Хоч і знайшов випавшу лінзу, але одразу після такого її небезпечно повертати. 

— Та? І скільки тобі років хлопчина? — глумливо мовила Мікане. 

Момотаро набрав побільше повітря в груди. Реакція Мікане викликала роздратування, яке відчувалось особливо в цей момент зайвим. 

— Двадцять шість, — мовив Хачімія, втримавшись від зайвих емоцій.

— Ого, ти дійсно хлопчина, я старше, — неіронічно здивувалась Мікане

— Перепрошую наскільки? — вирвалось у Момотаро.   Допитливість інколи сильніша за холодний розум.

— Значно, — Мікане ображено відвернулась. — Коли я в молодшу школу ходила, ти ще не з’явився в цей бісів світ, — відверто фиркнула

    Момотаро напружився та утримався вже від уточнення. Зрештую питати про вік,якщо не хочуть казати не слід. 

— Ого, оце мене поганяли, — Кай прийшов до тями. піднявся і почав розминати м’язи. 

— Капец він міцний, — виказала Мікане, вчергове фикрнув. 

— Братан вражаючий, — Момотаро посміхнувся. 

— Чуєш, а скільки років Йоріко-чан? — Мікане пом’якшилась.

— М?.. Якщо не помиляюсь, вона мене на два роки молодша, — відповів Момотаро і продовжив дивитись як Кай розминався.   Ще трохи із нову покличе жінка на спаринг. 

— Грьобані ребуси, — Мікане цокнула язиком. — Стривайте! Я старша її на дванадцять років! — жінка раптово викрикнула.

     Кай різко спинився. Момотаро перевів на неї здивований погляд.

“Мійоші-сан приблизно тридцять шість років”

***

    Лія абсолютно спокійно збирала за собою футон, долучалась до приготування сніданку, складала за собою посуд… 

    Момотаро здивовано дивився на дівчинку. Вже і невпізнати залякану і слухняну Лію, яка зайвий рух боялась зробити в сторону. 

     А цього вечора ледь не заперечувала Йоріко щоб самій складати футон. 

— Прямо як я, коли пояснювала батькам, що можу готувати їжу сама, — Казеширо поблажливо зітхнула.

    Момотаро всміхнувся. Вплив жінки виявився неймовірним і сильним.

— Подивимось кіно перед сном? 

— Ага, тільки в навушниках, — погодилась Йоріко. Хоча ініціатором фільма перед сном вона і була, тільки за обідом.  Складно було назвати натяком те як вона прямо поставила перед вибором за обідом. 

***

— Гей. мені треба з Ідзумо-куном розібратись, а не охоронцем бути, — обурилась Мікане.

     Йоріко мовчки подивилась, нахилила голову вправо.

— Перепрошую, Мікане-сан, але сили зараз ви отримали від віри Лії що ви нам допоможете, отож допомагайте та виправдовувати очікування дитини, — абсолютно спокійно та дружелюбно зазначила Йоріко.

“Ти ще сама дитина, не захоплюйся”, — Мікане піджала губи. 

— Тим більш, я не нянька для вас, — додала Мікане.

— Оу, особисто скажеш Лії, що відмовляєшся від сил, переваг перед цим Ідзумо-куном, яка ж незадача, — вже більш з лукавством мовила Йоріко.

     Мікане цокнула язиком.

— Ой, ладно

— Мама? — Лія здивовано подивилась на Йоріко, яка абсолютно не змінилась у дружелюбній посмішці. 

    Кай розкрив рота. 

    Йоріко хоч і відчувалась дружелюбною, аскавою і тендітною, але була зухвалою тигрицею. Момотаро лише гордо всміхнувся. Не жалкував жодної хвилини, що зустрівся з нею.

***

    Йоріко потягнулась. Жінка одяглась абсолютно в просту сукню кольору морської хвилі, яка була трохи нижче колін і з воланами, з відкритими плечима. 

    Вона абсолютно завжди була легкою і світлою. 

— Нарешті в люди, а то вже пліснявою покрилась, — мовила Йоріко.

— А,  так от до чого подібна сукня, — іронізував Момотаро.

— То колір морської хвилі, — буркнула Йоріко та надула губи. 

Лія розсміялась і прикрила рот долонями, щоб сильно не шуміти в музеї же. 

    Йоріко в цілому поводила себе тихо і роздивлялась картини та експонати. Якісь коментувала, то школу згадувала то унівеоситет. Переважно слухала Момотаро, який там помітно пожвавився. 

— Ох, не дарма я любила раніше приходити в музей тільки після пляшки вина, — спокійно мовила Йоріко.

— Ти хотіла сказати келиха? — уточнив Момотаро та поправив окуляри.

— Ні, в університеті без пляшки вина мало що йшло до голови, — спокійно відповіла Казеширо.

     Момотаро промовчав. 

“А в тебе звичайно дивні методи”, — промайнула тривожна думка в голові. 

     Лія абсолютно все зацікавлено слухала. Допитливий блиск в очах мотивував пройти ледь не всі зали в музеї і розповісти як можна більше. 

    Лія раптово спинилась і встромила погляд перед однією з картин. 

— Мама… — тихо мовила та.

“Гея”, так була названа картина. 

— Гм? — здивовано подивилась Йоріко. — Лія. щось трапилось? — стурбовано спитала.

    Дівчинка стояла мовчки і не похитно. Це було так дивно.   Момотаро сам стурбовано подивився на реакцію Лії. Щось в цьому було неправильно.