16 глава

     Ліє подобалось спостерігати, або інколи робити вигляд зайнятої в читтаня, але слухати як між собою спілкувались Йоріко та Момотаро. 

     Їхні суперечки не здавались ворожими, вони скоріш просто періодично бухтіли одне на одного. Наймилішим взагалі здавалося те, як обережно за плечі  міг обійняти Момотаро. 

     Лія останній раз стаке згадувала, буквально у подружньої пари якогось знатного роду. 

Згадав все це, Лія допитливо подивилась на Казеширо.

— Мам, а що таке родина? — Лія нахилила голову трохи вправо.

— Га? — Йоріко відчула себе спантеличеною від питання. 

     Лія лише закивала, підтримуючи те що б та все ж таки розповіла.

— Ну… В родині є мати, є батько, там трохи біологічно але через них є діти вони в ідеалі народженні в коханні

— В ідеалі? — уточнює Лія.

— Так, просто життя як і люди не ідеальні, — Йоріко насупила брови. — В цілому можуть бути одностатеві родини, коли батьки — це двоє чоловіків,чи двоє жінок, у таких людей як і у тих хто не може народжувати, то діти не покрові, — задумливо продовжила Казеширо. Складно розповідати таке поняття. — Ще нерідко в родинах є бабуся і дідусь, які самі є батьками батьків, чому в родині переважно їх по двоє, кров все таке…

     Лія задумалась.

“Дитина народжується в ідеалі в коханні… Стривай… те.. А що тоді між Мамою та братиком Момотаро”

— В цілому мене бісить ієрархія в цій темі, але вдіяти нічого не можу…— вже тихо мовила Йоріко. 

    Лія не полишила тієї нав’язливої думки. Вона усвідомлювала, що певні погляди змінюються. 

***

    Вони разом не те що би часто обідали. Момотаро переважно на роботі, Йоріко так само. В спільних прийомах їжі, Лія відчувала більше затишку. 

— Так, тато сьогодні смачно приготував, — доїв, сказала Лія склав палички.

     Момотаро тільки хотів поправити окуляри, як різко зупинився. З питанням подивився на Лію, згодом на Йоріко, котра пирснула від сміху. 

— Б-братик же, — чоловік аж розгубився. Здавалось, щоки порум’янішали. 

— Поговоримо? — обережно спитала Йоріко і рухом голови вказала на коридор, а може і далі. 

    Момотаро погодився. Здавалось, він занадто збентежений аби мислити більш тверезо, ніж зазвичай. 

    Йоріко прибрала за собою та Лією посуд, поставив у умивальник. Протерла руки об рушника сухого, викинув, все ж таки пройшла туди, куди вказала. 

— Це так дивно… — пробурмотів Момотаро.

— Слухай, якщо Ліє так комфортно. то дозволь їй називати себе батьком, — легко почала Йоріко. 

— Га?

Цими словами, наче землю з-під ніг вибила. 

— Ти жартуєш? — Перепитав Момотаро, з недовірою подивившись на Йоріко.

     Але жінка лишилась непохитною.

— Якщо їй так комфортно, то дозволь звертатить, як до батька, добре? — вже серйозно мовила Казеширо. 

     Ця наполегливість незрівнянна. Жінка знову показувала характер. Але це в ній було чарующим, вона як левиця, яка відчувала небезпеку левенятка. 

“Йой.. Мені не залишають вибора”

— Добре, я спробую…

    Після цих слів, Йоріко м’яко посміхнулась.

***

    Кожної ночі футон дівчини дивовижним чином ставав все ближче та ближче. 

— А тебе нічого не бентежить? — Момотаро запитав, звернув увагу на то що футон максимально близько одне до одного, а якийсь міліметр складно вважати дистанцією. 

— Що саме? — схрестив руки на грудях, з пасивною агресією уточнила Йоріко. 

— Та, розміщення футонів, воно занадто близьке. вони занадто близько одне до одного, – зауважив Момотаро.

     Йоріко промовчала, надув губи та щоки, але нічого змінювати не стала. 

“Ну от і як сприймати таку відповідь? Подловив? Вгадав?Сказав щось не так?Йой…” 

***

    Вночі жінка не сильно ворочалась. Момотаро лише прокинулася від легкого лоскоту. Вона обережно прослизнула до нього в обійми.

“Мені сниться чи вона заради цього наближала футони…Я просто сподіваюсь, це її ґрунтовне рішення” 

     Хачімія не подав виду, що помітив трюк Йоріко, і просто обережно намагався зробити все, аби в дійсності випадково її не затиснути в неконтрольованих обіймах.