Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пролог
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
XIII
XIV
XV
XVI
XVII
XVIII
XIX
XX
XXI
XXII
XXIII
XXIV
XXV
XXVI
Про Тихого Вовка та Ранкову Зорю
XXVII
XVIII
XXIX
XXX
ХХХІ
XXXII
XXXIII
XXXIV
XXXV
XXXVI
XXXVII
XXXVIII
Горе, смуток, печаль
XXXIX
XL
XLI
XLII
XLIII
XLIV
XLV
XLVI
XLVII
XLVIII
XLIX
L
LI
LII
LIII
LIV
LV
LVI
LVII
LVIII
LIX
LX
Пригоди Тіріона в Браавосі.
LI
Браавос
Pecunia non olfacies
Імператор Веспасіан
— Кляті дурбелики, — люто пробурчав Бронн. — На дідька було будувати ціле місто на воді, у яку вони всі зливають власне лайно?!
— А ти подумай як раби-втікачі з Валірії, Бронн: де колишні полонителі точно тебе не шукатимуть? — у спокійній манері відповів Тіріон.
— Тут тумани ще гірші, ніж у колишніх володіннях твоїх короля і королеви, і на додачу немає нормальних брукованих вулиць як у Старомісті чи Волантисі. Коли я зав’яжу з долею перекупного меча, сюди на пенсію точно не переберуся.
— А даремно. Залізний Банк має хороший фонд допомоги колишнім солдатам. Довів, що ти комбатант, і сидиш собі у них на шиї й горя не знаєш. Подумай над цим, друже.
— Я в житті достатньо нанюхався смердючої води. На старість краще це забути і по всьому. Та й не солдат я. Я б’юся за гроші, а не за якогось лорда чи короля.
— Ти найманець. Отримуєш гроші від людини, і таким чином б’єшся за неї. Виконуєш накази, а отже — солдат.
— Та я не якийсь там простолюдин, якого можна вбити за невиконання наказу. Я можу навпаки — вбити тебе, карлику, якщо мені не подобаються твої накази, або якщо хтось заплатить за твою голову більше ніж ти платиш мені за своє життя.
— Навіть якщо хтось запропонує тобі багато, знай — я завжди платитиму тобі більше. Ти мій охоронець, і мій друг.
— У тебе дивні здібності заводити небезпечних друзів, Бісе.
— І в цьому моя головна перевага. Якщо мої друзі небезпечні, то небезпечний і я, а отже ніхто не думатиме про те, як мене образити.
— Цікава в тебе теорія, та на жаль, вона не зовсім збігається з життям. Було повно небезпечних людей, та їх ображали ще більше, і навіть вбивали. Наприклад, король-безумець, якого зарізав твій брат.
— Безумець був небезпечним тільки в оточенні своїх посіпак, готових скрутити кого завгодно, як тільки накаже король. Джеймі захопив його зненацька, коли Ейрис нічого не підозрював.
— Чорт, мені треба познайомитися з цим твоїм братом. Хай він і лицар Королівської Гвардії, та той вчинок був тим, що б зробив будь-який перекупний меч коли справи потроху скочуються в найглибшу сраку на світі.
— Познайомишся як висадимося у Вестеросі. Зараз у нас інша мета, до якої ми пливемо цим цікавим містом.
При згадці про їхню справу Бронн нахмурився і замовк. Справа ця була філігранною, і потребувала неабиякого таланту до переговорів, адже банківські клерки думають про одну-єдину річ на світі — гроші. Гроші, які Корона була винна їм за час перебування у Малій Раді Пітира Бейліша як Майстра над Монетою, і Роберта Баратеона на Залізному Троні. З перевірених джерел Тіріон знав, що його батько зміг якимось чином віддати десь один із чвертю мільйона золотих драконів Залізному Банку, та все одно залишалося ще менше ніж два мільйони, які Джон та Дейенеріс збиралися повернути після здобуття трону. І власне це Тіріон у супроводі Бронна та сера Джори прибув обговорити із банкірами.
Залізний Банк Браавоса виглядав майже так, як собі уявляв Тіріон. Величава будівля із трьома золоченими куполами, химерними фігурами на білокам’яних стінах та красивим портиком на вході. Масивні дубові двері охороняли двоє вартових із тонкими браавськими клинками на поясах. Навколишня тиша викликала певний острах, адже Залізний Банк не дуже любив боржників, і в будь-який момент міг схопити посланців, і погрожувати їх вбити, якщо сюзерен не виплатить належну суму. Та водночас Тіріон не дуже й хвилювався, адже Джон не попереджав банкірів про своїх посланців.
— Хто такі? — запитав перший охоронець. — З якою метою прийшли у Залізний Банк?
— Ми — посланці від короля Джона і королеви Дейенеріс Таргарієнів, законних володарів Вестеросу, стосовно боргу Корони перед вашими сюзеренами, — ґречно відповів Тіріон.
— А що це за король такий, що посилає на перемовини карлика і двох перекупних мечів? — запитав із насмішкою другий охоронець.
— Я Тіріон Ланістер, Майстер над Монетою Їх Світлостей. Перекупний меч, — він вказав на Бронна — мій присяжний мечник, а він — сер Джора Мормонт, третій меч Королівської Гвардії Їх Світлостей, і ви б мали здогадатися його професію, глянувши на білий плащ за його плечима.
— Плащ лише плащ, гноме. Білий, чорний, бурий — байдуже на нього. Головне, хто носить цього плаща, — уїдливо відповів перший мечник. — Та якщо ви хочете поговорити про борг Корони, тоді заходьте. Я повідомлю Каспоріо, щоб викликав клерків, які займаються справами Вестеросу. Ідіть за мною, і здайте всю зброю на вході.
Вартовий провів їх у передпокій, де Бронн і сер Джора здали свої мечі, кинджали та метальні ножі (з останніми Бронн не дуже хотів розлучатися), і після цього послідували до алькова, де юнак, що й був згаданим раніше Каспоріо, привітав їх і попросив зачекати на двох банкірів, що мали поговорити з ними.
Тайхо Несторис був високим худорлявим чоловіком у браавоській одежі з довгою аж до пояса бородою. Лисіючу голову прикривав високим триярусним капелюхом без крис, а довгий каптан підперезав шкіряним поясом із срібною пряжкою. Нохо Диміттіс був середнього зросту, пропорційно складеним чоловіком у довгому зеленому плащі з хутряним коміром. Голову, вкриту рідким сивуватим волоссям банкір не покривав, а на обличчі відрощував бороду, хай і не таку довгу, як у Несториса, але рівну й охайну. Обоє носили на пальцях по кілька перснів, а вирази облич не виявляли жодних емоцій. І це було цілком логічно, адже у перемовинах щодо грошей емоції були зайвими.
— Отже, інформація про загибель лорда і леді Фоґстарк, чи то пак короля Джона й королеви Дейенеріс, виявилася неправдивою, — розпочав Несторис. — Та бачу, що їхня недосвідченість поступово проявляється — послати до нас таких одіозних персон як Тіріон Ланістер і Джора Мормонт, щоб обговорити питання боргу ще не здобутої корони — неймовірно безглузде рішення.
— Ми не просто карлик, перекупний меч і лицар-вигнанець. Ми — люди, яким король та королева довіряють. Я Майстер над Монетою, а сер Джора — третій меч Королівської Гвардії після сера Баристана Селмі та сера Артура Дейна…
— То чому вас не супроводжує Баристан Зухвалий чи Меч Світанку? — уїдливо запитав Нохо Диміттіс.
— Сер Баристан і сер Артур зараз стережуть короля й королеву на фронтах війни за відновлення Валірійської імперії. Наскільки мені відомо, Норвос і Когор уже знаходяться під контролем військ імператора Мейгора під командуваням короля Джона та королеви Дейенеріс, а лорд Теон Ґрейджой наближається до Лісу. Не сьогодні-завтра війська Імперії візьмуть штурмом Мір, Пентос і Тайрош, і таким чином отримають плацдарм для наступу на Вестерос. І саме про борг, який нам люб’язно залишив мій свояк король Роберт Баратеон, ми й прийшли поговорити.
— Частину боргу вже сплачено, — відповів Диміттіс. — Зусиллями вашого батька, лорда Тайвіна Ланістера, було повернено близько одного з чвертю мільйона золотих драконів. Та час іде, а відсотки капають. Станом на зараз корона має виплатити ще два мільйони і сто тисяч золотих, інакше Залізний Банк не дозволить лордам Вестеросу відкривати в нас рахунки, а наявні будуть конфісковані на нашу користь. Якщо ваші король і королева бажають здобути Залізний Трон, то борг автоматично перейде до них.
— Ви маєте рацію, мілорде, — відповів Тіріон. — Відповідальність за борг перейде до короля й королеви, і як жест нашої готовності співпрацювати, ми готуємо аванс. Корабель із сотнею тисяч золотих монет, а також ювелірними виробами на ще таку саму суму чекає у порту Волантиса, коли Вузьке море стане безпечним для цього перевезення.
— А звідки у монархів-вигнанців такі суми? — проявив цікавість Тайхо Несторис.
— Ми змогли вивезти частину здобутого статку, трохи необроблених коштовних каменів та металів. Разом з цим ми відвідали руїни Валірії, і здобули там чимало скарбів, вартих статків кількох великих домів, — відповів карлик.
— Враховуючи чутки про величезних драконів, які раптом об’явилися в Бухті Работорговців через кілька поворотів місяця після нападу на Туманний острів і справді вагомий аргумент на вашу користь, — відповів уже Диміттіс. — Але як щодо решти суми? як ви повернете ще майже два мільйони?
— Ми вже оголосили проскрипціями кількох лордів, що наживалися на державних коштах. Усі вилучені гроші й майно буде передано вам. Я Ланістер, а Ланістери платять борги. І я смію казати про це, адже скарбниця — моя юрисдикція.
— Тоді поки що ми повіримо вам на слово, — відповів Тайхо Несторис. — Чи є ще щось, про що ми маємо поговорити?
— Не споряджайте проти короля й королеви вільні компанії, коли ми розпочнемо відвоювання Вестеросу, — відповів Тіріон. — Я знаю, що мій батько слатиме до вас гінців з проханням допомогти у війні. Не погоджуйтесь на це, і Браавос збереже незалежність, і можливо матиме шанс трохи розширити свої володіння на схід.
— А звідки у вас такі дані, що Залізний Банк може зробити щось подібне? Чи є цьому докази або свідчення? І чи маємо ми мотиви? — запитав Несторис.
— Свідчення такої собі Джулії Сноу, Вовчиці з Андалосу, яку ми полонили біля Нойни. Переказує вам вітання у дещо грубій формі, — відповів Тіріон, дістаючи із торби шолом із вовчими вухами. — А щодо мотивів — нам відомо, що Залізний Банк мав чималі доходи від работоргівлі за рахунок транзакцій, здійснених за вашим посередництвом. Вибачте, але це блюзнірство. Ваші предки втікали із валірійських шахт від важкої долі рабів не для того, щоб нащадки наживалися на людському горі, отримуючи від работорговців брудну й пропахлу потом та кров’ю монету.
— Справді? Тоді я вам дещо покажу, — відповів із усмішкою Нохо Диміттіс. — Тримайте монету. Бачите — золота, чиста, блискуча. А тепер понюхайте. І на зуб спробуйте. Що відчуваєте?
— Золото як золото, і судячи з усього — волантійське, — відповів Тіріон.
— А чи пахне потом? Чи має смак крові?
— Та ні.
— Ця монета прийшла у мішку з Волантиса близько чотирьох місяців тому. Один з торговців передавав на зберігання прибуток, одержаний за продаж рабів кільком олігархам міста. Ні потом, ні кров’ю не пахне, і чиста. Бо гроші не пахнуть, мілорде, — з насмішкою відповів банкір.
На ці слова Тіріон знітився і замовк.
— Отже, щодо буцімто нашої причетності до спорядження кондотьєрів проти сил імперії — так, Залізний Банк прийняв оплату від володарів Норвосу й Когору і скликав усі малі загони, об’єднавши їх в один великий під командуванням Джулії Сноу, — вів далі Диміттіс. — Але умови кондоти, укладеної між нами, капітаном Сноу та Містами, «Товариство Вовчого Дерева» виступало як добровольче формування без приналежності до Браавосу чи захоплених вашими володарями міст. Тож з юридичної точки зору — ми тут ні до чого. А гроші — це лише гроші. Ми банк — фінансова установа, що відстежує рух грошових коштів, а не веде війни, тож ваші побоювання щодо наших дій у майбутній війні у Сімох Королівствах марні. Щодо вашої пропозиції повернути гроші частинами — звучить заманливо, але більше від нас ви почуєте тільки коли ця сума прийде. На додачу, двісті тисяч золотих і один з чвертю мільйон золотих — чимала різниця. Ваш батько поки що повернув нам більшу суму, тож ми можемо проявляти більшу схильність до того, щоб допомогти йому в цій війні. Це лише комерція, нічого більше.
— Тоді якщо ви забажаєте підтримати мого батька, король і королева зроблять те, чого не зробили їх предки-валірійці — спалимо ваш банк і ваше місто. Можливо у вас є Безликі, але в нас є дракони. Це лише сила, нічого більше. Спитайте у Добрих Володарів Астапора, вони не збрешуть.
— Це погроза? — поцікавився Несторис.
— Поки що ні…
___
Покидаючи Залізний Банк, Тіріон роздумував над своїми словами і діями. Банкіри просто були собою і говорили по суті так, як говорили б будь-які банкіри. Нічого не скажеш, батько зміг перетворити найбільшу помилку Роберта на вагомий важіль впливу на користь Ланістерів. Що завадить Залізному Банку співпрацювати з його батьком в обмін на конфісковані кошти у лордів, що билися на боці Таргарієнів? Тірели були другим найбагатшим домом після Ланістерів, і падіння Гайґардену з позбавленням Тірелів прав на верховенство в Розлозі приносило б скарбниці великий зиск. Настільки, що з цієї суми можна було б повернути борг одним платежем. Старки і Таллі мали дещо скромніші активи, а Мартелли процвітали за рахунок торгівлі з Ессосом і Літніми островами. Дорнійці ніколи не пробачать Тайвіну Ланістеру смерть Елії Мартелл та її дітей. Але якщо раптом принцеса Аріанна та її брати і батько помруть «за загадкових обставин», у Дорні розпочнеться міжусобна війна, і тоді хтось із прихованих ненависників Мартеллів начхає на власну гордість і честь заради влади над регіоном. А це зовсім не входить як у плани Таргарієнів, так і плани Тіріона.
І на додачу це може поставити під удар королівську родину. Як найлегше здобути перемогу над військом, що переважає тебе чисельністю? Обезголовити його. Смерть короля Джона, королеви Дейенеріс, принца Валарра і принцеси Ліанни спричинить хаос у рядах прихильників Таргарієнів. Так, є ще Мейгор, котрий у випадку смерті родини Джона й Дейенеріс стає їхнім спадкоємцем, але народ його не прийме. Він народився не у Вестеросі, а в Мієрині, і на додачу був сином Візериса Таргарієна, про якого ті, хто знав, відгукувалися як про копію батька в плані божевілля. Де гарантії, що Мейгор не стане таким? І навряд чи він набиратиме свій двір із вестеросійців. А це вже може стати прецедентом до нового повстання лордів Вестеросу. Таке вже ставалося, коли Дейрон ІІ набирав у свій двір дорнійців. Чужинці з Ессоса, які не сьогодні-завтра можуть відродити работоргівлю, точно не змусять чекати ще одного заколоту, тільки тепер у вигляді визвольної війни. Хто очолить це? Усе занадто туманно, як і перспективи завоювання Вестеросу.
— Сер Джора, посильний яструб сера Артура з вами? — запитав Тіріон після роздумів.
— Так, мілорде. Треба щось повідомити?
— Напишіть серу Артуру, щоб вони із сером Баристаном подвоїли варту. І краще наглядали за кронпринцом і принцесою, а в ідеалі — і за імператором. Залізний Банк може співпрацювати із моїм батьком, а де інтереси Залізного Банку, там і Безликі. Попередьте їх, бо інакше наша справа закінчиться навіть не почавшись. Усе зрозуміли?
— Так, мілорде.
— Куди тепер, Тіріоне? — запитав Бронн.
— Наша робота тут закінчилась. Мені трохи тривожно, а коли мені тривожно, я хочу вина і повій. Ходімо в порт, мені там примітився один непоганий бордель…
___
— Ласкаво просимо в «Щасливий порт». Чого бажають достойні кавалери? — немолода жінка, судячи з усього бордель-маман, привітала Тіріона й Бронна біля входу.
— Нам треба хвойди, — прямо і без викрутасів відповів Тіріон. — Бажано не дуже старих, без венеричних хвороб і чистих.
— У вас чудові смаки, вельмишановні панове. Мене звуть Мералін, але всі звуть мене Меррі. Присідайте тут у алькові, а я підберу вам дівчат. Айно, склади мілордам компанію за столом, — відповіла Меррі, даючи знак молодій темноволосій дівчині.
— Присідайте, шановні, — Айна привела обох до столу в центрі алькова і відійшла до шинквасу. Тіріон за недовгий час встиг розгледіти її ближче і знайти певні недоліки. Попри приємну зовнішність у вигляді стрункої фігури з пишними грудьми, довгими ногами та красивим темно-каштановим волоссям, ліве око дівчини було щільно заплющеним, ніби його й не було взагалі. А її хода трохи нагадувала йому одну страшну жінку з Ланіспорту, що стала причиною нічних кошмарів Серсеї. Мейгі Жаба напророчила його сестрі купу неприємних речей, через які Серсея весь час дивилась на Тіріона вовком…
— Пригощайтеся, шановні, — Айна повернулася з пляшкою вина і келихами. — Ви зробили чудовий вибір, зайшовши у «Щасливий порт». Протягом дня наші портери розвантажують десятки торгових кораблів у гавані, щоб потім уночі наші дівчата розвантажували їх. Ще ніхто не виходив від нас із важкою душею.
— Цікаво звучить, — відповів Тіріон, потягуючи вино з келиха. — Я, як відомий завсідник борделів, маю певні знання у цій царині. Хочеться чогось такого, чого не вміють куртизанки у Вестеросі чи Юнкаї.
— У мене є дар пізнавати долю людини за краплею крові, — відповіла Айна. — Після ночі зі мною багато хто просив мене поворожити їм. Я робила це за срібняк, і багато чого дізнавалася про них, а вони — про себе. Зазвичай я роблю це тільки після розваг, але вам, як новим відвідувачам, можу зробити це зараз і безкоштовно.
— Дякую, але якось моя сестра погодилась на це в дитинстві. Вона мене і без того не дуже любила, а після… навіть згадувати про це не хочу, — відповів на це Тіріон.
І поки вони розмовляли, до алькова спустилася юна дівчина. Тіріон глянув на неї, і замовк.
Перед ним стояла Серсея.
Точніше дівчина нагадувала Серсею, коли їй було років чотирнадцять-п’ятнадцять. Довге золоте волосся було заплетене у гарну косу, а ніс дуже нагадував декого іншого. Точніше іншу…
— Айно, а хто ця дівчина? — запитав карлик у повії.
— Її звуть Ланна. Їй чотирнадцять, і її мати також працює тут…
— А як звуть матір?
— Вона зветься Моряцькою Дружиною. Її чоловік загинув у морі, а спить вона тільки із тим, з ким одружується…
— Як це одружується?
— Це лише частина її образу. Вона може одружитися три-чотири рази за день, але цей шлюб не має жодної сили. Поза роботою вона добра, мила і легко сміється, але всі знають, що в неї є щось, що робить її сумною. Вона завжди відвідує острів Богів, і молиться їм усім, навіть тим, що в Браавосі давно забули.
«Та невже це…» — пронеслося в його думках.
— А можна поговорити з дівчиною? — після роздумів запитав Тіріон.
— Авжеж, — широко усміхнулась Айна. — Гей, Ланно, підійди-но сюди. Мілорд хоче поговорити з тобою.
Коли дівчина наблизилася, Тіріон оглянув її з голови до ніг. Умови життя змушували її ходити не легко і граціозно як шляхтянка, а трохи кокетливо і звабливо. Зблизька вона вже нагадувала Серсею менше. І як на зло, заховала очі за довгими віями.
— Глянь мені в очі, дівчино. Не соромся, — попросив її карлик.
Ланна слухняно підняла й опустила очі, щоб зрівнятися з очима Тіріона. Він глянув у її очі, і остовпів — на нього дивилися не просто очі, а два смарагди, які він колись бачив у тітки Дженни, Серсеї, а також небоги Мірселли.
«Золотисте волосся і смарагдові очі. Як ти думаєш, чия вона донька?» — промайнуло в його думках.
— Як звати твою матір? — запитав Тіріон. — І чи знаєш ти, хто твій батько?
— Мій батько мертвий. Айна скуштувала мамину кров, і сказала це, а вона ніколи не бреше, — відповіла Ланна, і Тіріон міг поклястися, що її голос нагадував йому Тайшу. — А моя мати каже, що її старе ім’я вже не має значення.
— Я можу побачитися з нею? — поцікавився він.
— Ну поки вона не зайнята, тож так, — відповіла дівчина.
— От і чудово. Айно, скажи Меррі, що дівчат візьме тільки Бронн. Я хочу поговорити із цією «морячкою». Веди мене, Ланно.
Ланна повела Тіріона до іншого крила будівлі, де містилися помешкання працівниць. Увесь шлях по коридору Тіріон почувався так, ніби ступає босими ногами по гострих голках. Так, ніби ці голки розпечені, і залазять скрізь під нігті та навіть вище стоп. Багато чого вказувало на те, що він зустріне свою зганьблену ним самим дружину. Жінку, яку зґвалтувала сотня солдатів гарнізону Скелі Кастерлі, а потім і він. І як він подивиться в її очі? Як пояснить те, що не шукав? Так, Джеймі розповів йому, що вона була повією, яка мала зробити з нього чоловіка, та якщо вони змогли породити дитину… історія була шита білими нитками, і потім Тіріон обійшов усі борделі поблизу Скелі Кастерлі і в Ланіспорті, і в жодному не згадували про молоду повію на ім’я Тайша. Невже батько і Джеймі обдурили його…
— Ми прийшли, мілорде, — голос Ланни вивів його з трансу. Тіріон важко видихнув, і зібрався було постукати в двері, але дівчина відчинила їх сама. Важкою ходою він зайшов у кімнату, і затамував подих.
“Кохав я діву, красну наче осінь…”
Жінка, що сиділа перед ним, уже давно не була дівою. Її довге темне волосся все ще спадало на плечі прямим водоспадом, але в блакитних очах вже не було тієї веселості, якою вони сяяли колись давно. Губи були розтягнуті в усмішці, та Тіріон знав багато таких вимушених усмішок, і ця була точно такою ж через потребу, а не через бажання. І це обличчя… Тіріон впізнав би його з тисячі.
— Мамо, тут якийсь карлик питав про тебе, — заговорила першою Ланна.
Жінка повернулась до них, і глянула на нього…
— Ти… — видала вона звук.
— Тайшо… чимало води спливло… а я й досі картаю себе за минуле…
— За що? За те, що закохався в мене і взяв за дружину?…
— І що з цього вийшло? Мій батько віддав тебе всій залозі Скелі Кастерлі, а потім змусив мене приєднатися до цього ґвалту, і вигнав тебе. Я зламав твоє життя…
— Це був не ти, Тіріоне. Це все твій батько. Він обмовив мене перед тобою, сказав, що я лише повія, якій заплатив твій брат, щоб зробити тебе чоловіком. Він винен у тому, що зі мною сталося, а не ти.
— То ти не була повією?
— Не була. Твій батько змусив твого брата збрехати тобі, щоб присоромити. Я справді кохала тебе, Тіріоне. І Ланна… Доню, я брехала тобі, що твій батько загинув у морі, але це було не так. Твоє повне ім’я — леді Ланна Ланістер, законна донька лорда Тіріона Ланістера із Скелі Кастерлі. Познайомся з батьком, люба.
— То ви — мій батько? Карлик? — скривилась від здивування дівчина.
— Іноді життя підсовує нам неймовірні одкровення. Наприклад, я дізнався, що мій любий брат Джеймі — туполобий брехун, а мій батько і твій дідусь не просто жорстокий — він сам Сьомий Диявол у людській плоті, — відповів на те Тіріон.
— Але чому, мамо? Чому ти брехала мені? — у її зелених очах заблищали сльози.
— А хто б повірив, що ти — законнонароджена донька Верховного Дому Західних земель і ймовірна спадкоємиця? — відповіла Тайша. — Я мусила зробити те, що зробила. Я підкупила Айну, щоб вона говорила про мене те, що я її просила.
— А чому ти змусила мене працювати тут? Чому ти не розповіла мені правду?
— А що б це дало? Ти б пішла до Скелі Кастерлі і казала Тайвіну Ланістеру, що ти — його онука від молодшого сина, і на додачу законна? Коли його старший син пішов у Королівську Гвардію, а донька — королева? Він би вбив тебе без роздумів, а так ти жива, і я не хвилююсь за твою безпеку. Я весь час сподівалася, що твій батько знайде тебе, і ось це трапилось. Що тобі з цим робити — вибір твій.
Ланна не відповіла. Вона переминалася з ноги на ногу, а потім вибігла з кімнати, і Тіріон міг почути легкі схлипи, що виходили з її грудей. Атож, важко дізнаватися, що усе твоє життя тебе обдурювали. Джон так само хандрив половину шляху до Валірії, коли дізнався про те, хто був його батьком і матір’ю насправді. Та коли вона вийшла, карлик нарешті зміг знайти в собі сили поставити одне єдине питання, що хвилювало його увесь цей час.
— Як ти тут опинилась? — запитав він.
— Сотня срібняків та один золотий дають змогу найняти корабель кудись подалі від місця, що завдало тобі болю, — відповіла вона. — Я припливла до Браавоса, і не знала що робити. Меррі зустріла мене, дала притулок і їжу. А потім, коли моя вагітність стала явною — подбала про повитуху. Так я стала працювати тут, але щоб заробити більше, вигадала цю історію про чоловіка-моряка, що загинув, і ці всі ритуали з весіллями. А коли Ланна підросла… Меррі також взяла її, бо ми були винні покровителю, але за неї брали втричі більше, ніж за інших.
— І зі скількома чоловіками була наша донька? — сумно запитав Тіріон.
— Лише з чотирма. Не всі можуть потягнути таку суму, яку виставила Меррі.
— Коли востаннє?
— Десь чотири дні тому.
— От і добре. Це було востаннє, коли моя донька продавала своє тіло за гроші. Коли вона повернеться — збирайтеся. Обоє. Нас змусили розірвати наш шлюб, та байдуже. У нас є донька, і вона відтепер житиме при дворі короля Джона і королеви Дейенеріс із дому Таргарієнів. Наша королева радо прийме її до свого почту.
— Ти не зможеш ось так просто забрати нас звідси. Покровитель вимагатиме за нас відкупне…
— Я Ланістер, у мене завжди достатньо грошей на відкупне.
— Тільки Косомо Чарівник заломить таку ціну за двох, що всі скарбниці Кастерлі доведеться спорожнити.
— Ну, твій Косомо може й заломить ціну, а мої приятелі заломлять йому руки. Збирайся. Забираймося звідси, і будьмо щасливими…
___
— Отже, карлику, ти хочеш забрати з мого закладу моїх працівниць, я правильно почув? — запитав огрядний чоловік у Тіріона.
— Так, вельмишановний пане. Я хочу забрати у вас Ланну і Моряцьку Дружину, — відповів Тіріон.
— І чому?
— Це мої дружина і донька.
Косомо на ці слова лише розреготався.
— Вона одружується з кожним, хто бажає лягти з нею! Якщо ти сприйняв це серйозно — браво, йолопе, тебе обдурено!
— Даруйте, ви не так мене зрозуміли. Я — чоловік леді Тайші і батько її доньки леді Ланни. Чотирнадцять років тому нас насильно розлучив мій батько, бо я цим «зганьбив» усю родину Ланістерів.
— Ти — Ланістер?! Ха-ха-ха, а я Морський Принц Браавосу! Я ніколи не чув про карликів-Ланістерів.
— Тіріон Ланістер, другий син Тайвіна Ланістера і Майстер над Монетою при дворі короля Джона і королеви Дейенеріс Таргарієнів, до ваших послуг, — відрекомендувався Тіріон. Косомо перестав сміятися, і отетеріло витріщився на карлика.
— Він каже правду, — приєдналась Тайша. — Я, леді Тайша Ланістер, законна дружина лорда Тіріона Ланістера, а Ланна — наша з лордом Тіріоном законна донька. Нас насильно розлучив лорд Тайвін Ланістер — батько мого чоловіка, адже не бажав онуків-спадкоємців від мезальянсу. Ми обоє бажаємо піти разом із цим чоловіком, — на ці слова Ланна винувато відвела очі.
— А я вам не вірю. Ми можемо перевірити правдивість ваших слів. Айно! Ти знаєш що робити.
Одноока мейгі підійшла до Тайші, вколола її в палець і піднесла шпильку з кров’ю до губ. Кілька миттєвостей вона мовчала, та потім заговорила:
— Вона каже правду. Цей карлик — її загублений чоловік і батько її доньки. Претензії Тіріона Ланістера справедливі.
— Отакої. То я мушу віддавати двох працівниць, що приносять моєму закладу найвищі прибутки, — заремствував Косомо. — Знаєте, а я можу й дещо інше зробити. Нахрін вас послати! Гетьте звідсіля, Ланна і… Тайша — моя власність, яку ніхто в мене не забере!
— Люди — не власність. Бронн, вбий йому в голову цю науку, — зловісно мовив Тіріон.
Найманець здавалося цього й чекав. Він одразу схопив браавосійця за комір і огрів кулаком по обличчю. Після цього завдав удару в скроню і вухо, а потім кілька разів копнув по ребрах. Далі підняв його за комір і посадив назад на крісло. Тіріон переможно усміхнувся і продовжив розмову:
— Тепер я зрозуміло висловлююсь?
— Собака, — прохрипів Косомо — Як земля тільки носить такого?
— Іноді земля носить і гірших. Отже, ви стверджували, що мої дружина і донька — ваше найбільше джерело доходу. Підозрюю, що заломите чималу ціну, та я готовий запропонувати обмін. Замість Тайші та Ланни я можу прислати вам двох красунь із Юнкаю. Найекзотичнішої зовнішності та з найкращими навичками і з непоганим досвідом. Що скажете?
— Із Юнкаю? — перепитав звідник. — Із самого Юнкаю, що славиться майстрами мистецтва сімох зітхань? Замість цих двох?
— Авжеж. А якщо ви забудете про цей маленький… інцидент, то навіть організую вам корабель до Жовтого Міста із всіма зручностями, де ви зможете самі переконатися у їх майстерності та обрати стільки, скільки захочете.
— Холера, я в ділі, — промимрив розбитими губами чоловік. — Але можна питання?
— Запросто.
— На дідька було мене духопелити?
— Це? Лише з виховною метою. Ви назвали моїх дружину й доньку своєю власністю, що образило не лише їхню, але й мою честь. А коли таке стається, я трохи себе не контролюю. Ось, візьміть. За незручності, — Тіріон вийняв з кишені десять монет і кинув йому.
— Дякую, та не треба. Я засвоїв свій урок. Ваші дружина і донька… забирайте. Нові дівчата із самого Юнкаю зроблять мене казково багатим, — товстун встав з крісла і рушив до шинквасу.
Тайша з Ланною обдарували Тіріона вдячними поглядами…
Знаю-знаю, мало бути про плани Джеймі і ко з порятунку Робба і нові битви, але Тіріон один з моїх улюблених персонажів, тому немає нічого поганого в тому, щоб присвятити йому цілий розділ. І не простий, а з «оцетакнесподіванкою». Якщо чесно, ідея прийшла коли я переглянув один шортс, де згадувалося за що Тіріон всадив баті масліну в кишки, і в ході оповіді згадали двох осіб найдавнішої професії з Браавоса, які за теоріями можуть бути першою дружиною і дочкою Тіріона. Все ж таки Тайша не була повією, яку купив Джеймі. Просто Тайвін все ще пам’ятав коханку свого батька Тайтоса, яка була низького походження, і спала з ним тільки через бабло Ланістерів. І по смерті старого, Тайвін вигнав її в чому мати породила під удари батогів зі Скелі Кастерлі. Але це не заважало йому розважатися з колишньою синка, яку той вбив перед ним. Все, досить про сюжет книг, а то я певен, що більшість тільки дивилися серіал.
Перклад епіграфу: Гроші не пахнуть — лат.
Усіх з початком літа 2К24! Абітурієнтам вдалого вступу, студікам — гарної сесії без комісону, дипломникам — безболісного захисту.