14 глава

      Життя настільки невпинне, що все рано чи пізно зникне у часі. Так Йоріко починала думати і про колись неймовірно важливого Кіріхару-семпая. 

— От дідько… — тихо вилаявйся Нікайдзука.

Йоріко одразу зацікавлено подивилась на чоловіка, мов очікувала, пояснень. 

— А? Йоріко-чан, тут повинні будуть прийти поліцейські, — мовив Якушиджи —  Я буду з тобою, аби вони не перегинали палицю, — додав він.

      Казеширо знайшла сили на ніжну посмішку.

— Все буде добре, тим більш, вони виконують свою роботу, може знайдуть Кіріхару-сана, — мовила жінка.

— Йоріко-чан…. — здивувався Нікайдзука. 

     Зрештою чоловік стримав своє слово, і не залишив колегу віч-на-віч з поліцейськими. Особиста недовіра до правоохоронних органів не була настільки сильною, як просто стурбованість за стан, помітно втомленої жінки. Якщо здавалось що вони починали тиснути, Якушиджи дозволяв собі втрутитись. 

      Йоріко відчувала, що повинна тримати обличчя, щоб не трапилось. Спокійно відповідала на всі питання, казала  все що знала.

“Ага, ось тільки містичні події їм не скажеш, а в них основна сіль та перець”, — похитала головою. 

— Як бачиш, все добре, ми зробили те що могли, нічого вже не поробиш, - жінка знизала плечима. Проте,як тільки поліцейські покинули поріг тої студії,  Нікайдзука здавалось  нарешті розслабився. 

***

     Замовчена втома та переживання, забирали сили сильніше, ніж дійсно плідна праця. Виникало враження, наче ноги поступово припиняла її тримати. 

— Йоу, — коротко привітався Момотаро. Насправді зараз, попри всі звички і принципи, вона відчувала радість та легке тремтіння від хвилювання побачити саме його. 

     Йоріко кивнула, але мовчки ледь не впала в обійми уткнувшись у міцні груди. 

     Момотаро трохи здивувався подібній реакції. Можливо гординя та впертість змушували забувати про тендітність і банальну втому жінки. 

     Недовго так постояв, Йоріко зрештою вирівнялась. Взяв чоловіка за руку, направилась додому. 

***

    Йоріко ворочалась на футоні. Втома вже не мала такого впливу, як страх зустріти Кіріхару знову. Вона вже не розуміла що більш лякаюче: такі думки і зміна ставлення до семпая, чи сама зміна Сео? 

“Гей… Казеширо-чан, може зробимо легкий обмін? — пропонує Сео. Все одно щось зле помітно в його образі. — Ти мені Квітку лотосу* і ми з тобою разом, в безпеці, назавжди”
      Йоріко не вірила цим словам. Вони звучали як пастка. Серце знову безжально закололо.

“Момо… допоможи…” — вирвалось з неї, стуливши вуха, аби не чути Кіріхару ні його лихих слів. 

       Навколо виникає купол з золотого сяйва. Навіть у сні, жінка заплющила очі, в надії що він зникне як марево. 

      Сео покачав головою та іронічно цокнув язиком. 

“Ай-ай, не думав. що ти така вперта… Краще здавайся, довго не втримаєшься” — хитро всміхнувся.

“Я втримаюсь скільки треба”, — мовила Йоріко. 

***

— Братик Момотаро, братик Момотаро, — Лія в паніці смикала за плече чоловіка. 

     Хачімія щось нерозбірливе пробормотав, припіднявся. Знайшовши окуляри, одяг.

— Що трапилось? — трохи хрипло питає.

— Мамі погано, — каже Лія і рукою вказує на вихід з кухні.

— Залишайся тут, я скоро, — Момотаро різко підвівся з ліжка. Сон, як рукою зняло. 

     Зайшов у кімнату, і увімкнувши світло, відразу кидалось в очі, як неспокійно лежала Йоріко. Вона щось приговорювала. Момотаро присів поряд, та обережно торкнувся лоба - гарячий. 

“Дідько… Це жар”, — прийшов до висновку Хачімія. Все це нагадало йому ту зустріч, коли Казеширо втратила свідомість прямо на зупинці. 

“Прошу, допоможи  матусі”, — прозвучало голосом Лії, наче з нізвідки так одночасно звідусіль. Момотаро озирнувся - дівчинка слухняно залишилась на кухні. Не одразу помітив як втратив свідомість, поряд з жінкою.

***

       Темрява. Десь далеко виднілось золоте сяйво, яке намагалась захопити сіра тінь. Момотаро зоринувся. Не відчував часу аби думати та дізнаватись — що це за місце. 

       Він направився до того сяйва. Здавалось лунав голос Йоріко, яка просить про допомогу. 

      Жінка вирівнялась, коли побачила Момотаро. Попри наявність куполу, він не міг стояти осторонь. 

“Га… Кіріхара? Тобто я в сні Йоріко-чан..” — Момотаро не був впевнений, що його визначенні коректні, але не час розмірковувати. 

      Хачімія стримував удари якоїсь містичної сили від Кіріхари. Похвальні трюки, бо прослідкувати за ними стало делі складніше. 

      Йоріко вирівнялась і підійшла до куполу і склала молитовно руки до грудей. 

— Момотаро, скористайся крижаним мечем! — крикнула жінка. 

     Якось інтуїтивно він підкорився її словам, бо і без цього відчував що дійде до одного удара з максимумом зусиль. 

Все спалахнуло червоним, згодом рожевим і голубим.     Здавалось в просторі виникла тріщина яка розрослась в провалля, яке охопило все довкола. Момотаро заплющив очі від сліпучого сяйва. 

     Розплющив очі, коли відчув якийсь спокій. Стало ні спекотно, ні холодно. Якимось невідомим чином, вже сидів на м’якій траві під деревом. Придивився до листя, що шелестіло - персикове. 

     Йоріко стояла поряд. Біла сукня нагадувала ті, в яких зображують Давньогрецьких Богинь, можливо дещо модернізована.
    Жінка присіла поряд. З повітря матеріалізувати окуляри з темно-синьою оправою та одягнула на втомленого чоловіка.

— Так незвично тебе бачити без окулярів, — з легкою посмішкою зізналась Йоріко.