46 глава

    Заробити трохи більше грошей і відправитись відпочити в Камбоджі — була найкращою спільною ідеєю. 

    Проте як тільки вдарила спека, Йоріко виглядала трохи млявою. 

    Хоча в готелі її енергія відновилась, вона бадьоро понесла речі, які могла донести до знятого номеру. 

***

— Ми тільки приїхали, а я вже втомилась, — зітхнула Йоріко і відкинулась на готельному ліжку. 

— Ну, нічого, відпочинемо і на ранок пройдемось, розглянемо культурні пам’ятки, — почав казати Момотаро, коли зняв окуляри та протер. Через спеки скло запотіває неймовірно часто. Він опустився поряд з Йоріко. 

— Ми ще до поїздки склали курс того що нас цікавить, чи не так? — грайливо мовила Йоріко та провела пальцями по підборіддю Момотаро. 

     Мурашки хвилювання пройшлись по його спині. Тільки збирався одягти окуляри, як лагідним дотиком Йоріко його зупинила. Жінка пригорнулась до Момотаро в обійми і палко прошепотіла: «Ця ніч лише наша».

***

    Ранок не можна назвати лінивим. Йоріко наче самій не терпілось як омога швидше почати їхню подорож по місту, в якому вони зупинились. Хотілось побачити більше і більше. 

    Все виглядало інакше, інші люди, інша мова. Від найближчих храмів вони прогулювались і містом, такі добре, що не забули в спекотний день взяти воду. 

— Момо, а ти зрозумів як ми туди дійдемо.. доїдемо.. Може на бобрах допливем? — Йоріко стомлено зітхнула.

Момотаро протер піт з чола. 

Йоріко стомлено опустилась на дивний транспорт, який нагадував візок і до нього йшли дві палки.

— Плавати ми будемо але не по воді, — озирнувшись мовив Момотаро. 

     Дорога в спеку здавалась нестерпною, хоч і абсолютно захоплюючою. Йоріко підтримувала Момотаро як вербально так і намагалась прикривати його аби не напекло, коли є сили підштовхувати довгою палицею. 

     Вони зупинились перевести дихання таз робити ковтки колись крижаної, а вже трохи теплої води. 

Недалеко шуміли діти. 

— У мене дивне передчуття, — тихо мовила Йоріко. 

Момотаро промовчав та потягнувся поправити окуляри, але просто потер чоло від поту. Він одяг лінзи. 

    Тільки згодом Момотаро зрозумів передчуття Йоріко. Бо тепер вони штовхали візок не лише з розрахунку на себе, а і на декількох дітей, які на вид не старше молодшої школи. 

     Зупинившись на «кінцевий», діти гамірною юрбою розбіглись. 

— Виходить вони майже з нами їхали, — Йоріко тепло посміхнулась. 

     Момотаро поряд присів та важко дихав від втоми. 

     Коли вже думаєш що залишилося зовсім мало, але сходи до храму здавались безкінечними. Але Момотаро відчував що не міг здатись і розвернутись, поки в нього і в спільний успіх вірила Йоріко. Попри втому та поганий тиск, із зупинками, жінка вперто продовжувала йти. 

***

     Після дня повного відкриттів Йоріко не сильно поспішала кудись вставати. 

     Момотаро трохи розім’явся, прийняв ранковий душ. За вікном лив тропічна злива. 

«Сама Доля проти того. щоб вона себе сьогодні напружувала‘», — подумав перде тим як сісти поряд та лагідно погладити Йоріко по голові. 

— Кохана, не переймайся, сніданок я принесу, — турботливо мовив Момотаро.

— Добре.. — майже промичала Йоріко. 

     К обіду звичайно злива пройшла. А ближче до вечора Йоріко знаходила в собі сили, аби встати з ліжка і не тільки. 

***

     Йоріко сопіла та притулилась до Момотаро. Сонечко нахабними і яскравими промінчиками заглядало у кімнату. 

     Момотаро повільно розплющив очі. Все розмито, але відчував як підкрався ранок. 

     Жінка ніби здогадувалась. що він прокинувся, від чого лиш міцніше стиснула в обіймах. 

— Йоріко… — прошепотів Момотаро, проте не поспішал прикривати очі. 

***

    Йоріко позіхнула прикрив рот долонею. Сонливість повністю не покинула її. 

— Цікаво, тут є тайське морозиво, — Казеширо задумливо нахилила голову. 

— Можливо десь буде, але знайти страви з рисом або фруктові нарізки  значно легше, я би сказав без зайвої напруги, — відповів Момотаро та поправив окуляри. 

    Пройшовши трохи далі повз парк і вже трохи знайому стару будівлю Йоріко раптово спинилась.

— Що?… — не встиг озвучити питання Момотаро, як побачив в чому справа. 

     Для Камбоджі та Індії не дивно інколи побачити заняття з камасутри або дивні практики. На вулиці це звичайно і для місцевих шоу і дикість, але той день дійсно відчувався особливо…Особливо дивний. 

— А тепер записуй, — Йоріко жартома звернулась до Момотаро. — Бо знадобиться 

     Договорив Йоріко взагалі зірвалась на гучний сміх. 

Момотаро хминул, але прийшлось під руку поспішати з коханою подалі, аби просто місцеві і ті хто вчиняли «перформанс» не подумали, що то до них така реакція. 

***

    В яскравих костюмах, з золотими прикрасами та імітацією павичевих хвостів танцювали чоловік і жінка. Безлічі гостів, в білій сукні наречена а поряд чоловік у білому костюмі. 

     Йоріко стала як і більшість місцевих і туристів, яким повезло побачити весілля заможної пари в Камбоджі. 

— Гарна традиція… Танець пари павичів як символ кохання …. 

    Момотаро спинився від «лекції», його щоки трохи порум’янішали, коли він бачив як уважно дивиться на танець Йоріко. По спині пройшлись мурашки, наче зустрів її вперше. 

***

    Йоріко йшла мовчки і тримала Момотаро міцно за руку. Небо позолотіло, коли сонце опускалось за горизонт. 

    Він зупинився. 

«Ай. дідько саме в цей момент… тримав же в кишені…» –  занервував. 

— Момо?… — Йоріко стурбовано подивилась на чоловіка і повільно спинилась. 

     Намацавши скромну коробочку Момотаро зітхнув. Він розвернувся обличчям до жінки. 

     В очікуванні Йоріко нахмурила брови. 

     Момотаро затамував дихання, дістав коробочку. Жінка вже тоді прикрила рот двома долонями. 

— Йоріко, я про це не міг подумати при нашій першій зустрічі. Я не міг уявити… Уявити наскільки мій світ перевернеться, наскільки цінною ти станеш для мене. — Момотаро затамував дихання але не встиг договорити чи навіть відкрити коробочку. 

    Жінка підскочила  і майже повисла на шиї, але обіймаючи,стояла навшпиньках. 

— Момотаро, я згодна, — напівпошепки відповела Йоріко. 

— Але я…— хотів сказати Момотаро а прикрив очі і обійняв Йоріко. — Я на Небі…

— Ми… — Йоріко надула губи. 

***

— Ну що, вперед! Я вже горю від того аби влаштувати, Братану краще весілля! — жваво сказав Кай піднявши міцно стиснутого кулака. 

— Кай… — Момотаро тепло посміхнувся і похитав головою. — Нам ще треба купу моментів віришити, аби не було лякаючої метушні 

***

-— Розпис думати не буду - ця частина класична, — Йоріко похитала головою. 

— Я би тут навіть наполягав, — мовив Момотаро і заглянув в журнал, який розглядала  наречена. 

— Слухай, весілля в другій частині ж вже вільного стилю? — Йоріко зробила паузу, поки Момотаро не кивнув у підтвердження.  Я тут так дивилась непогані стилі за які я буду не проти це «Казковий», «Ретро», «Грецький» та «Прованс»

Момотаро задумливо поправив окуляри. 

— «Казковий» та «Ретро» звучать непогано, — відповів він. 

— А чим тобі «Прованс» та «Грецька» не вгодили? — Йоріко примружила очі. 

— Ну-у-у, — Момотаро задумливо протягнул. Відчував приховану пастку в її тоні. — Я так розумію вони в тебе фаворити…

     Йоріко задумливо надула губи. 

— Ну та… Я думала «Прованс» буде дуже романтичним.. Або у грецькому стилі… Щось в ньому є таке. Казковий же може стати поєднанням. Попри все Ретро більш вузьке в рамках і… —  Йоріко спинилась, наче підбирала слово.

     Момотаро хмикнув.

— Зупиняємось на «Провансі», я гадаю, — він наблизився до Йоріко, здавалось відстань між їхніми обличчями всього декілька міліметрів. 

— А…Гадаю так… — погодилась  та затамувала дихання. Зоки жінки трохи пору-м’янішали. 

***

     На самому весіллі Йоріко ні хвилини не сумнівалась в тому що буде відбуватись, хоч деякі моменти як «сюрпризи» і деякі «подарунки» Момотаро старався замовчати. 

     Він знав що його майбутня дружина достатньо допитлива аби пробувати здогадатись або щось підглянути і з невинним виглядом мовчати, що знає приховане. Проте Момотаро щоразу зітхав з полегшення, коли бачив щиро здивування і посмішку коханої. Особливо його хвилювала реакція на його весільний подарунок. 

***

    Йоріко зняла підбори і зітхнула з таким полегшенням, наче зняла зі спини якийсь неймовірно важкий вантаж.

— Боже мій, я так довго не стояла на підборах, здається ні коли… Місяць дивитись на підбори не зможу, — стомле зітхнула жінка. 

    Момотаро відклав конверт і ніжно обійняв Йоріко. 

— Ага, через тиждень по роботі одягнеш, — трохи іронічно мовив Момотаро. 

    Пані Хачімія спробувала надути щоки та губи але лише стомлено зітхнула. 

— Сил навіть на це немає… 

     Момотаро обережно попестив голову дружини. 

— Зараз треба добряче відпочити

— Стривай, подарунки. нам їх треба розгрібати і розсилати половину,  а ще… — Йоріко зробила невелику паузу. — Треба нам починати збирати на двокімнатну… Ну почати… А ладно, не на часі… — Йоріко махнула рукою та піднялась аби кульгаво і втомлено дійти до ванни. 

     Момотаро обережно запинив її та притягнув до себе.

— Звичайно, чим раніше почнемо, тим раніше зможемо мати більше простору, — усміхнено відповів чоловік. 

     Йоріко ледь утрималась від сліз, але куточки очей приємно запекло.