44 глава

    Йоріко раптово ніжно обійняла Момотаро за шию.

― Я відхопила нову роль, ― Йоріко шепнула на вушко, згодом трохи відсторонилась. ―  Сподіваюсь івентами займатись знову ви будете

    Знову жінка м’яко посміхнулась. Посмішка відчувалась особливо теплою. 

***

Цей день Лія відчула особливо химерним. Щось дивне відчувалась в теплих і міцних обіймах матері. 

― Все буде добре, ми з тобою, я тебе не кину… не кину…

    Голос Йоріко звучав, наче в неї дуже висока температура. Лія тремтячою рукою доторкнулась лоба - але нічого незвичайного. 

― Батько теж з тобою… Все буде добре…

    Лія тихо подавила зітхання. Складно пояснити що ж не так, але відчувала, що мамою відбувається щось не те. 

***

    Найгірший збіг -це коли кожне погане передчуття себе виправдовує. Цього разу не стало виключенням…

   Дуже дивна аура утворила дивний простір схожий на місто, але все в червоному тумані, в якому домінувала лише агресивна енергія Сілії. 

   Мікане одразу абсолютно агресивно напала на Ідзумо. Нею керувало правило, що кращий захист ― це напад. 

   Йоріко же хутко притисла Лію до себе, створив захисне поле із золотистого сяйва. 

   Кай став спина до спини Момотаро. 

   Дзвін леза з тростини Ервінга. Звуки кряхтіння льоду від, при ударах і захисту Кая звучав тріск вогню. Доносились ледь не розкати грому від гніву Мікане. І в центрі всього цього стояла   Йоріко яка притисла до себе Лію. 

    Сілія хижо дивилась на них. 

“Матуся я тебе звільню”

    Мить. Відбулась неминуча мить. Золоте сяйво спалахнуло та утворилась у воронку, яка нагадувала водоворот із темно-фіолетової матерії з рожевим відливом і сяючими точками. 

― Матуся. з поверненням! ― радісно крикнула Сілія і вскочила туди.

   Момотаро замер і затримав удар Ервінга.

― Йоріко? Лія? ― шоковано мовил Момотаро. Все майже затихло крім Мікане. 

― Що відбувається? ― не менш збентежено питає Кай, коли дивиться на той плаваючий в повітрі вир.

― З Йоріко та лією щось сталось… ― відповів Момотаро і пильно дивився в ту ж сторону. 

    Ервінг озирнувся але тростину з лезом не прибирав. 

― Пані? Пані? ― в голосі чоловіка відчувався переляк. 

   Почулось ехо, немов хтось клацнув пальцями. Темна аура яка оточувала Ідзумо розчинилась і хлопець вплав від чергового удару Мікане. Жінка спинилась та розчаровано подивилась на нього. 

   Знову клацнули пальцями. Сильна наелектризована аура зникла з Мікане. Жінку абсолютно не спантеличила, вона лише хитро всміхнулась.

   Момотаро озирнувся, щось відбувалось дивне, наче в снах, де хтось володів тілом Йоріко. 

***

    Простір нагадував темно-фіолетово-синє небо, серед якого блистіли світлі вогники, деякі збирались у візерунки, у сузір’я квітів. 

    Жінка погладила Лію по голові.

― Квітка Лотоса, моє прекрасне і слухняне дитя, ― дбайливо мовила та. Голос лунав Йоріко, але Лія чітко знала, що то не зовсім вона. Дівчинка пригорнулась до неї. 

   Жінка поблажливо зітхнула подивившись на Сілію, яка надула ображено щоки. 

― Яблуко розради, і чого ж ти не могла просто жити… ― вона відвела погляд до гори. ― Неслухняне дитя, ревносне дитя, егоїстична моя Кокіносімеей* 

***

    Момотаро пильно дивився у на той вир. Чоловік поправив окуляри. бо відчував що противник теж спинився.

― Мені… Треба… ― задумливо мовив Хачімія, сумніви не давали сформувати ні в голос, ні в голові. 

― Братан. рушай! ― раптово без вагань Кай хлопнув друга по спині, наче підштовхнув до виру. 

― Кай?… ― Момотаро збентежено подивився на друга. Накасу    лише турботливо посміхнувся.

― Момотаро, я затримаю кого треба! ― Накасу зробив паузу.

   Хачімія ледь не відкрив від здивування рот. Він кивнув та пройшов до виру. Перед тим як зайти спинився:

― Дякую, Кай, ― мовив він з теплою посмішкою. 

***

  Жінка розсміялась. Вона помітила появу чоловіка в своєму просторі.

   Момотаро завмер. в тілі Йоріко була жінка із снів з довгим волоссям, з тканиною яка накинута як давньогрецький одяг і зафіксований золотими прикрасами, які немов рослини, обвивали шию, талію та зап’ястя.

― Ледь не забула, ледь не забула, ― теплий голос перебивався нотами глузливості. Жінка двічі клацнула пальцями. Момотаро не відразу відчув, як зникло щось, що в ньому відкрила Лія для захисту. 

    Момотаро знав одне, перед ним досі стояла Йоріко і хтось заволодів її тілом. 

***

    Простір довкола нагадував нічне небо, оповите фіолетовим туманом. Всюди саяла. та немов плавали маленькі вогники, а над головою складались у безліч яскравих візерунків. 

    Жінка легким дотиком перетворила Лію на світло-зелене сяйво.
― Хороші діти, заслуговують на подарунки, ― голос Йоріко прозвучав  дбайливо. Сяйво розтануло в зоні живота жінки. 

    Момотаро вирвався від заціпеніння. 

― Лія?! ― він спинився на дистанції майже витягнутої руки до жінки. ― Що з Лією?

― Чоловіче, гадки не маю про кого ви, ― жінка розсміялась. Її голос звучав могутнім. 

    Момотаро поправив окуляри. 

― Про Квіт Лотоса.. Що з нею? ― він ледь стримував хвилю емоцій, якою його накрило. 

   Жінка підняла брови. З усією аурою, складно повірити що перед ним стояла Йоріко.

― Слухняна дитина отримує свій подарунок, ― жінка загадково всміхнулась.  

“Стривай… Створення життя.. Аура матері.. Скоріш за все вона Гейя…”, ― замислився Момотаро.

    Жінка немов прочитала його думки та голосно розсміялась. 

― Мама, нечесно! ― сміх розірвав голос Сілії. 

― Все чесно, Лотос розквітне першим в цієї жінки, якщо вона піде на створення нового життя, ― мовила жінка, згодом перевела суворий погляд на Сілію. Вона опустила вказівного пальця, після чого дівчина опустилась на одне коліно. 

― Неслухняне, неслухняне дитинча, ― жінка покачала головой.    По клацу пальцями перемістилась прямо перед Сілією.    Опустила долонь, погладила по голові. 

― У мами найкращі дотики… ― Сілія тихо вимовила. 

― Неслухняна дитина відправиться на життя простої смертної, немає нічого гіршого простого смертного життя

   Гейя казала все це дуже спокійна. Після її дотику дівчинка перетворилась на яскраве червоне сяйво і немов розірвав небо над голою, унеслась далеко вгору. 

   Момотаро не слідкував за часом. Сумнівався, що в місті, де він опинився подібна концепція працює звичним чином.

Вона клацнула пальцями після чого з-під того. що можна було назвати землею. з’явилось безліч квітів. Серед квітів лежав Кіріхара. Зблідше тіло, закриті губи та заплющені очі. 

“Він… помер…”
  Момотаро відкинув усі негативні почуття, та схилив голову в позі до нього.

— Прощавай…

     Гея клацнула пальцями, до того, як тіло перетворилось на безліч пелюсток, які закружляли вгору. По щоці жінки скотилась самотня сльоза.

“Невже у богині є … Ні.. Це Йоріко..” ― Момотаро помітив ту сльозу, здавалось в темних очах загорівся вогник надії. 

― Повертаємось до тебе, чоловіче. ― мовила Гея. На обличчі не видно навіть сліду від тої сльози.

    Момотаро стримано кивнув і повністю поважно повернувся до жінки.

— Боже. серед усіх жінок. ти закохався в моє вмістилище, ― Гея розсміялась. 

― Чому Йоріко саме вмістилище? ― обережно спитав Момотаро. 

    Жінка похитала головою.

― Ох, ти такий допитливий, як і всі діти

― Перепрошую, це не відповідь? ― обережно нагадав Момотаро.

― Тому що вона такою народилась. Це її доля ще з народження 

В спогадах Момотаро постала Йоріко з її теплою посмішкою. 

— Але… Вона ж в першу чергу людина…

― В першу чергу вона моє вмістилище. – Гея поспішила заперечити. 

— Навіть якщо і так… Вона людина… У Йоріко чудова кар’єра, вона сильна духом, вміла… неймовірна… ― Момотаро відчув, як слова щиро полились. 

― Як егоїстично забирати жінку від її призначення бути вмістилищем Богині…

Момотаро трохи помовчав та поправив окуляри.

— Єдине що я хочу бачити ― це її щастя. Йоріко та Лія для мене … вони для мене сім’я. ― Момотаро відчув як під кінець слова стали твердими. Таке поняття для нього дивне, складно казати про родину, 

Гейя зітхає. 

— Так і бути. От тільки я буду повертатись, бо вона дуже зручне вмістилище, ― мовила жінка. ― На добраніч

    Після цих слів вона заплющила очі та почала втрачати рівновагу. Момотаро її підхопив на руки та ніжно, одночасно палко обійняв. Усім нутром чоловік відчував, що з ним саме Йоріко.

***

    Мікане озирнулась. Не помітивши Ідзумо, підняла шест-Бо до плеча та цокнула язиком. 

― Прощавайте, ― жінка розвернулась.

   Кай розкрил рот, щоб щось сказати. але не наважився. Він розвернувся до місця де зник його друг. 

    І недарма. Момотаро вийшов на руках з Йоріко. Кай підбіг до друга.

― Я ні хвилини не сумнівався, братан, ― мовил Накасу.  Момотаро посміхнувся. Вся аура, зникла, немов нічого надприродного ніколи не відбувалось.