LXII

LXII

Мієрин

Темниці під Великою пірамідою Мієрину були просторими і розраховувалися на значно більшу кількість людей, ніж це було під Червоним Замком. Скоріше за все, раніше тут жили раби, які мали дбати про піраміду та її мешканців, але згодом, ще до того як рабство було скасовано, рабів переселили на кілька рівнів вище, а ці великі підземелля залишили під тюремні приміщення. Звісно ж, простору для одного в’язня було забагато, але ніхто не думав, що слід вносити якісь зміни. Принаймні тут і зараз всіх усе влаштовувало. 

Тіріон повільно спускався вниз, тримаючи перед очима палаючий смолоскип. Було вже пізно, десь близько Години Вовка, коли уся Велика Піраміда занурилася в сон. Не спали тільки вартові біля всіх входів і виходів, а біля підземель саме заступила черга Бронна і якогось ямного бійця, чиє ймення він не запам’ятав. Як вони заздалегідь домовились, розмова, що грозить перерости у державну зраду, має відбутися тут і зараз. 

Бо потім буде пізно…

Ще на засіданні Малої Ради Тіріон запропонував ненадовго звільнити Варіса, для співпраці із слідством у поточній справі. Точніше, справі життя і смерті системи, що впроваджували король Джон і королева Дейенеріс у новій державі, що мала утворитися на землях колишньої Валірійської імперії. Не секрет, що работоргівля була основним джерелом прибутку в містах колишньої Бухти Работорговців. Але з приходом Таргарієнів, смертю Візериса та оголошенням початку нової епохи було вирішено скасувати торгівлю людьми, звільнити невільників та розпочати новий курс. Більшість заможних родів Юнкаю, Мієрину та Волантису підкорилися волі правителів, але ті, хто не зробили цього, завдавали величезних клопотів. 

«Сини Гарпії». Купка фанатиків-радикалів, що бажала повернутися до старих порядків. Нічне жахіття вільновідпущеників та лояльних режиму людей. Ніхто не знав скільки їх, і ніхто не знав хто вони. Написи і малюнки на стінах кров’ю вбитих наганяли великий жах, сум’яття і паніку. Ніщо не допомагало проти них: збільшення чисельності у патрулях викликало тільки більшу смертність у гарнізоні, арешти деяких незгодних володарів тільки погіршували відносини з лояльними родами, а комендантська година призводила до вирізання вільновідпущеників цілими родинами. 

Це вперше в житті Тіріон Ланістер засумнівався у ясності свого розуму. 

«Мабуть тому я й іду на такий крок», — думав він, спускаючись. — «Батько все ж мав рацію. Мій розум уже зовсім не той, що був колись. Може дійсно час зав’язати з вином?».

— Бронн, що з ним? — шепнув карлик товаришеві.

— Готовий з тобою поговорити, — відповів перекупний меч. — Знаєш, він може й скидається на кутаса, але все одно я б йому довірився. 

— Обзивали галки крука чорним. Я б також не покладався на тебе, якби не довірився тобі тоді дорогою до володінь короля і королеви. Я заходжу. 

— Як буде вам завгодно. 

Тіріон із тремтінням в руках спустився до темниці. Було темно. Він ніколи не бував у Чорних Казематах під Червоним Замком, та про льохи у Скелі Кастерлі знав не з розповідей — батько часом посилав його туди з ревізією, поки Джеймі та Серсея вчилися у найкращих фехтувальників та мейстерів у Західних землях. Єдине спільне, що мали тутешні підземелля із тамтешніми — темряву. Тут не пахло сирістю через нечасті дощі, не бігали щури завбільшки з невеликих котів і не було замість підстилки гнилої соломи. Підхід був зовсім іншим…

— Варісе? — Тіріон запитав у темряви?

— Я тут, мій друже, — пролунала відповідь звідкись із кута. — Не бійтесь. Я не можу вбити вас, адже раптове зникнення Майстра над Монетою спричинить ще більшу тривогу. 

— Як завжди розумні й виважені, — кивнув Тіріон, підходячи до джерела звуку. 

— Тільки такі виживають за будь-якої влади у Королівській Гавані, — світло освітило обличчя Варіса, і Тіріон вперше побачив, як змінився його колишній товариш. Колись круглі щоки запали і звисали жовнами на безбородому обличчі євнуха. Його живіт також зменшився, солодкий запах парфумів змінив сморід поту і сечі, а голос втратив свою улесливість та єлейність. 

— Тому ви й вели подвійну… чи навіть потрійну… хоча чого тут вгадувати? Скажіть, кого ви насправді підтримували і скільки варіантів приберегли в рукаві? 

— Буду відвертим: я лише служив королівству, — відповів євнух. — Якби виграли король Джон та королева Дейенеріс, то моя робота б обмежилася пошуками зовнішніх загроз. Якби це зробив син Іліріо, я б мусив робити все, щоб зробити його легітимним у очах народу та лордів. А якби переміг ваш батько… цього я ніколи не обдумував, як і ймовірностей появи нових карт на столі. 

— Загалом, ви тільки хотіли залишитися у виграші, — підсумував Тіріон. — Ви ж не передбачали повернення драконів чи появи Юрона Ґрейджоя? 

— Ймовірність цього була б нижчою ніж те, що раптом перед нами постав би Його Світлість принц Рейгар, — відповів євнух. — Я міг припустити претензії з боку лордів Стенніса та Ренлі, але перший ніколи не хотів трону, а Ренлі… народ полюбив би викапаний образ молодого Роберта Баратеона, та це б прирекло династію на зникнення чи кризу як при Ейгоні Негідному. Тому я встановив через фактотумів контакти між лордом Старком та леді Оленною, поєднавши доми Старк і Тірел шлюбними узами. Тому я й допомагав зібрати захисників для леді Санси у Королівській Гавані. Тому й схилив лорда Ренлі до нейтралітету. Так я звів кількість претендентів до мінімуму. 

— Але ваш… небіж… все одно висадився у Вестеросі, де й наклав головою. 

— Рано чи пізно я б вивів його на чисту воду, навіть якби не стався напад Юрона Ґрейджоя на Туманний острів. Сер Артур Дейн та сер Баристан Селмі точно б впізнали сина принца Рейгара від першого шлюбу. 

— А як щодо брата королеви? 

— Він би не зміг захопити Сім Королівств без підтримки хоч одного з Великих Домів. 

— Припустимо я вам вірю, — мовив після роздумів Тіріон. — Якщо я поручуся за вас зараз, чи допоможете ви нам владнати проблему Синів Гарпії?

— Я б зробив це й без ваших порук. Мої пташечки не спали увесь цей час, тож я весь у вашому розпорядженні. 

— Вони звітують вам навіть коли ви сидите в камері? — ошелешено вигукнув Біс. 

— Не мені, а моїм вірним людям, які вже переказують це мені. Наприклад, сер Джора Мормонт не такий простий, як здається. 

«Що ж ви за людина така?» — промайнуло в думках Тіріона. 

«Наймогутніший із всіх шпиків з часів лорда Кривавого Крука», — відповів тихий голос у його голові. «Згадай, хто врятував тебе від найманців батька і звів з Ярою, в потім — із королем та королевою». 

— Як ви все ще тримаєте всіх у своєму мішку? — тремтячим голосом запитав Тіріон. 

— Інформація, мій друже. Найцінніший товар, що я можу запропонувати будь-кому в цій піраміді. Наприклад, видати всім, що командир Бронзових Бестій відвідує підпільні арени, де б’ються на смерть деякі вільновідпущеники, а трупи звідти видає за жертви Синів Гарпії. Або ж що ви все ще хочете зберегти життя вашим дядькам, хоча вони повністю підтримують вашого батька. Що, за живе зачепив? — Варіс улесливо усміхнувся, дивлячись на зблідле обличчя карлика. 

Ніде правди діти — попри усі негаразди в родині, Тіріон усе ще любив усіх своїх родичів. Дядька Кевана, що не дивився на нього як на якесь чудовисько; дядька Тайгета, веселого, але водночас розумного чоловіка; дядька Стафорда і тітку Дженну, що завжди стверджували, що з усіх дітей Тайвіна саме Тіріон перейняв його розум. Та й деяких кузенів він міг вважати друзями. Наприклад Тайрека чи Дейвена. Лансель… той завжди намагався в усьому наслідувати Джеймі, що виходило в нього дуже невдало. Щодо решти родини — з Фреями, а точніше дітьми тітки Дженни, він майже не водився, Серсея ненавиділа його настільки сильно, наскільки він хотів, щоб вона любила його, та на противагу їй Джеймі завжди був тим, на кого можна було спертися. Навіть після інциденту з Тайшею… та ліпше про це не думати. Як і про те, яка особа найбільше ненавиділа його. 

Рідний батько. 

Тайвін Ланістер ніколи не був про нього високої думки. Якщо до того дня, коли він зустрів Тайшу, це можна було вважати терпимим, то після їхнього весілля і насильного розлучення ненависть з боку Тайвіна до Тіріона була цілком і повністю щирою та непідробною. Навіть попри великі успіхи у дренажних роботах Скелі Кастерлі. Навіть попри вірність дому Ланістерів як родині. Можливо, спроби вбивства не було б, якби його батько роззув очі і добре придивився до свого онука. Джоффрі був чудовиськом. Кожен, хто добре знав його і мав у голові трохи здорового глузду, ніколи б не підтримував його права на Залізний Трон. Зараз він мертвий, вбитий покійним Самозванцем, та напевно Тайвіну зовсім не до душі добрий і м’якосердний Томен. Тіріон святкував невдачу Джоффрі, через що й мусив тікати до короля та королеви, та якби того інциденту не сталося, чи став би він на їх бік? Чи посвятили б його Нед Старк і Королева Шипів у свої плани? 

«Дійсність не знає слова “якби”», — подумав він, збираючись із думками. 

— Варісе, я… я б не хотів втрачати родину тільки через те, що вони стали на бік мого батька. Я бажаю йому смерті за всі ті підлі речі, що він робив зі мною, але його брати… вони лише йдуть за сильним. Якщо мій батько зазнає поразки, то дядько Стафорд і дядько Тайгет точно визнають владу Таргарієнів. Дядько Кеван може ще опиратиметься, а щодо тітки Дженни не можу казати нічого, та жінка вона розумна, тож не опиратиметься реальності…

— Заспокойтеся, мілорде, я певен, що король і королева зрозуміють вашу позицію. Кожен з нас, хто має тих, любить, діяв би так само, — відповів Варіс. — Я не видам вас, але деяких інших, що імітують бурхливу діяльність — залюбки. 

— То чи можу я розраховувати на вас? — запитав карлик для уточнення. 

— Увесь двір може розраховувати на мене, — відповів євнух. — Я готовий служити державі, якщо мене буде помилувано і пробачено, мої пташечки і я знову працюватимуть на державу. 

— Тоді вважайте що ми домовилися, — Тіріон потис йому руку. — Добраніч вам. 

— І вам спокійних снів, — Варіс охоче потис руку карлика. 

Коли Тіріон повернувся до покоїв, то не очікував побачити свою доньку ще бадьорою. Ланна сиділа на великому кріслі, занурившись у читання. Глянувши на сторінки, Тіріон одразу впізнав книгу — «Дива» Ломаса Мандрівника. Одна з його улюблених книг. У тринадцять він проковтнув її із задоволенням, і навіть зараз був готовий її перечитати. Те, що його донька взялася за цю книгу, хороший знак. Знак того, що хай і краса у неї від матері, а розум — від батька. А могло ж бути і навпаки…

За час подорожі з Браавосу до Мієрину, Тіріон і Ланна дуже зблизились. Спершу дівчина трохи сторонилася свого батька, але одного дня, коли на морі розгулялася буря, Тіріон зазирнув до неї в каюту і заспокоїв її, адже дівчина ще ніколи не плавала кораблями так далеко, і страх затонути викликав у неї істерику. Після цього вони зустрічалися щовечора, де довго розмовляли про свої життя. Тайша тихо раділа цьому возз’єднанню, тоді як Тіріон робив це відверто. Пізніше, коли він показав їй одну зі своїх улюблених книг, дівчина з радістю прочитала її, і попросила ще щось подібне. Після кожної прочитаної книги вони завжди обговорювали прочитане, тож прибувши до міста, Ланна радо взялася вивчати бібліотеку в Великій Піраміді, на додачу заприязнившись із Сареллою Сенд та Арією Старк. 

«Часом навіть похід у бордель може мати користь», — подумав він, наливаючи собі та доньці келих. 

— Не спиться? — пролунав її голос. 

— Скоріше справи змушують мене не спати у таку пізню годину, — відповів Тіріон, подаючи їй келих. — Ти, як я бачу, все ще не в ліжку. Книга сподобалася?

— Майстер Ломас просто неймовірний, — відповіла вона. — Я навіть подумати не могла, що на схід від Дотракійського моря є такі дивовижні землі. Як закінчиться війна, я б страшенно хотіла відвідати печери під Норвосом чи Кістяні гори. Або подивитися на величезні рисові поля в Йї-Ті. А ще краще — подивитися на те, як живуть на острові Ленг. Там люди значно вищі за нас, і при цьому вважаються одними з найкрасивіших у світі. Ти так само почувався, коли прочитав цю книгу?

— Авжеж, і навіть мав кошти, щоб відвідати всі ці землі. Не мав тільки одного — дозволу твого діда. Сама знаєш чому…

При згадці про Тайвіна посмішка Ланни зів’яла. 

— Він… аж настільки ненавидів тебе?

— Ще більше він ненавидів лише твою матір, — відповів Тіріон. — Ланістер, що одружився з простолюдинкою. Тайтос Ланістер помер, але справа його живе, — саркастично відповів він.

— А хто такий Тайтос Ланістер? 

— Твій прадідусь. Колись він мав красиву і розумну дружину Джейн Марбранд, та коли вона померла, він завів собі молоду коханку — доньку свічкаря з Ланіспорту. Вона почала вважати себе новою Леді Скелі Кастерлі, носити сукні та прикраси покійної леді Джейн, і навіть розпоряджатися майном Скелі. Лорд Тайтос помер, підіймаючись сходами до неї, а коли його син повернувся з Королівської Гавані, то влаштував їй ходу спокути вулицями Ланіспорту. Два тижні її ганяли голою в доках, змушуючи кричати, яка вона злодійка і хвойда. Цим сином був мій батько, Тайвін Ланістер. Той, хто потім жорстоко покарав твою матір. Навіть жорстокіше, бо ту принаймні не зґвалтувала сотня солдатів…

— Це настільки він жорстокий? Як ти жив з ним усе життя?

— Бо він хоч і жорстокий, та кревнозгубство вважає більшим злом, ніж моє життя, — відповів Тіріон. — Тому він волів мене мучити, ніж просто притопити десь у доках Ланіспорту. До того, як твій кузен зганьбив себе на всі Сім Королівств. 

— А що зробив мій кузен? — запитала дівчина. 

— Спитаєш леді, чи то пак принцесу Сансу, коли ми прибудемо до Сімох Королівств. Я впевнений, що королева Дейенеріс побажає бачити у своєму почті вас обох. 

— Батьку? 

— Так. 

— А ти справді мій батько? 

Тіріон похолов. 

— Чому ти питаєш? — запитав він.

— Просто… те, що сталося після вашого з мамою весілля… те покарання…

Тіріон не сказав нічого. Він лише підійшов до неї і пригорнув так, як колись це робила Серсея із Мірселлою. Ланна тихо здригалася на його плечі, а Тіріон гладив її по плечу. Те, як вона схожа на юну, ще не зіпсовану життям Серсею, не залишало йому жодних сумнівів. Вона — його незнане дитя, яке потребувало батька. Боги дали йому шанс, і він скористається цим наповну. 

— Я жив і кохався з твоєю матір’ю два тижні, перш ніж септон, що одружив нас, зізнався моєму батькові. Ми мали достатньо часу. І навіть якщо так — чужих дітей не буває. Я б все одно любив тебе так, як твій дідусь любив твоїх дядька і тітку. Тому ніколи не сумнівайся у цьому. А зараз спати, бо Арія і Сарелла не люблять, коли їх товаришка позіхає при розмові. Добраніч, — він поцілував її в щоку. 

— Добраніч, батьку, — Ланна відклала книжку, і відійшла до спальні. 

Коли напівсонний Тіріон зайшов у їх з Тайшею спальню, його дружина вже спала. Її довге темне волосся було розпущене по її смаглявих плечах, а руки мирно спочивали на грудях. Часом він думав наскільки йому пощастило віднайти її і почати все спочатку. Поки вони є один в одного, доти їм не буде страшно. Так само йому не страшно у його авантюрі з Варісом, бо якщо це не пройде, то принаймні у нього будуть ті, хто готові навідати його в підземеллях. А це значно краще, ніж якби його ув’язнили за наказом батька.

— Добраніч, кохана, — шепнув він їй на вухо, лягаючи поруч. 

У відповідь пролунало тільки незрозуміле сонне бурмотіння…

___

Ранок Тіріон зустрів у родинному колі з теплим сніданком та звичними поганими новинами. Тридцять вбитих Синами Гарпії. Менше, ніж попередні рази, і переважно бійці нічних патрулів. Тайша висловлювала занепокоєння, а Ланна запитала дозволу навчитися володіти зброєю для захисту, на що Тіріон відповів, що здивований таким питанням, адже вона має повне право вчитися тому, що вважає необхідним. Тайша запланувала зустрітися із Ешарою після засідання Малої Ради щоб поговорити про можливість прийняття Ланни до почту королеви. Тіріон зам’явся, коли вона згадала про засідання, адже сьогодні мала здійснитися його авантюра. Сем Тарлі буде незадоволений, але як іще боротися з тими фанатиками? Та й не тільки він — всі інші присутні члени Ради сприймуть це в штики. Його аргументи мають бути залізними. 

Інакше це може коштувати йому посади…

У залі засідань його зустрів дехто, кого він не чекав бачити.

— Принце Оберін! Несподіваний візит, — мовив він, побачивши Червоного Змія на одному з місць. 

— Як тільки сер Девос Сіворт приєднався до флоту, я з полегшенням видихнув. Він досвідчений моряк і переправу організує на совість. Для оборони їм вистачить і Нім, тому коли з’явилась нагода переказати новини, я одразу помчав сюди, — він звернувся до батька імператриці. — Великий Граздане, усі Вільні Міста, окрім Лорату і Браавосу визнали владу імператора Мейгора, Сина Дракона і Гарпії. Нашу частину угоди виконано, виконайте свою і ви. Дозвольте скористатися частиною імперських сил для відвоювання Сімох Королівств. 

— Ви славно впоралися, тож угоди буде дотримано, — відповів гіскарець. — Що переказують король та королева?

— Бажають вам успіхів у створенні нової держави. Нещодавно вони звільнили свого названого брата лорда Робба Старка і придушили заколоти на Півночі та в Долині. Коли їхні сили об’єднаються із союзниками, розпочнеться марш на столицю. Коли місто захоплять, імператорську родину зустрінуть як почесних гостей і союзників на майбутній коронації. 

— І родина прийме це як належне, — мовив Граздан. — Скільки часу займе війна у Вестеросі? 

— Невідомо. Усе може вирішитися в одній великій битві, а може й у кількох менших, — відповів Оберін. — В будь-якому випадку, це може розтягнутися якщо не на роки, то на місяці. Є ще багато невідомих чинників, що можуть розтягти цю війну. Що ж діється у вас, вельможний Граздане?

— На полі бою ми може й домінуємо, але в цьому місті у нас проблеми. Чи отримували Їх Милості звіти про таких собі «Синів Гарпії»?

— Саме через них я й тут, — відповів Червоний Змій. — Коли король та королева отримали відомості про цю групу фанатиків, то одразу вирішили послати мене для допомоги у боротьбі з цією заразою. Вони діють малими групами в тіні, а краще за дорнійців на партизанській боротьбі не розуміється ніхто. Скільки жертв було минулої ночі?

— Тридцять, — відповів Граздан. — Якщо вдаватися в деталі, то тринадцятеро чоловіків, десятеро жінок і семеро дітей. Всі вбивства сталися ближче до портового району, адже нещодавно нам вдалося спіймати декількох, тільки на жаль усі загинули, опираючись міській варті. Відколи ми вирішили вдягати вартовим під сорочки латні коміри та нагрудники, фанатики трохи заспокоїлися, і вбивають тільки там, де мало варти, але багато цивільних. Поки що це вся інформація, яку ми можемо вам надати. Деталі дізнаєтеся у командира гарнізону. Це ж ви очолите боротьбу з ними?

— Із величезним задоволенням, — відповів дорнієць, — але мені знадобиться допомога. По-перше, я хочу закликати з Астапора сера Ґерольда Дейна. А по-друге, мені знадобиться допомога Майстра над Шептунами, тому… а де власне Варіс? 

— О, ми мабуть не встигли повідомити Їх Милості… — зам’явся Сем. 

— Що сталося? — насупився Оберін. 

— Лорд Варіс сидить в ув’язненні за подвійну гру, — відповів Сем. — Він просував Самозванця, бо це його небіж. Справжнє ім’я Варіса — Візерис Блекфайр, а згаданий Самозванець — син його сестри Серри від Іліріо Мопатиса з Пентоса…

— Я чув це ще в таборі за містом, та не знав деталей. Радий, що ви не вбили його, а тільки в камеру кинули, чим і прорахувалися, — відповів принц. — Ви не мали його кидати в холодну як тільки він прибув. Треба було зіграти дурників, що нічого не знають, і чекати вдалого моменту. Якщо вам не сподобалося те, що він нашкодив Ланістерам із вагітністю Серсеї — ваші проблеми. Часом мета виправдовує засоби, з чим згодні як король з королевою, так і дуже правильний Артур Дейн. Я б на вашому місці зараз же відпустив його і на колінах благав допомогти із «Синами Гарпії». Я зрозуміло висловлююсь?

— Зрозуміліше нікуди, принце, — відповів замість Семвела Тіріон. — Власне… Їх Милості майже що прочитали мої думки на відстані. Я вчора вночі навідав Варіса і розпитав про все, що він наробив…

— Від кого, але від Ланістера я такого не чекав, — вставив Оберін. 

— Лорд Варіс все ще вірний нам. Його «пташечки» вже знають все про нашого ворога, — продовжив не звертаючи уваги карлик. — Я думаю, що його треба звільнити, і таким чином отримаємо спосіб як здихатися ворогів одним махом. 

— Я правильно зрозумів, мілорде? Ви спілкувалися із ув’язненим без відома Ради? — запитав Семвел. 

— А ви б дозволили мені зробити те, що не схвалюєте, мілорде Руко? — відповів питанням Тіріон. 

— Питання не в тому, що я схвалюю чи не схвалюю, — відповів товстун. — Зрештою, ви таки зробили те, за що б втратили посаду, але якщо Їх Милості вважають наші дії поспішними… гаразд, лорда Варіса буде звільнено. Але я б наполягав на посиленому нагляді…

— Тарлі, ти хоч і вищий за мене посадою, але людей зовсім не знаєш! — перебив Червоний Змій. — Варіс втратив свою другу фігуру, тож виходу в нього нема. Якщо хоче надалі працювати, то не залишається більше нікого, кому б запропонувати свої послуги. Якщо ти думаєш, що він збирається вибити тут усіх — а яка йому з цього користь? Тайвін Ланістер не прийме його назад, тому припини паніку, і роби що сказали король з королевою. 

— Здається, Рукою Короля тут є я, принце, — насупився Сем. 

— А я приніс королівський указ. Не свій. Тож виконуй, і не патякай. Хтось ще щось має сказати? 

Рада відповіла мовчанням. 

— Тоді давайте приступимо до роботи…