11 глава

    Йоріко  здавалось не здатна спокійно заснути. Вона тихо крутилась на футоні, інколи наче тягнулась до чогось.
Лія занепокоєно спостерігала, але підійти до Момотаро так і не наважувалась.
“Момо… допоможи.. Момо”, - інколи тихо лунало з вуст Йоріко.

***

    Кожен вечір після роботи почав здаватись веселіше, чи як мінімум безпечніше.  Момотаро зустрічав Йоріко з роботи, особливо коли був впевнений що звільнилася раніше.
    Цей же день був геть інший. Казеширо вже сиділа вдома з Ляньхуа, тим часом він подивився на годинник.
— Файний вечір для спільного тренування! – бадьоро мовив Кай.
    Вони взялись за фізичні вправи аби і розігрітись, і стати сильніше. Між серйозним настроєм ні та ні, а виривалось дитяча забавка з постановочними боями. Десь в душі    Момотаро досі відчував малу дитину.

***

— Уф, було непогано, – зітхнул Кай. 

— Ага, — Момотаро погодився та подивився на дисплей телефону, перевірити пропущені дзвінки, які так і не побачив.  Хотілось вірити, що це добрий знак. 

“Треба більше деталей надати… Але як сказати, якщо самому складно повністю усвідомити?” — задумався Момотаро. 

     Він звичайно здогадувався, що реакція братана можливо виявиться бурхливою, проте і зовсім приховувати не міг.
— Якісь новини? — цікавиться Кай. 

— Та ні, — Момотаро відклав телефон. — Перевіряв, чи не хвилюється одна впертюха

— Ну це.. Стривайно! Ти сказав “одна”… Братан, у тебе… з’явилась дівчина? — Кай дійсно відреагував бурхливо, навіть від подиву налякано підняв руки на рівні грудей.

— Ну, складно сказати, – задумався Момотаро. — До цього я її називав форс-мажором

— Братан, я сподіваюсь це не були побачення? — Кай потер потилицю.

“А мені самому цікаво… По-факту наші зустрічі так не назвеш”
— Ні, але випадки доволі дивні, — Момотаро задумливо поправив окуляри. 

    Подив друга був очікуваною певною  мірою,але як здавалось Хачімії все обійшлось невеликим переляком. Проте залишалось питання: чи слід вже починати розбиратись в стосунках із Йоріко, чи досі не на часі?

***

    Сутеніло. Після того вечора якось менше виникало ніяковіння к тільки справа доходить до Йоріко. Чи по яким справам взагалі йде раніше.
    Цього разу Момотаро дійсно відчував спокій, коли крокував зустріти Йоріко. Сама вона зустрічала з ніжною посмішкою. Але назвати себе її хлопцем так і язик не повертався.
Не довго тримався спокій і захищеність Йоріко. На світло ліхтаря, тихого провулку, вийшов вже старий знайомий, та в привітанні зняв циліндр, трохи поклонившись. 

— Well, well, чоловіче у вас досі залишилась вигідна пропозиція здатись і все можна вирішити безболісно, – галантно мовив той з всетим же легким британським акцентом. 

— Маркетолог він так собі… — впівголоса мовила Йоріко, мимоволі трохи притуляясь до Момотаро.
    Чоловік погодився. Будь-яка домовленість із цим “Джентльменом” не викликала і не здатна викликати принаймні краплю довіри.
— Якщо що, тікай, — вже серйозніше Момотаро звернувся до Йоріко. 

     Перший замах лезом, прихованим за тростиною і стала початком. Йоріко відійшла, аби не завадити Момотаро. 

“Чому вона не біжить?” — питання Хачімії відчувалось раціональним, на відміну від дій жінки.
    Руки Йоріко затряслись. Вона слабо стиснула їх у кулаки, але покидати чоловіка не хотіла. Гріла його скору перемогу. Тим паче навички бою вражали, як і уважність до супротивника.
“Егей! Не аналізуй все так наче аніме дивишся… Тут живі люди… Жива людина”, — руки задрижали ще сильніше.
І тепер її насторожувало, те наскільки був агресивним нападник.
“Він же спочатку хотів забрати Лію-чан, але, але, але,  декілька разів вночі спрямовано було на мене… Ціль що я? Ні!Ні! Дурня-мурня… А може і ні…Проте-проте, як я можу бути корисна, хоча б трошки, хоча б трошки”, – задумала Йоріко. 

      Момотаро гідно тримався на ногах, але через силу.      Ставало боляче від безпомічності і порожнечі. В голові порожньої і жодного варіанту що роботи, крім поради бігти.
      Інстинкт метелика на полум’я. Саме це відчула Йоріко коли не витримала, не рванула до Момотаро. Мить. З руки виникло  золотисте сяйво, яке наче куполом накрило обох. Враженного “Джентльмена” відкинула на декілька метрів від невідомої сили.
“Що?” — Момотаро здригнувся від несподіванки.
“Прокляття!” — не менший подив був і в “Джентельмена”. Він примружив очі аби щось бачити, але ж сяво створило потужний купол, крізь який міг помітити два силуети. Руку нестерпно жгло. Піднявшись, стряхнув пил, підняв тростину та пошкутильгав у пітьму. 

     Момотаро остаточно випрямився, а лезо із холодної енергії розчинилось у повітрі, лише згодом сяйво згасло. Поправив окуляри, він не відводив погляду від Йоріко. Жінка враженно роздивлялась ліву руку, з якої і виникла містична сила.
— Ву-ху! Ти цілий! я безпоняття що це але чудово, — вже не стримувала емоцій Казеширо. Не дивлячись на посмішку. здавалось ще трохи і заплачить.  

“Мала же відкриває здібності в найближчому оточені для захисту. Нахабі вона відкрила в Казеширо-чан? – поправив окуляри. – Ні, ні, неправильно думаю. Я вдячний, вона встала в нагоді, відчайдушно пішла, попри очевидний страх.. Але Нахіба?”
      Йоріко зацікавлено роздивлялась тендітну долоню з довгими пальцями та нюдовим манікюром, де на рожевому невилі візерунки з блискітками.
“Що це було? У мене є якась здібність? Як? Не знаю, але я була корисна, змогла допомогти”, – куточки очей запекло, вона сама відчувала що ладна заплакати.
      Йоріко не знала куди подіти увесь ураган емоцій і обійняла чоловіка. Момотаро трохи розгубився, від чого і не обійняв у відповідь і звичайно не пробував звільнитись, навіть не думав про подібне.

***

      Йоріко підняла слухавку і по стандарту відійшла на кухню до столу з відривними папірцями та ручкою. Це далеко не нове. лише одна із специфік що постійно необхідно бути мобільною, на зв’язку. 

— Чуєш, а пані Йоріко нещодавно використала магію, — загадково починає Момотаро.Лія зачаровано дивилась, наче уявляла що і як могла зробити Казеширо. — але як ти встигла в неї відкрити здібності?
— Я? Виключено, — Лія демонстративно скрестила руки. — Пані Йоріко просто сильна духом
В голосі Ляньхуа чуються якісь дивні, нові зовсім ноти для дівчини — впертості.
“Га… Да що ти за жінка така, Казеширо-чан?.. – Момотаро легким рухом руки, поправив окуляри. – Але ж той  покидьок влаштував “полювання” за Малою… а Зараз всі напади підозріло роблять коли Казеширо одна, або як нещодавно це означає” – чоловік відволікся від думок, коли Йоріко звільнилась від телефонної розмови та сіла поряд з Ляньхуа. 

***

    Скільки би Йоріко не була в фактичній безпеці, сни продовжували переслідували і знову посилювались. Хотілось змити все це, втекти від підсвідомого, що здавалось просто неможливим.
“Момо…Момо…Момо” — нашіптує вона, проте здавалось наче голос зривався в крик. 

— Знову… — тихо прошептала Лія, подивившись як Йоріко перевернулась на бік.
    Дівчинка  сіла поряд. Казеширо все не стала тихішою. Вона навіть не осягала що саме так здатно бентежити.
“Може… Братик Момотаро зможе допомогти, вонаж е його кличе? Думаю його”
    Ляньхуа навшпиньках тишком-нишком покинула кімнату. На кухні було тихо. Момотаро не те щоби і гучно спав, не дивно що до цього не помічала і не заважало.
    Ставало соромно відволікати його від сну. Чоловік міг і розсердитись, а може стане єдиним рішенням.
— Братик Момотаро… Братик Момотаро, —– Ляньхуа тихо, шепітом. Звичайно він вже заснув, та здавалось навіть не почув.    Потягнув руку, зупинилась. Раптом дійсно розсердиться.    Ризикнула протягнула та легенько торкнулась плеча.
    Момотаро припинив сопіти і щось микнув. Ляньхуа повторила.
— Щось трапилось? — чоловік сонно спитав, але не поспішав підійматись.
— Т-так… Пані Йоріко наче заснула, але далеко не спокійно, зараз просто особливо… — обережно та тихо мовила Ляньхуа.
Момотаро сів, запустив пальці в чорне волосся,яке прямо зливалось з пітьмою. Прийшовши до тями, обережно почав шукати рукою окуляри. Ляньхуа не зовсім бачила у темряві, навіть коли очі звикли, але була впевнена, що моменту як він одяг окуляри — виглядав серйозно.
“Значить і раніше справа була з режимом сну, і навіть тимчасове проживання в мене, ні краплі не вирішило проблему”, – спало на думку Момотаро. Він придивлявся за жіночою статурою та рисами обличчя. Вона зморщила лоба і взагалі лягла на спину.
“Момо…”
    Такий шепіт звучав майже нереальним. Момотаро пригадував що давно саме так до нього ніхто не звертався.  Тильною стороною провів по лобу жінки. Він палал несильно, скоріше нагадувало перепади тиску.
    Йоріко побродила рукою по подушці, і торкнувшись носа, остаточно схопила Момотаро. Від неочікуваності чоловік здригнувся. Але не поспішав звільняти долонь.
    Навпаки він спостерігав, як поступово вона починала дихати спокійніше. Трохи пізніше сама відпустила руку.
“Тепер точно на добраніч, Дюймовочка на горошині…” — подумки побажав спокійною ночі. Хотілось вірити що тепер зможе набратись сил та просто відпочити.
    Побажав доброї ночі і Ляньхуа, відправився до ліжка. Хоч би самому тепер добряче відпочити.