Мрійник

— Сину, час вставати, — з цими словами мама привідкрила двері моєї кімнати і зазирнула всередину.

— Ще трохи, сьогодні ж неділя, — сонно промимрив я і глибше закопався в ковдру.

У просторій абсолютно порожній кімнаті стояв підліток. Хлопець був одягнений як аніме-персонаж з «Світу Меча та Магії», так що це виглядало досить дивно і цікаво.

Прокинувся я, як завжди, з першими променями сонця. Привів себе в порядок: вдягнув броню, на пояс з правого боку прикріпив свій меч, з лівого — кинжал, яким не вмію користуватися, не рахуючи знання теоретичної частини, а навик Рівень володіння полуторними мечем не поширюється на кинджали.

Прокинувся я трохи пізніше, ніж зазвичай; все ж таки розмова з Кірою до глибокої ночі не пройшов даремно. Тим не менш, відчуваю себе чудово, адже спав не на дошці з сіном, а на дивані Белла. До речі, як там мій майбутній напарник? Ха— ха, а хлопець не погано влаштувався в обіймах Гестії.

Белл був у паніці, коли я прийшов до тями, хоча я його розумію: стоїть собі твій напарник, потім різко покривається холодним, не відгукується, а потім і зовсім опускається на коліна, — кожен злякався б. Якби ми помінялися місцями… не знаю, що робив би.

У свій готель я вирушив відразу і швидко, ні на що не відволікаючись дорогою. Геймер у душі вже давно кричить: «Заглянь в статус!» — але подивитися на досягнення зможу лише у своїй кімнаті, тому мої кроки були стрімкі.

Ранок нового дня почався досить рано, однак через тверде ліжко моє тіло задеревеніло тому прийшлось зробити легку зарядку щоб прийти до тями.

Повечерявши в приємній галасливій компанії, за традицією, всі разом вирішили перевірити свій прогрес.

Ім’я: Еш Шики;

Рівень: 0;

Характеристики:

• Сила: 211 — G → 245 — G

• Витривалість: 283 — G → 312 — F

Я вийшов на свіже повітря і полегшено зітхнув, розглядаючи темний провулок на наявність людей. Було дуже темно і прохолодно, рідкісні пориви вітру змушували зіщулитися і обернутися чи то від холоду, чи то від страху. Стіни трущоб височіли наді мною і неприємно тиснули.

Через три місяці

Мій ранок був важкий: я зовсім не виспався і навіть втомився. Переживання за друга зайняли у мене більшу часу, виділеного під сон та відпочинок. Повалявшись ще трохи, нарешті сів, і кинув погляд у вікно. Сонце вже давно встало, зараз приблизно дев’ята година.

Прокинувся від болю, що гуде, у всьому тілі, та й не дивно, якщо спати в обладунках. А якщо згадати, що в мене ліжко —  дошка, навіть дивно, як за таких умов я все ж таки зміг відпочити.

На дворі глибока ніч, тихі безлюдні вулиці, і тільки я кудись крокую. Усі нормальні люди вже давно в ліжках, мені ж спокій може лише снитися. Темрява розбушувалася, придушити чи ігнорувати не виходить, а в такому стані точно не заснути.

Ранок – безперечно прекрасна частина дня. Приємна прохолода бадьорила, а спів птахів піднімав настрій. Але всю ідилію зіпсували люди, галас, гам та поспіх.

— Свіжа випічка, щойно з печі!

Прокинувся, сповнений сил і енергії. У тілі відчувалася небувала легкість, наче я переродився чи став новою людиною, що недалеко від істини. Думаю, саме так починають свій ранок цілеспрямовані особи.

Непомітно пролетіли чотири дні. За цей час нічого екстраординарного не сталося, хоча зовсім без новин не обійшлося. Наприклад, для мене стало нормою прокидатися ще до сходу сонця і проводити весь день у підземеллі від світанку і до заходу сонця.

Прокинувся, як завжди, ще до сходу сонця, бадьорий і сповнений сил. Якість сну зросла кілька порядків. Ніколи в житті так добре не висипався, навіть у найінноваційніших готелях рідного всесвіту. Настрій був піднятий. Зробивши зарядку для розігріву м’язів, почав збиратися.

Другий день тотальної м’ясорубки пройшов штатно. Ну, якщо не вважати, що кожен наступний бій давався все простіше і простіше. Тому на третій день вирішив ускладнити завдання.

Попрощавшись із друзями, я подався на самотню алею, яка розташовувалась неподалік мого готелю. Присівши на лавку, я глянув на безхмарне небо: молодий місяць був особливо гарний. Але, на жаль, ніколи милуватися. Потрібно вигадати план на завтра. Основна мета – захистити друзів.

Пройшов рівно місяць після нападу Срібної Гриви. Це був найнудніший період в іншому світі, але про все по порядку. І почну я, мабуть, із соціальної складової.

Жіноча краса творить дива. Вже за дві години від колишнього спустошення не залишилося й сліду. Якщо так, то треба розібратися з набутими знаннями. Зручніше присівши, відкинув голову і замружився.

Глибока тиха ніч. Без жодної хмаринки небо вражало своєю красою. Повний місяць зачаровував, а міріади крихітних зірочок весело поблискували. Приголомшливий пейзаж зараз розстилався над головою — на це можна дивитися вічно.

Шлях від покинутої церкви до готелю «Берда» займав двадцять хвилин повільної прогулянки. Але якщо поспішити, то можна й за десять встигнути. Сьогодні я цей шлях подолав за три фантастичні хвилини.

Переді мною на землі лежала дівчина неймовірної краси. На вигляд їй років шістнадцять; довге чорне волосся, зав’язане у високий хвіст; великі янтарні очі, акуратний носик і червоні губки в поєднанні з білою шкірою робили її просто неймовірно привабливою.

Ранок почався, як завжди, ще до сходу сонця. Огидний сніданок у забігайлівці, після якого я побіг у свою майстерню на п’ятому поверсі. Хоч і вирішив відкласти магічні тренування, це не означало закинути.

Легкий туман опустився на вулиці великого міста Ораріо. Хмари, які лише зрідка пропливали над головою, обіцяли сонячну погоду, тоді як щебетання птахів позначалося на настрої — день сьогодні обіцяв бути вдалим. Шум і гам, що панував на вулицях, у пабах та лавках, налаштовував на позитивні думки.

Через два дні настав момент із оригіналу, якого я не міг допустити. І ось я знову з самого ранку чекав біля Вавилонської вежі приходу Белла, вірніше, моїх знайомих із родини Соми та їхнього спільника. Хлопець з довгим чорним волоссям і китайський меч за спиною.

Сонце повільно хилилося на захід; світ забарвився в багряні тони. Навіть тут, у трущобах, де навколо розруха та занепад, картина постала чудовою.

— Красиво.

Після свята настала рутина. Арія стала повноправним членом групи Белла та робила непогані успіхи. У мене з’явилося більше часу на себе та зайві гроші.

Зараз я був серед міріад зірок і галактик; видовище заспокоювало та налаштовувало на робочий лад. Відкинувся на зручне крісло, заплющив очі і почав розмірковувати.

На свято з нагоди підвищення рівня Белла я не прийшов. Не хотілося псувати вечірку своєю кислою пикою. Тому, прийшовши додому, я повернув первозданну форму клинку і пішов зганяти злість на монстрах.

За тиждень я встиг зробити багато корисних речей. Для початку – прикінчити Дракона Вальганга. Ох, ця тварюка встигла зіпсувати мені купу нервів. Як тільки я вступав у бій на п’ятдесят сьомому, цей ублюдок видихав полум’я.

Навколо була непроглядна темрява. Стіни, стеля та підлога були з матеріалу, який ніби поглинав світло. Навіть якщо запалити смолоскип, освітлення пошириться не більше ніж на два метри. Як же добре, що він мені й задарма не потрібен. Кроки у великих широких тунелях луною розносилися за рівнем.

Після важкого бою тіло знемагало від втоми, і я розвалився на темному піску. Навіть якби захотів підвестися, зараз це важко здійснити. Прокляті рани по всьому тілу змушують мої клітини вмирати. Моторошне прокляття, без Магічного опору єдиним результатом була б смерть.

Нескінченно довга зала потопала в напівтемряві. І лише доріжка у центрі добре освітлювалася синіми смолоскипами. Повна тиша порушувалася лише спокійними кроками. Це було моє тіло, з затуманеним поглядом воно дивилося тільки в далечінь, ігноруючи все навколо.

Після провального рейду весь наступний день я провів у своїй Майстерні і експериментував, створював і різні Магічні мечі, і артефакти. На диво, жодних складнощів з останніми не виникло, копіювати можу без проблем, а ось зрозуміти принцип дії без вчителя чи хорошої бібліотеки нереально.

У ковальському горні палав спокійний червоний вогонь. Навіть на відстані за кілька кроків відчувається сильний жар. Але цього, як і раніше, мало, обливаючись потом, я підкинув ще трохи Полум’яних кристалів.

На п’ятдесятому поверсі Вавилонської вежі, у просторій кімнаті, покусуючи губи, Фрейя не могла заспокоїтися. Її богиню зухвало обдурили! І хто? Звичайне нерозумне дитя нижнього світу. Вона повірила затуманеному від кохання погляду, а зрештою він просто погрався з нею.

Новий світ зустрів мене несподіваними декораціями. Я опинився серед вітальні звичайного японського будиночка.

На тридцять сьомому поверсі стіни, земля та стеля були білого кольору. У центрі величезного лабіринту, у кімнаті, Монстр Рекс Удайуса зараз стояли численні намети. Тріск вогнищ, навколо яких зібралися люди, ельфи, гноми та звіролюди. Вони весело про щось розмовляли, сміялися.

Легкий прохолодний туман огорнув Ораріо, змушуючи мешканців довше залишатися у затишному ліжку. Зараз на вулиці п’ята ранку і передсвітанкова темрява повільно поступалася правами жовтому диску.

Залишивши табір і не попавшись жодному вартовому на очі, я попрямував у бік руїн Ерсоса. Приблизно через двісті метрів, здорове зелене забарвлення дерев змінилося на фіолетове.

Коли закінчилося відчуття, що мене тягнуть крізь простір і час, я розплющив очі. Навколо мого тіла все ще був товстий кокон білої енергії, але крізь нього можна було роздивитися навколишній світ. Переді мною був широкий водоспад.

Виснажливі тренування дозволили мені звикнути до тіла за чотири дні. Тільки тепер я розумію, наскільки Кіра полегшив моє життя коли змінював моє тіло ще в рідному світі. Боюся навіть уявити, скільки б тоді пішло часу на адаптацію.

Пробудження було не найприємнішим: тіло боліло у всіх можливих та неможливих місцях. Таке відчуття, що мене переїхала декілька раз каток. Особливо боліла ліва рука. Мимоволі я застогнав і спробував розплющити очі, але на голові була якась залізяка.

Пухнастий сніг на дахах будинків і землі гарно поблискував у ніжному сяйві молодого місяця. Слабкий вітерець підхоплював крихітні сніжинки і кружляв з ними в химерному танці.

Рю не вимовляла жодного слова, не намагалася витягти свою зброю, а просто дивилася на мене. У її яскраво-синіх очах не було, нервозності чи інших почуттів. Прекрасне обличчя, як і раніше, залишалося холодним і відстороненим. Я цікаво, про що вона думає? Як багато бачила? Що буде далі?

Ранок наступного дня почався досить рано. Надворі витала неприємна напівтемрява, але родина Локі вже давно розпочала свою бурхливу діяльність.

Група Белла рухалася у смарагдовому лісі у південному напрямку. Чим ближче вони наближалися до стіни поверху, тим виразніше відчувався запах диму. Деякі частини лісу навіть після зникнення гіганта продовжували палахкотіти.

Оттар летів гарною параболічною траєкторією, поки смачно не впечатався в міську стіну. Його виступ мені сподобався, а от стражникам не дуже: бідні люди, затягнувши найсильнішого авантюриста до міста, швидко зачинили браму.

На цей раз переміщення супроводжувалося неймовірним болем та холодом. Холодом що пробирав до самих кісток. Біль був нестерпний, до скрегота в зубах. Моє тіло розривалося зсередини, кожен орган, кісточка і нерв погрожували ось-ось взірватись, наче феєрверк.

У снах Артурія здавалася мені найпрекраснішою дівчиною на землі. Немов місячна фея, світла, ніжна і нелюдсько гарна. Один тільки її профіль змушував моє серце тремтіти. Але зараз, коли вона стояла переді мною, цей ідеальний образ був повністю зруйнований.

Минуло трохи менше шести місяців після призову Артурії. За минулий час я багато разів водив дівчину на побачення в різні ресторани, прогулювався з нею містом і відвідував інші місця, якими міг похвалитися Фуюкі.

Шум хвиль, що б’ються об причал хвиль і виття вітру заповнили тишу, що виникла після слів Арчера. Криваво-червоні очі Слуги кипіли від гніву, тоді як Сейбер, як і раніше, залишався зібраним і спокійним.

Простеживши за моїм поглядом, Артурія побачила, як на дитячий майданчик забіг семирічний хлопчик. Маленькі ноги вели дитину до протилежного виходу на наступну вулицю, але він раптово затнувся. Хлопчик не виставив руки, а впав набік, щоб його вантаж, клубочок шерсті, не постраждав.

Місячне світло падало на робочий стіл, освітлюючи лаковану поверхню та кілька документів. Тосака Токіомі, зчепивши руки в замок, перебував у лабіринті своїх думок. Маг планував подальші кроки, які слід зробити для перемоги у Війні за Святий Ґрааль.

Битва з Темною Айрі добігла кінця, Великий Ґрааль був знищений, а значить Війна за Святий Ґрааль втратила всякий сенс. Але це не означає, що все закінчилося. У світі залишилося троє Слуг, сили яких можуть похитнути суспільство чарівників.

Ось і закінчився Мрійник. Це був дуже, дуже довгий шлях. Подумати тільки перша глава побачила світ 8 серпня 2019, а остання глава 12 вересня 2022 пройшло більше трьох років. За цей час мої навички стали кращими і відповідно глави також. Але тепер дивлячись на фф я відчуваю незадоволення.