Повернутись до головної сторінки фанфіку: Деградація

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

✉ Я:
28.

✉ Анонім:
Глянемо фільм?

✉ Я:
Чому я?

✉ Анонім:
Тобто?

✉ Я:
Чому я? Ти міг надіслати
повідомлення кому завгодно.
Нас в кампусі більше п’яти
тисяч, але чому саме я?

✉ Анонім:
Бо ти відрізняєшся.
Ти інший.

✉ Я:
Інший ніж хто?

✉ Анонім:
Ніж усі.

✉ Я:
Та нічим я ні від
кого не відрізняюся.

✉ Анонім:
Ще й як відрізняєшся.

✉ Я:
І чим же це?

✉ Анонім:
Ти — це ти.

✉ Я:
Розкажи щось
про себе.

✉ Анонім:
Не люблю про
себе говорити.

✉ Я:
Але я нічого про тебе не
знаю. Ну будь ласка…

✉ Анонім:
Я боюся темряви.

✉ Я:
Що, справді?

✉ Анонім:
Ага. Повна темрява
мене паралізує.

✉ Я:
Чому?

✉ Анонім:
Бо нічого не видно.

✉ Я:
А що тоді тобі
подобається?

✉ Анонім:
Самотність.

✉ Я:
Чому?

✉ Анонім:
Бо коли ти сам, то
ніхто не осудить.

✉ Я:
Але бути самому — важко.

✉ Анонім:
Краще вже самотність,
аніж людський осуд.

✉ Я:
Краще нехай вже мене
засуджують, ніж
я маю бути сам.

✉ Анонім:
Краще хай я буду сам, ніж
мене мають засуджувати.

✉ Я:
Залишу вибір
фільму за тобою.

✉ Анонім:
«Щоденник пам’яті» підійде?

✉ Я:
Супер. Мені подобається.

Бо слова завдають більше болю за дії. Бо біль від удару минеться. Бо навіть найпростіші з образ можуть мати наслідки. Бо осуд може завдавати болю. Бо репутацію можна зруйнувати. Бо ми завжди будемо казати, що нас це все не торкається, що нас воно не зачіпає. Бо ми сильніші за це, і завжди знайдуться ідіоти, котрі в це повірять. Бо одного вечора ми когось образимо, навіть не здогадуючись, що та людина й так уже розірвана на шмаття. Бо, зрештою, що таке якась там образа? Дурня. Але це неправильно. Слова небезпечніші за удари.

Навіть недосяжне може зламатися. Оскільки те, що казали інші, знищило Аноніма, самотність — його єдиний захист.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Негативне