17 глава

“Таке враження, ніби зрештою сама я жити не можу… Мене обов’язково хтось рятує”, ― подумки посварила себе Йоріко.  Проте, в голові вспливали спогади знайомства з однією дівчиною. 

     Життя сповнено іронії. Тільки вона про неї подумала, як телефон у руці завібрував, а на дісплеї висвітилось: “Няруко-чан”. 

     Звичайно Казеширо підняла слухавку. тим самим принила слідкувати за часом, коли вони заговорили. Жінка уникала деяких тем, переводила і більше цікавилась подругою. 

―  Слухай, тут таке!.. Він мені пропозицію зробив? ―  звильовано почала Няруко.

―  А ти йому шо? ―  нетерпляче, зацікавлено питає Йоріко.

“Вона однозначно погодилась”, ―  тримає в голові. 

―  Погодилась, авжеж! ―  весело відповіла Няруко, довго не тягнувши інтригу. 

―  О-о-о, вітаю, любонька! Ну що вже плануєте весілля і все таке? ―  поцікавилась Йоріко. 

―  Та я для початку звикаю до нового звернення не Пані Маруме, а Пані Шіджо, ―  жартома відзначила Няруко. ―  А точняк, весілля в переважно європейському стилі, оце все красивеньке, пишна сукня, квіточки і всратий ведучий

     Йоріко за останнього нестримала сміху. Святкування обіцяла бути веселим. Як мінім, вона впевнена що краще ніж в її племіниці, але це сильно згадувати і не хотілось. 

―  Ледь не забула, запрошення, там ми взяли стилістику всратих цитат, ну знаєш, вайбово, найадекватніші родичам, бо геть-геть локальних ―  не зрозуміють, а ось друзям повезе на найбільш веселі, ―  жваво мовила Няруко. ―  Тобі одне вислати, чи там якісь нюанси? 

    Йоріко аж дьорнулась від того питання. 

“Запрошення одна чи…. ―  згадала Момотаро який спокійно сидів та читав книгу у вільний час. ―  Два?” 

    Найбільшою іронічністю було, що він зараз стояв неподалік. По часу однозначно прийшов зустріти з роботи. Проте Йоріко, поки розмовляла по телефону, не одразу помітила його присутність. 

―  З такими темпами… ―  Момотаро зітхнув не завершивши фразу. 

―  Це що там чоловічий голос? ―  шоковано відмітила Няруко.

―  А? Тобі здалось, ―  Йоріко вправно зробила вигляд ніби не зрозуміла подругу, зігравши з себе дурочку.

―  Життя в одній квартирі з сейю навчило мені не довіряти тобі, коли я не бачу обличчя, ―  відмітила Няруко.

“Тотально зрозумів, я тепер у неї небажана галюцинація?” ―  Момотаро фігурно вигнув бров. Не то щ б образився. скоріш її спроби замовчувати виглядали уж геть кумендо. 

―  Аха-ха, давай я тобі чи відпишу чи передзвоню, домовились? ―  запропонувала Йоріко. Тільки після згоди подруги поклала слухавку.

— Цікаво, ти погодилась на скільки запрошень, чи я чогось не знаю? ―  жартома, обержено відмітив Момотаро. 

―  Я-я ще не думала, ―  Йоріко зніяковіла і відвернулась. обурено надув щоки. 

―  Добре, як скажеш, ―  спокійно відповів Момотаро та поправив окуляри.  Дівчина в такі моменти награної образи виглядала дійсно мило. 

***

     Наступного вечора у Момотаро було більш класичне заняття ―  піти з другом у спортивний зал. Взагалі вони цим займались порядно, задля спільної мети бути сильніше і захищати слабших. 

―  Йоу, Братан, ти знав що Акіра-кун одружується? ―  жваво питає Кай. 

     У Момотаро виникло дивне дежа вю чи навіть, відчув якусь апофенію. Такий дивний збіг одруження Акіри та якоїсь давньої подруги Йоріко. 

―  О, цікаво, я теж на такий захід йду як гость, ―  зазначає Момотаро.

―  Ніфіга собі! ―  щиро здивувався Кай. 

―  Ага, тільки я супровід, ―  відмічає він.

―  Стривай супровід? ―  Кай розгубився з цих слів. 

―  Ага… Чуєш, а як би ти віднісся до новини, що зараз я проживаю не сам?

―  Порадів би привітав би! ―  однозначно не думая, відповів Накасу. 

―  А якби те що це жінка та дитина? ―  обережно уточнив Момотаро. Він не поспішав завалювати товариша деталями, бо в дійсності і сам не все осягнув.

— Шо? ―  Кай шоковано потупив погляд на друга. 

―  Ну-у… ―  Момотаро стало в дійсності ніяково. Здавалось, був далеко не до кінця обережним. 

     Нія на плечі мяукнула. Ця дивна звичка у Кая, інколи брати з собою кішку, здавалась дуже кумедною. Хоча, це однозначно від природної доброти друга. 

―  Ну, я ще розумію жінка, а дитина? Ти? Коли встиг? ―  збентежено питає Кай. 

―  А? Ні, ні, я не зовсім це мав на увазі, точніше не зовсім це, ―  заметушився Момотаро. ―  Там дуже довга історія, і форс-мажори останніх днів, з нею пов’язані 

―  Ага… ―  кивнув Накасу, але по очам видно, що не усвідомив ще усіх деталей. 

***

     Повернувшись з тренування. Момотаро приємно ставало відчувати вже аромат їжі в квартирі. В душі все одно виникав малий смуток від того, що такий затишок, який створила жінка міг разом з нею зникнути. 

―  З поверненням, ―  привітно мовила Йоріко. 

―  Йой, я навіть не встиг крикнути, що вже вдома, ―  мовив Момотаро та посміхнувся. ―  Що на вечерю? 

―  Побачиш, ми готували з Лією разом, ―  турботливо сказала Казеширо. 

     Попри вечерю,ця жінка примудрялась відволікатись на роботу. Пріоритети кар’єристки - йому судити ніяк не хотілось.  Сам усвідомлював, що з тим як думає про робочій процес - нічим не краще. 

***

      Час близився до нічного. Йоріко вклала Лію спати, і розчесала волосся і сіла поряд з Момотаро. Вона знову задивлялась на обличчя, наче хотіла запам’ятати кожну рису, кожну деталь. 

―  Що ти? ―  зніяковіло питає він, відірвавшись від читання. Попри те що її увага, божевільно приємна. Чоловікові було інколи не по собі, а зараз соромно визнавати що хотілось більшого. Цей межовий стан викликав безліч емоцій, схожих на дисонанс. 

―  Чоловіки в окулярах такі сексуальні, ―  задумливо зазначає Йоріко, підняв погляд до стелі, наче навмисно уникаючи очей чоловіка. 

     Момотаро відчув себе з битим спантелику. Слова прості, зрозумілі, всупереч цьому не одразу дійшли. В цього ледь приховав рум’янець на щоках. 

     Але ж засинати Йоріко продовжила тільки в бережливих обіймах Момотаро.