28 глава

    Момотаро трохи непокоїло що приходилось відкривати той курйозний момент трохи з іншої сторони. Не те щоби він не розраховувал на Кая, але втягувати в проблеми не хотілось. Та і все більше він пов’язував з небажанням виносити з  тісного кола. Купу деталей уж точно. 

— Коли в тебе зв’явився меч з льоду я просто забув як розмовляти, це неймовірно! — Кай приголомшено видав, з щирим захопленням. 

“Вау… Братан, твоя реакція насправді ще більш позитивна, ніж я міг розраховувати кращому випадку”, — Момотаро поправив окуляри. 

— Ну, це не головне, — зауважил Хачімія. 

     Кай  збентежено подивився на друга. 

— Спочатку той неприємний тіп гнался за Лією, а зараз щось дивно… Це… це напружує, — задумливо видав Момотаро. — Та і тебе в це втягнув… 

— Йой, Братан, куди туди і я, — абсолютно щиро та жваво мовив Кай, поплескав друга по плечам. 

— Братан… — розчулено мовив Момотаро. 

— Але чуєш, Лія-чан звертається до Казеширо-чан як до мами, ем?.. До тебе теж як до батька.. — Кай поки запитував виглядав дуже спантеличиним. 

— Та-а-а, мені самому дивно, але … та-а-ак, — задумливо відповів Момотаро. Він відчував, як сам не до кінця усвідомив плин цих подій. — Ми опікуємо Лію

— Прямо як справжня родина, — тепер розчуленим був Кай, навіть протирав сльози. — І коли ти став таким сім’янином

— Сам гадки не маю, — чесно  відповів Хачімія. 

Йоріко підійшла, тримая за руку Лію. 

— Можно ми нашого пордяного сім’янина трошки вкрадемо, — ввічливо спитала Йоріко. 

— З-звичайно, — Кай квапливо протер сльози, посміхгнувся та поплескав Момотаро по плечу, наче підштовхнув вперед до Йоріко. 

— Братан, Казеширо-чан і Лія-чан, гарно розважитись! — весело відзначив Накасу та помахав рукою.

    Все ж Кай ніколи не давав приводу жалкувати що вони друзі. Ця зустріч в середній школі була доленосною для них обох, дивних людей, які ділять одну душу та схожий шлях. 

      Йоріко ні каплі не зволікала часом і потягла за собою і чоловіка і дівчинку. Зараз дійсно виникало питання про енергію та сили для відносно активного відпочинку. 

— Мам, а пам’ятаєш ти казала що є прикольні швидкі фото, — мовила Лія. Йоріко повернула голову і трохи загальмувала.

Момотаро зітхнув. Нарешті, здавалось. можна перевести подих. 

— Пурікура*, — замислилась Йоріко. 

— Ось там недалеко є, — Момотаро показав вільною рукою. 

— Ва! Зробимо спільну фотографію! — Лія аж засяла яскравою, мов сонце, посмішкою. 

    Йоріко же мовчки змінила напрям. З проблеми зі сном, проблемами з тиском та несамовитою працьовитістю, вона інадалі продовжувала дивувати. 

— Тепер треба влізти, — Момотаро задумливо потер лоба вказівним пальцем.

— Це проблема лише для тебе, — іронізувала Йоріко, знизав плечима.

    Момотаро утримався аби невдоволено не цокнут язиком.

— Ну, мам. вліземо, все буде добре, — Лія дернула Йорікоз а рукав. Казеширо відкинула голову, на дорікання дівчинки.

— Слухай доньку, діло каже, — зауважив Момотаро. 

     Влізти в автомат дійсно не виявилось складною проблемою. Простоз ріст Момотаро вибивався з стандартів та середнього зросту японських чоловіків. Але вдачею можна назвати. що сильно нахилятись чи присідати не прийшлось. Легше всього стало Йоріко, вона і командувала процесом, хоч і стояла теж з краю. Хачімія з Казеширо оточили Лію по бокам. Вони зробили декілька кадрів. 

     Не можна назвати всі абсолютно успішними.

— Ну хоч не тільки я виходили на кадрах страшною, — Йоріко розсміялась.  

— А цю, гадаю можна в рамочку взяти, — мовив Момотаро, ткнув в одну із фотографій. 

     Йоріко уважно придивилась на вказану. Всі посміхались, а поряд неонові домальвані зірочки, бантики і ще якісь блискучі елементи. Атмосфера відчувалась такою теплою. 

— Т-так, обов’язково, — Йоріко щиро погодилась. 

***

     Йоріко потягнулась. 

— Цей ефір сьогодні тривав же дві години? А враження наче довше, — почала та. — Проте було дуже весело! — жваво відмічає Казеширо. 

— Та ти прямо безсоромно крала всю увагу на себе, — трохи жартома зазначив Момотаро.

     Йоріко надула губи. 

— Мамі можно, — Лія підтримала Йоріко. 

     Момотаро сам здивувався, наскільки Казеширо не хотіла цього дня залишати дівчинку саму вдома. 

Кай поставив руку по переду. Момотаро зіштовхнувся і спинився, схопив за плече Йоріко. 

— Знову вони.. І куди зникають люди в цих провулках? — здивувався Кай. 

— А це хороше питання… — погодився Момотаро. 

— Мам… — Лія мовила насторожено. 

    Йоріко інколи діяла абсолютно мовчки. Схопила Лію під руку та відійшла в сторону. Проте Момотаро абсолютно не влаштовувала риса її впертості - вона не покидала і не бігла додому. Ще і активувала купол з золотого сяйва в якому приховала себе та Лію.Тепер в дійсності ставало цікаво, чому їх не помучають інші люди, чи ті мутні недруги щось додаткове використовують аби ніхто не втрутився? 

— Не зловживай силою, — дорікнув Момотаро. На що Йоріко лише насупила брови. 

— Тут Лія, я її скридити не дам! — у відповіла жінка, пригорнув Лію в обійми. 

     Момотаро вражено подивився на неї. Йоріко цілком серйозна в своїх словах та намірах. Зараз же виглядала особливо рішучою. Нагадувала левицю, що захищала своє левенятко. 

     Проте більше вже не було змоги розмовляти. 

Цього ж  разу бійка розв’язалась набагато швидше. Здавалось незнайомець що виглядав ще молодше, абсолютно не вимірював агресію. Особливо цієї миті. 

     Лія менш налякано спостерігала. Дівчинка уважно не зводила погляду із зусиль що Момотаро, що Кая. 

“Татовому другові складніше без сил… я гадаю його душа гідна роблокування, звільнення” — подумала Лія і зосередилась. 

      Наступний удар Кая супроводжувався вогнем. Викликав подив як у себе, так і друга так і противників.

— Ого! Круто, — Момотаро підняв великий палець вгору. 

— Ти?… — Йоріко здивовано подивилась на Лію, яка радісно посміхнулась. 

     Чоловіки скористались подивом противників, сповна. Проте вони не втримувались від стусанів, поки ті не відступили.

Кай перервів дух. 

— Чому, коли вони зникають, я знову бачу людей, оно диви, — відмітив Накасу та вказав на кут будинку. 

— І то дійсно, — задумався Момотаро.

— До речі. що це було! Ва-ау! — ось тут вже Кай, ледь не вибухнув емоціями, як згадав, що удари підсилювались полум’ям. 

    Йоріко взмахом долоні, розвіяла купол з золотистого сяйва. 

***

    Жінка по-господарськи зайняла диван і стомлено розляглась. Вона розуміла, що Момотаро в цілому повністю правий і ця сила стомлює. 

“Я нарешті хоч трохи більш корисна… як я таким можу знехтувати”, — подумала Йоріко. На обличчі з’явилась посмішка, як погляд спинився на спільній фотографії в простій рамочці. 

— Мам. з тобою все добре? — занепокоєно спитала Лія. 

— Так, що плануєш грати? Малювати? Чи взагалі читати? — Йоріко різко піднялось (що дурна дія  з її тиском), та постаралась розмовляти максимально бадьоро, що взагалі було легкою справою. 

— Я, гадаю, ми могли тебе і не чіпати, — Момотаро опустив долонь на голову, запустил пальці в м’яке волосся жінки. 

— Поки я корисна я повна сил, — заперечила Йоріко та склала руки на грудях.

     Момотаро пильно подивився на неї. Вражає сила волі, яка межувала з впертістю, впевненістю в собі. Як би вона сама собі не нашкодила? І це питання турбуватиме його душу  ще довго.