32 глава

    Напад повторився. В цей раз передчуття справдилось. Але жінка дякувала Будді, що Момотаро був поруч. 

“Як все дивно змінилось, бо Лія вдома.. Насправді на щастя, але…” — задумалась Йоріко, поки не відволіклась. Знову з’явилась дівчина незнайомка з шестом бо. 

Вона билась більш жорстоко, особливо до нового нападника.

— Ей, Момотаро, це хто? — питає Кай. 

Хачімія знизав плечима. 

***

    Коли все стихло. Мікане відчула як її схопили за лікоть.

— Перепрошую, ви хто? — прозвучав ввічливий голос. Жінка що стояла збоку, була частково знайома. Вона не могла стверджувати що знає, чи знайомилась, але ж обличчя бачила.

— Я? — грубо відгукнулась Мікане.

— Та-та, свого хлопця та його друга, я знаю, — абсолютно спокійно відповіла жінка та посміхнулась. Щось по-материнське турботливе відчувалось як в голосі, так і в кожному жесті, та рисах обличчя. Вона відпустила лікоть.

— Мійоші Мікане, дес*(цей звук немає фактичного перекладу, якщо я не помиляюсь), — розвернулась і поважно вклонилась, мажйе в половину.

— Рада знайомству Мійоші-сан, я Казеширо Йоріко, — привітно мовила жінка та вклонилась не менш низько. Скоріш вона повторила це, аби виразити повагу. — Дякую. що тоді врятували мою доньку, та мене

     Кай заплакал і хутко витирав сльози.

— Так мило..Я я не плачу, 

“Йоріко?…”

— А там мій хлопець Хачімія Момотаро та його близький друг Накасу Кай, — Йоріко почергово долонею вказала на чоловіків. 

     Момотаро привітно підняв руку. 

“Грьобані чоловіки…” — Мікане фиркнула. 

— Шось не так? — ввічливо спитала Йоріко.

— Н-ні нічого, — Мікане швидко відповіла і подивилась на Казеширо. Лисячий вираз обличчя, виглядав, наче вона щось приховує. 

— Шось вона моторошна, — Кай трохи прикрив долонею рот та напівшепотом звернувся до Момотаро. 

— Ага, брутальна навіть, — погодився Хачімія.

     Мікане кинула незадоволений погляд. 

“Вони думають я зовсім глуха?От вилупки” — миттєво відвернулась. Їй здавалось більш приємним дивитись на нову знайому Йоріко. 

“Ідзумо-кун і той покидьок щось від неї хотіли..Га? Вона шось приховує, шось дивне. Потребувати не буду, бо мені своє розповідати не дуже пасує” 

     Йоріко абсолютно спокійно посміхалась. Бо була впевнена. що Мікане буде корисною, хоч і з її характером це однозначно складно. Та і певне презирство до чоловіків приховати та і не намагалась. Це не сильно турбувало, співпрацювати все одно вимушена буде. 

***

     Йоріко поділяла почуття Момотаро. Не сильно хотілось прощатись з Лією, навіть не надовго. Якась для неї дивна сторона, наче до цього дівчинку насильно забрали і хотілось компенсувати всі роки розлуки. 

— Все, слухайся Кая і Асакі-сан, — мовив Момотаро, коли відпустив від обіймів та погладив по голові.

— Любий, Лія ще і допомогти зможе, —  посмішкою відмітила Йоріко.

— Так так! — радісно крикнула Лія. 

     Що викликало легкий сміх та посмішки. 

***

    Йоріко сиділа поряд і міцно тримала за руку Момотаро.   Вже по цьому він відчував, що вона так і не припинила нервувати. 

— Диви, якщо він не дійде до матючи, а заверше все на п’яти образливих прізвиськах — то ти йому сподобався, якщо він перевищить ліміт п’яти, то це поганий дзвінок, — розповідала жінка. 

— Слухай. а прецеденти були? —  уточнює Момотаро, пильно подивившись на Йоріко.

— Ну-у, — жінка задумалась. — Взагалі, деяким чоловіка і хлопцям, яких батько не знав достатньо було постояти поряд і все, цього для смерті достатньо, – вона обережно відповідала, але так наче вже бачила, як батько когось закопував за подібне.

     Момотаро підняв брови. 

— В будь-якому випадку, в інтелектуальних приколах від батька, і що ти там будеш як риба у воді, я і не сумніваюсь, — мовила жінка з посмішкою. 

     Момотаро розумів, що подібне визнання — це не абищо.    Йоріко в чомусь була спокійна. В тому чому і сам він завжди був в собі впевнений. 

***

      Прибуття в Сеннан префектури Осака відбулось настільки вже пізно. Вечір вони присвятили з тим щоб розібратись з броньованим номером в готелі. 

      Такий варіант хоч і міг здатись дивним, але прямо припхатись до батьків Йоріко — вони обидва вважали абсолютно невихованим жестом від двох дорослих людей. 

      Йоріко припускала. що хіба в скрутних обставинах таке спокійно слід зробити, чи при прямому договорі що одразу так, але із величезним сюрпризом - здавалось неправильним. 

“Ще і батько… Так хоч є змога прийти повним сил, або переводити подих…” — подумала жінка. 

— О, якщо що, батько може запропонувати ігри в яких він ас району - доміно, нарди та настільний теніс, — зауважила Йоріко, поки працівниця рецепшину шукала ключ від їхнього номеру. 

— Я не можу програти з такою ґрунтовної підготовкою, — відмітив Момотаро та посмхінувся. 

— Такий настрій це добре, але не розслабляйся, — мовила Йоріко. Попри легкий тон, налаштована вона серйозно. — Я в нарди теж між іншим грати вмію, – похитала головою. — Гадаю тобі батько запропонує теніс

     Момотаро не встиг відповісти, бо працівниця розібралась з ключем та направила їх до номеру. 

***

— О, як добре, останній раз була в готелі настільки давно, зазвичай у подруг, або одразу додому, — мовила Йоріко коли брала білий халат та рушники. Так само метушливо діставала шампунь та гель для душу. 

— Воно і не дивно, не було необхідності, — Момотаро розім’яв шию. 

— Тут ти прав, — погодилась Йоріко та обійняла, підняв руки до шиї чоловіка. Ласкаво поводила пальцями, ніби помасажував. 

Він нахилився та поцілував ніжно в губи. Жінка не просто відповіла взаємністю, а намагалась перехопити вимогливістю та пристрастю чоловіка. Момотаро обійняв її та плавно опустив на ліжко. 

     Припинив поцілунок, чоловік помітив що окуляри жінка підняла за ділом. Опустив на місце.

— Слухай, час для ванни

— Так, але приймаємо окремо, — абсолютно спокійно мовила Йоріко. 

     Момотаро зітхнув. В таких речах, поки вона сама не скаже що готова, чи не захотілось —  то сенсу набридати та тиснути з цим не було. 

     Після гарячої ванни, вони разом розділили ліжко.

— Гарна мета, в майбутньому мати достатню площадь та спільне ліжко, щоб засинати  так після важкого дня, — мрійливо мовила Казеширо.

— А чого саме так, може ще затишніше, — мовив Момотаро.   Він не міг цього в голос визнати, те що скоріш за все розумів її батька, як мінімум по розповідям. Немов наявність Лії і відчуття себе її батьком, допомогло розуміти тако ж батька, який просто береже доньку. 

***

     Йоріко ще не встигла як слід подумати про сніданок в готель, чи поза ним, а вже набирала телефон матері, поки Момотаро одягався після ранкового душу. 

— Так-так, як приїду, я ще маякну, — мовила Казеширо і поклала слухавку. — Момо, в тебе ще буде мікро-екскурсія по дорозі, та і поснідаємо за межами готелю — бадьоро мовила.

     Момотаро взяв баночку з віском для волосся. 

— Я тільки за, — підтримав її Момотаро. 

***

    Дорога дійсно ставала веселіше, коли твій екскурсовод веде себе абсолютно неформально та має особисті спогади з містом. 

    В додаток, Йоріко точно знала де можна дешево та смачно перекусити та запити все горнятком непоганої кави. 

— До речі, якщо старша школа була непоганою, середня так-сяк, то от молодша тупо Пекло, — зауважила Йоріко. 

    Жінка здоровалась і доволі часто. Багато знайомих лишилось же в місці. 

— Тут, ще багато знайомих мого батька та мами, —  нагадала Йоріко. І чим ближче к її району проживання, тим більше вона здоровалась з чоловіками середніх літ. Ось вони підпадали під категорії друзів батька. 

     На собі же Момотаро ловив недобрі погляди. Йому згадалось, як Йоріко колись розповідала за захист від батька та його друзів. Тепер він навіть мав уявлення, як це могло працювати. Хотілось. щоб це просто було дурним самонакрутом. Але, щось підказувало, що це було дійсністю. 

***

— Ось, ми і тут. — мовила Йоріко, став перед під’їздом. Відкрив двері, вони пройшли трохи на гору. 

     Жінка дзвонила у двері наполегливо, до того моменту, поки не почує, як відкривають замок. 

    Відпустив кнопку. Йоріко зітхнула. Як тільки відкрились двері, трохи старша жінка з більш темним рожевим волоссям, не довго роздивлялась і обійняла її.

— Йорічка. нарешті ти вдома, — радісно мовила та. 

— Та шо ж ти трезвониш так, наче ми зовсім глухі, — обурено відмітив чоловік, який вийшов слідом. Темно русяве волосся було зібране в низький хвостик, очі він тримав прикритими і був трохи засмаглим на відміну від дружини, трохи вищим і мав рідку щетину. 

— Кохана. дай вже я обійму бродячу доньку, — мовив чоловік.     Після чого жінка відпустила Йоріко та обійняв її.

     Якийсь час родині явно було не до Момотаро. Щось драматично миле в тому, як насправді батьки скучили за нею.   Йому теж хотілось подібне якось пізнати. 

— До речі, я приїхала зі своїм хлопцем — Хачімія Момотаро, — мовила Йоріко коли припинились обійми, та показала на високого чоловіка. що стояв поруч. Він поважно низько вклонився.

— Момотаро, а це мої батьки: мама Казеширо Саяка та батько — Джин, — дружелюбно мовила Йоріко. 

     Очі Саяки заблестіли, вона яскраво посміхнулась. 

— Який гарний чолов’яга, ти диви, ще б волосся довше, взагалі ідеально, — защебетала та.

— Мам, —  Йоріко закатила очі.

— А казала внуків не буде, внуків не буде, тепер не відвертишся, — Саяка дорікала свой доньці. 

     Джин мовчки розплющив очі та недобро хіхікнув. Момотаро не відвів погляду від недобрих очей, які здавалось блистіли, неначе вогники із самої пітьми. Хоча це просто в них відображався рішучий характер і прихована жорстокість. 

— А ти довго не відвертаєшься, — грубо зазначив Джин та протягнув руку. Момотаро спокійно потис. Хватка батька Йоріко була вражаючою. Показати себе слабшим Хачімія абсолютно не хотів. 

— Тато, — буркнула Йоріко. 

— Що? Доню, ти напевно зголодніла. Мама радісно наготувала твоїх смаколиків, — Джин відпустив долоню Момотаро та змінився в інтонації, прикрив очі. 

— О, а там є тушене м’ясо? — поцікавилась Казеширо.

— Не просто. ще м’ясний пиріг, — радісно зазначила Саяка.

— Піду допоможу розкласти на стіл! — Йоріко, як мала дитина влетіла в батьківську квартиру. 

— Вишкребок, можеш теж поїсти, — Джин знову грубо звернувся до Момотаро.

— Ви такий ласкавий Казеширо-сан, — ввічливо мовив Хачімія та увійшов у квартиру. Чисту. затишну, азставлену чимось декоративним. Висіли нагороди. Він ще не встиг подивитись з якого виду спорту.

— Слухай сюди, вайло, — в нас тут родина людей які розбираються в яхтах, каяках та катамаранах, не викупаєш — ідеш до біса від доньки, — Джин продовжував бути грубим.

“Ого, лише друга образа, він не старається. А взагалі, тепер всі слова Йоріко справдились. Невже, я виглядає настільки не надійним”, — замислився Момотаро. 

     Питань більше не виникало в кого вчилась готувати Йоріко. Її прикладом наслідування була хазяйновита та впевнене в собі жінка — Саяка. 

     Джин явно оберігає тих кого поважає. Але суперництво виникало лише одне бажання, довести рівність до нього. 

    Приємно дивитись, як в ході розмови чи раптового перекидання слів та і дола помічав. як той скрипів зубами. 

— Тут я в тобі не сумнівалась, — пошепки мовила Йоріко, поки під столом мізинцем схопила його мізинець.

— Одоробло, а не труханеш  скласти мені компанію в настільному тенісі? — пропунує Джин, лихо посміхнувшись.

— Звичайно, о котрій і де? —  Момотаро рішуче питає, попри те що відчуває, як Йоріко легенько турханула його в бік ліктем. 

     Вона кашлянула в кулак. 

— Тато! — крикнула вона, ледь не стукнув долонею об стіл.

— Не нервуй, ми просто зіграємо, — Момотаро сам доволі хитро глянув на Джина. Йоріко абсолютно була права в здогадках. 

— Так, донечка, все добре,нам з чоловіками буде весело, — Джин знову різко змінився в голосі, коли звернувся до Йоріко.

“Ого три образи. Він дійсно не старається. Чи все не так і погано”, — подумав Момотаро, посміхнувшись.

— Айа-айа, який сміливий, завтра буде цікаво, — мовила Саяка, плеснув в долоні.

    З цими слова неможливо було посперечатись, аж ніяк.