23 глава

   Йоріко декілька разів потягнулась аби розтібнути сукню. 

━ Момо, можеш будь-ласка допомогти, ━ ласкаво мовила жінка. 

    Чоловік абсолютно спокійно розтібнув сукню, але за звуком замка, зрозуміло, що геть не поспішав.

“Натяк зрозумів”, ━ розмірковував Момотаро та вже планував ненадовго прийти в кімнату до Лії, чи взагалі у ванну. Йоріко схопила його за руку.

     Момотаро здивовано глянув на неї. 

━ Я…. Гадаю.. Нам туди-сюди бігати при переодяганнях вже зайве, ━ обережно відмічає Казеширо, ледь приховуючи зніяковіння. 

     Попри зрозумілість думки, та навіть далеко не натяку,   Момотаро поправив окуляри. Здивований погляд нікуди не зник.

     Деякий час Йоріко зніяковіло потупила погляд на чоловіка. Проте відпустила руку і продовжила переодягатися, немов так і потрібно. В певну мить спинилась. 

━ Бачиш? ━ спитала, повернувшись спиною. 

     Момотаро відчував, як цей вечір забрав змогу говорити, але звернув увагу на слід, який нагадував шрам, схожим на хрестик, десь на рівні трохи нижче поясу. 

━ Це?.. ━ почав чоловік, як його ледь не перебила Йоріко.

━ Саме так, шрам, ━ спокійно мовила та. ━ Це десь перед самим початком середньої школи. Я дуже необачно полізла на персикове дерево. Там просто такий соковитий персик був, не зірвати його, було б гріхом, – жінка розповідала це в жартівливій манері. 

      Момотаро враженно і збентежено слухав. Зрештою, він знав на що часто нариваються діти, і що тоді вона буквально такою була.

━ Тим більш таким можна спокійно пригостити батьків. До речі, я тоді дивом до дому добігла, ━ сказав це, засміялась. ━ Дурість мене врятувала, бо ми спокійно потім дістались лікарні.. Бр-р-р ніколи більше не хотіла таскати корсети, ━ зробила невелику паузу та поправила топ з піжами. ━ Мене типу щось оберігало, просто співчуваю своєму Ангелу, бо в той момент він зловив лютий іспанський сором

     Момотаро було складно розсміятись. Тещо зараз ніяких наслідків непомітно, дійсно слід назвати чудом. Серце забилось частіше. Відчував безмежну довіру, яку в цю мить проявила дівчина. 

— Може… ━ мовив він. –  Ти не проти скласти мені компанію на днях? ━ запропонував чоловік.

━ А? Акуди? ━ поцікавилась Йоріко.

━ Я відвідаю братів та сестер в притулку, ━ зізнався чоловік. 

━ Т-так, ━  вона враженно подивилась на чоловіка. ━ Обов’язково 

    Ніколи і гадки не мала наскільки гріє душу взаємність, поєднана з безмежною довірою.

***

    Йоріко розплющила одне око, яке швидше звикало до ранкового світла. Рукою протирала досі заплющене. 

━ Хочу прокидатись з тобою щоранку, ━ тихо мовив чоловік, коли опустив руку та лагідно гладив.

━ А хіба невже? ━ сонно іронізувала Йоріко. 

━ Невийожкуйся, ━ всміхнувся чоловік. 

    Жінка жартома зобразила образу, надув губи. 

    Йоріко абсолютно спокійно передавала ініціативу готувати сніданки Момотаро. Навіть не соромилась. Проте вечері та обіди, вже трохи соромилась не допомагати бодай в чомусь. 

Після сніданку, вони в спокійному темпі збирались. 

    Жінка досі трохи позіхала. Застібнув кремову сорочку з коротким мереживним рукавом. 

    Момотаро взагалі, не просто влаштовувало відчуття смаку у жінки, а інколи задивлявся на те, як вона впевнено ходила в доволі ніжному і затишному одязі. 

    Мереживо яке прикривало плечі, мало цікавий квітковий візерунок,  з світлими джинсами мали повсякденний вигляд.     Жінка присіла, аби одягти кремові босоніжки-гладіатори. 

В такі моменти йому вважалось. що стиль в неї дійсно більш універсальний. 

***

     Притулок “Кібіцу” виглядав як старий, двоповерховий будиночок. Йоріко уважно роздивлялась від самої споруди, до невеликого майданчику. Доходило до того, що вона намагалась вдивлятись в дитячі обличчя та виховательок. 

     З Момотаро в той час радісно вітались, як зі старшим братиком. 

    Йоріко слухняно ходила та уважно слухала чоловіка, який то і діло вдарявся в ностальгію. 

***

    Момотаро ненадовго відійшов, аби потеревенити з вихователькою. А Йоріко вже кудись зникла.

“Хоч би не втрапила у якусь халепу”, ━ подумав збентежено Момотаро. На щастя, довго шукати жінку не прийшлось.

    Казеширо сиділа в оточенні дітей з молодшої та середньої школи, які зацікавлено слухали якусь казку. З її навичка, це перетворювалось ледь не в аудіо-виставу. 

    Момотаро зупинився на вході в кімнату, і сам вслузовувався в те, що розповідала Йоріко. Теплоту в серці викликала кожна посмішка в ту мить. 

    Не дивувало, що після цього її дійсно перехопили на себе діти. Виникало відчуття, що не за те переживав, от не зате хвилювався. 

━ Момо-ні-сан, ━ обережно звернулась дівчинка, чиє волосся було заплетено в охайну косу. ━ А це.. добре якщо я звернусь до Казеширо-сан, як до мами, 

    Момотаро від неочікуваності сіпнув головою. Чудово пам’ятав, що в цілому у жінки навзаєм теплі стосунки з дітьми. 

“Що?.. Чому? ━ Хачімія почувався шокованим. ━ Йоріко,які почуття ти насправді викликаєш у дітей?”

━ Напевно можно, ━ обережно відповів Момотаро. 

     Дівчинка просяяла у посмішці та побігла до інших. Не те щоб це однозначно щось неправильне. Нівякому разі. Проте Хачімії здавалось, що це все мало більш містичну ауру. 

“Мати вона може бути… Но.. Скоріш я бачу її як жінку наши.. Ні, ні більше не думай про…”━ розмірковував Момотаро. 

    Відволікся, помітивши, як вихователька, а поряд брати та сестри щось розповідали, поки Йоріко споглядала фотографію з рамки. 

     Казеширо подивилась на Момотаро, потім на фотографію. Зробив так ще раз.

━ Такий милий, як і був так і є, ━ мило мовила Йоріко.

━ Гм? ━Момотаро підійшов, аби зрозуміти хоч трохи, що саме вони дивились.

━ Ой, ви досі зберігаєте фотографію, де я закінчував молодшу школу, ━ не менш здивовано мовив Момотаро, навіть більш розчулено. 

━ Звичайно, любий, ━ турботливо відповіла вихователька. 

━ О-о-о, це так мило з вашої сторони, ━ зворушено мовила Йоріко. 

***

     Сонце заходило за горизонт. Небо змінювало свій колір від помаранчевого-полум’я, до рожевого, яке вже ледь не миттєво, змінилось у темні фіолетовий  та синій. 

Йоріко за руку йшла з Момотаро. 

━ Ара-ара~ Момо, не дивуюсь що тобою пишаються брати та сестри, ━ щиро почала казати Йоріко.

━ Що ти маєш на увазі? ━ Момотаро уточнив, та спинився, коли відчув, що жінка помітно уповільнилась. 

━ Бо ти сильний, сильний духом, ━ зізналась Йоріко. Сяйво заходу сонця  так лягало на волосся, надавало міфічній казковості тій миті. Будь який жаль чи сором розчинились в той момент.