38 глава

   Момотаро стомлено сів на диван. Найкращі рішення в офісах ― це наявність м’яких сидінь. Його думи все турбувал той похід в музей. Погляд Лії не був звичайним. 

“Гея… Чому вона ототожнювала її з мамою… Крім того що Гея це Богиня матір… Ні, це все до біса дивно”

― Момотаро? Момотаро? Момотаро?! ― Кай труханув друга за плечо. 

― Га? Що трапилось? ― спантеличено подивився Хачімія на друга.

― Та ти весь день сам не свій, от і хотів спитати, ― зізнався Кай. 

    Момотаро похитав голову та поправив окуляри. 

― Нічого такого, просто турбуюсь за Йоріко з Лією, ― спокійно відповів Момотаро. 

    У Кая на очах знову виступили сльози на очі.

― Це-цево так мило, ― мовив Накасу та протер сльози. ― Я, я не плачу

    Момотаро поблажливо усміхнувся. В емоційності його друга не змінити і най так буде. 

    Але подумки повертався до дивного дня і снів, де образи не сходились з реальністю і ставали все більш химерними.

***

“Вершина цинізму”, ― обурився Момотаро. 

     Полем бою став дитячий майданчик. Все довкола немов замерзало у часі, крім самих них, наче обраних безжальною долею. 

― А, сестричка, а чому ми не граємо по моїм правилам, ― дівчина, що виглядала старшою за Лію, промовила з неаби-якою зловтіхою. Червона сукня не зливалась з довгим червоним волоссям. Вона розставила руки.

    Лія одхитнулась та стояла за спиною Йоріко. 

― Ай-ай, така боягузка, ― глумливо відмічає дівчина і підняла руку. Йоріко різко схопила за зап’ястя. 

― А? Не заважай, фальшивка! ― яскраво обурено крикнула та. 

― Сілія-сама? ― чоловік з британським акцентом відволікся та стурбовано дивився в сторону дівчат.

― Я буду говорити тільки зі своєю матусею та сестрою, а не з фальшивкою яка її не випускає, – Сілія спробувала вирватись. 

“Йоріко?” ― збентежився Момотаро, але вимушен був відволіктись на бійку. 

    Єдині хто дійсно не робили пауз в постійних ударах та ухилах, блоках ― Мікане та Ідзумо. Здавалось цю жінку абсолютно не турбували основні події. Вона такими їх точно не сприймала. 

― Га:? Про що ти? ― Йоріко спантеличено питає. Абсолютно спокійно, наче ніхто поруч не б’ється. наче Лія не притислась налякана, наче її особиста сила не активувалась  і не оточувала золотистим сяйвом. 

― Ні! Йо-Йоріко справжня мати! ― наважилась крикнути Лія.

“Що вбіса коїться?” ― Момотаро знову відволікся. Удар від Ервінга перехопив Кай. 

―  Йди до своєї дівчини! ― крикнув Накасу. ― Я зтримаю нашого злодія британця, ― він зітхнув та підштовхнув, хлопнув по плечу.

    Момотаро на мить розгубився.

― Дякую, ― тихо мовив той та направився до Йоріко. 

“Божевілля, я не уявляв що до цього дійде”, ― подумав Ервінг, знову пропустив удар, не на свою користь. 

― Не пам’ятаю, коли встигла стати сплячою красунею, ― іронія Йоріко змішалась зі спантеличенням. 

― Що? ―  Сілія примружила очі. 

“А вона все жартики жартує”, ― ледь всміхнувся Момотаро. Чим ближче до золотої аури Йоріко, тим складніше було пересуватись.

“Коїться щось дивне”

― Веди себе чемно, ― Йоріко зробила різкий рух, через що Сіліія ледь не втратила рівновагу і в туж мить отримала легенького ляпаса. Рожевий слід помітний на щоці.

― Ти… Ти… ― Сілія вирівнялась і прикрила рожевий слід від ляпаса. 

― Не люблю бити навіть самих нарваних дітей, ― Йоріко відвернулась. Вона зітхнула. Золотиста аура розтанула в повітрі.

    Сілія раптово відхитнулась і засміялась. Щось моторошне доносилось в тому голосі, на межі з істерикою. 

     Всі, крім Ідзумо та Мікане спинились. Навіть Ервінг не нападав і не готувався до удару. 

― Пані Сілія…― здивовано мовив він. 

― Ми ще побачимось, ма-ма, ― зверхнево мовила Сілія і розтанула в червоному тумані. Ервінг грубо вирвав Ідзумо з бою та теж зник з поля зору.

― Нарешті, ― стомлено зітхнула Йоріко. Як тільки до неї підійшов Момотро, втратила свідомість. Чоловік підхопив її та обережно взяв на руки. Лія відійшла. 

― Знову, грьобаний виродок, ― фиркнула Мікане. 

Кай зітхнув. Дивне марево того. що їхню сутичку не бачив, розвіявся з противниками. 

“Йоріко…Що з тобою…”

***

    Момотаро поклав Йоріко на диван. Розстелив футон. Залишалось дрібнички для більш комфортного сну жінки.

    Вона з того бою так і не отямилась.

“Минула вже майже година… Сподіваюсь вона просто відновлює сили”

— Тату? ― збентежено питає Лія. В її погляді помітна провина. 

    Момотаро ставало сумно за найгіршу рису усіх дітей, і його колись не виключення, ― в будь-чому звинувачувати себе. 

― З мамою все добре, просто стрес і втома, ― ласкаво мовив той і погладив дівчинку по голові. ― зараз поспить добряче і як почне галасувати

    Момотаро з усіх сил намагався надати голосу жвавості. 

― Добре, треба буде щось зробити смачненьке, ― Лія посміхнулась. 

― Саме так, а зараз як чемна дитина піти спати, ― ласкаво зазначив Момотаро. 

     Лія погодилась і пройшла в кімнату. 

    Чоловік знову залишився хоч і поруч з жінкою, але наодинці зі своїми думками. 

“Гея? Ту дивну дівчину звати Сілія.. і вона теж кличе Йоріко матірью а Лію сестрою. Тільки от щось в цьому не так. Приблизно все” ― замислився Момотаро. Думки відчувались абсолютно нерозбірливими. Стало лише гірше від того, як він згадав. що більшість дітей прирівнювали Йоріко до матері куди більш охоче ніж до просто подруги чи старшої сестри (як на його думку роблять зазвичай). 

“Гея… Тепер її образ дійсно грає більше в Йоріко, але як?” 

      Момотаро погладив по голові Йоріко, яка так і не прокидалась і нерозбірливо сопіла.  А йому було не до сну якось…