Повернутись до головної сторінки фанфіку: Деградація

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Любий Щоденнику,

Він забув. Пообіцяв і забув. Хоча нічого складного в цьому не було. Одне повідомлення — один поріз. Один день — один поріз. Все просто. А він усе зіпсував. А мені… як мені бути? Що… що мені робити? Дев’яносто один. Мені треба сто. Не дев’яносто один. Мені треба їх зробити, я мушу їх зробити. Він не розуміє. Знову й знову перераховую кожен з дев’яноста одного. В кінці їх мало бути сто. Електронний лист, поріз. Він не мав права забувати. Не мав права цього робити. Як мені тепер вчинити? Я не можу не зробити їх. Вони мені потрібні. Будь-ласка. Я не можу все так залишити. Дев’ять, залишилося дев’ять днів. Не вистачає всього дев’яти порізів, але він забув. І я просто не можу. Ненавиджу. Він не мав права. Це просто треба зробити… Але без його повідомлень права вже не маю я. Вони мені потрібні. Чому він так вчинив? Я залишив місце для останньої дев’ятки. Він усе зруйнував. І я більше не можу робити це там само. Одне повідомлення, один день, один поріз. Розумієш? Без його повідомлення більше немає дня, а без дня — немає порізу. Мені треба заспокоїтись. Треба дихати. Я однаково маю це зробити. Я більше не можу робити це там само. Мушу обрати інше місце. 

 

Я б зробив що завгодно, лиш би стерти їх. Я їх більше не хочу. Їх усього дев’яносто один, а мені треба щоб було сто. Я не можу їх залишити. Їм більше немає місця на моєму тілі. Залишилося зробити вісім. Стегно. Я зробив дев’ятий на стегні. Збоку, трохи нижче суглобу. Я не мав вибору — однаково мусив це зробити, просто не на тому ж місці. Він усе просрав. Ненавиджу його. Він пообіцяв, що буде зі мною до останнього. Він обіцяв мені. Я його ненавиджу.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Негативне