19 глава

     Метушня з квартирним питанням для Йоріко так і не закінчувалась. Жінка втомлено перебирала речі. Здавалось, доля завжди надривається від сміху, бо як ще пояснити деякі речі.

     Одна з таких, це коли вдягаєшься - одягу завжди мало на вибір, а от коли збираєшься, не можеш вже знайти кінець цьому всьому одягу і завжди знаходиш щось нове (або просто забуте старе).

“І звідки в мене стільки? Я стільки навіть не ношу”, ― зітхнула Казеширо. 

― Ого, прикольно, ― радісно відмітив Момотаро. А здавалось, в голосі захована іронія на межі з сарказмом. 

    Йоріко глянула що чоловік тримав у руках:  зелена футболка з прінтом черепашок-ніндзя, які транслювались з дві тисячі третього року. 

― А-а-а, ― жінка помітно розгубилась і вирвала футболку з його рук. ― Не судіть жінку, це кращий випуск всіх їхніх екранізацій

― Га? Я і не судив тебе, просто неочікувано знайти таке в тебе, ― посміхаючись, відмітив Хачімія. ― Я взагалі черепах люблю, як травин, вони стійкі і позначають мудрість
“Як мило насправді” ― Момотаро поправив окуляри. 

    Проте на цьому знахідки не закінчувались. От шкіряна спідниця в її доволі квітковому і затишному гардеробі помітно виділялась. Футболка з черепашками-ніндзя прямо вже відходила на другий план. 

― Вау, навіть не уявляю наскільки екстравагантно вона на тобі виглядає, ― зізнався Момотаро. 

“Шикарно. Вона в ній буде шикарною”

   Жінка помітно почервоніла. 

― Ей! Допомагати збирати ― це не коментувати! ― обурилась Йоріко і вирвала спідницю з рук. Чоловік і не пручався її діям. – Не дочекаєшся мене в ній 

“Ну-ну” 

***

    Цього разу Йоріко не встигла перехопиту руку. 

― Ай-ай, попалась, ― Момотаро обійняв жінку за плечі. Взагалі вона не сильно-то пручалась. 

― Так?, а я втікала? ― іронічно відмітила. 

    Хачімія розсміявся. 

    Проте в цілому Йоріко прокручувала в голові здивовану реакцію подруги, яка закидала в чаті здивовані смайлики і гіфки від одного речення, що потрібно два запрошення. 

“Я тепер букетом поцілюсь в тебе, зрозуміла, лови”

    Цей жарт взагалі нагадував про версію весільного сафарі.  Йоріко не знала сміятись їй з цього чи плакати. 

***

    Іншого дня, який здавалось знов співпадав як вихідний, спокійно посидіти теж не вдавалось.

— Може слід на обід вже Лію з майданчика забирати? ― каже Момотаро, відірвавшись від читання книги.

― Та та та, ― погодилась Йоріко. ― Але ж зізнайся, здорово, що вона вже спокійно гуляє та не боїться, вона виглядає такою щасливою 

― Так, ― погодився чоловік, замуливавшись посмішкою Казеширо. Така тепла турботливість, здавалось викликала хвилювання в глибині кожного куточку його серця. 

   Почувся дзвінок у двері.

― О можливо сама вже зголодніла, я відчиню, ― мовила жінка підійшовши до дверей.

“Гм?.. Не схоже, Лія зазвичай чекає коли за нею хтось з нас спуститься, а далі слухняно йде… дивно.. Стривайте” – задумався Момотаро, згодом здригнувся.

Йоріко відчинила двері. 

 ― Здоровенькі бул… ― чоловік починав дуже весело і різко замовк. Жінка здивовано дивилась на нього, а він на неї. 

― Я походу помилився квартирою… ―розгублено мовив той. 

    Що цікавого помітила Йоріко, у нього на плечі була кішка з капелюшком та хусткою. 

― Перепрошую, ви до Момотаро? ― ввічливо питає Казеширо. Здавалось, абсолютно не розгубилась.

― О… здоровенькі були, Кай, ― мовив Момотаро. 

― А так, ― погодився Кай. Після чого подивився на друга, немов поглядом казав: “Так ось що ти мав на увазі того разу”. 

― Наступного разу, хоч попереджай про гостів, ― з певною іронією відмічає жінка і відходить у сторону. 

— Та-ак, обов’язково, ― погодився Момотаро і відвів погляд.- Не міг же я упустити ефект сюрпризу 

— Поки ти здивував лише свого друга, ― вже з м’яким сарказмом додала та.

“От же…”

― Я-я… ― Кай досі виглядав розгубленим. 

― Та проходь, ― спокійно мовив Момотаро.
    Йоріко сильно не метушилась спокійно накрила стіл: поставив миску з рисовим печивом. Здавалось вона вже магічним чином перевдяглась в те, в чому забере Лію з майданчику. Момотаро хотілось однозначно хвалити за вражаючу швидкість. 

— Я зроблю чорний чай, всіх влаштовує? ― спокійно спитала Йоріко. Так хазяйновито і легкими рухами, наче дійсно господиня квартири. 

    Коли вже всі нарешті всілись, Момотаро рукою показав на чоловіка з вогнянно помаранчевим волоссям. де проглядали більш світлі прядки, і укладка була схожою назад, як у янкі.Йоріко відмітила що все одно відчутна характерна різниця, як льоду та полум’я. Сам він був більш кремезної статури за Момотаро. хоч і трохи нижче, але ця різниця не сильно кидалась у вічі. 

— Накасу Кай, мій найкращий друг з середньої школи, ― мовив Момотаро.

— Приємно познайомитись Накасу-сан, я Казеширо Йоріко, ― жінка привітно нахилила голову. Кай теж кивнув в знак вітання. 

“Напевно таку жінку я і уявляв поряд з братаном… “ ― подумав Накасу, подивившись спочатку на Момотаро, згодом на Йоріко. 

— Ой-ой, наскільки давно ви знайомі, здорово, ― з посмішкою відмічає жінка. 

— Скільки часу пройшло, розділяємо один шлях, ― щиро мовив Момотаро. Він ніколи не міг збрехати в тому, наскільки цінує найближчого друга. 

― А, так, ― отямився Кай та потер шию. ―  Захищаємо  від поганих людей, бо не можемо стояти осторонь 

― М-м-м, о-як, ― зацікавлено мовила Йоріко. Неоднозначно подивившись на Момотаро. Наче досі тримала питання за його шрам, проте зараз остаточно закрила. 

― Так, я думаю ти ще і здогадалась що ми обидва янкі*, — спокійно зазначив Момотаро.

“Та я і так помітила, але нарешті мені прямо сказали”, ― подумала Йоріко та кивнула. 

― Звичайно, ― іронічно відзначила та. Тим часом маленька кішечка підійшла до Каеширо і потягнула лапу до пальців, наче вивчала жінку. 

    Йоріко не могла пропустити таке пухнасте чудо повз себе і випередала лапку, та легенько пальцями попестила підборіддя, згодом і макушку, аж до спини. Киця замурчала задоволено і здавалось заснула. 

“Га?.. Нія занадто активна, ти що там своїми пальцями зробила? ― подумав Момотаро помітивши це. ― Таке здається я тільки в гостях в Братана та Асакі-сан бачив, і то Кай теж дивується такому” 

— Чоловіки, перепрошую, мені треба ненадовго відійти, ― ввічливо мовила Йоріко, обережно відсунувши кошенятко. 

      Як тільки жінка покинула поріг, Момотаро зітхнув.

—- Вибач. братан, не міг одразу розповісти там… ― почав вибачатись, та миттю спинився.

― Братан, братан, ви виглядаєте вже як сімейна пара, ― Кай витирав з очей сльози. 

― Кай? 

― Я, я не плачу, просто дуже радий, ― емоційно мовив Накасу.

    Момотаро посміхнувся. Це було абсолютно в стилі Кая, як щирої людини. Проте найголовніше, він завжди на його стороні. Заспокоювало і те, що він може несвідомо але догадувався, що це лише верхівка айсбергу.