Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пролог
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
XIII
XIV
XV
XVI
XVII
XVIII
XIX
XX
XXI
XXII
XXIII
XXIV
XXV
XXVI
Про Тихого Вовка та Ранкову Зорю
XXVII
XVIII
XXIX
XXX
ХХХІ
XXXII
XXXIII
XXXIV
XXXV
XXXVI
XXXVII
XXXVIII
Горе, смуток, печаль
XXXIX
XL
XLI
XLII
XLIII
XLIV
XLV
XLVI
XLVII
XLVIII
XLIX
L
LI
LII
LIII
LIV
LV
LVI
LVII
LVIII
LIX
LX
Плани культурної реформи в імперії і арешт Варіса.
LVIII
Мієрин
Тіріон зробив ще один ковток вина, гублячись у його солодкому смаку та ніжному п’янкому відчуттю, що приходив опісля. Хай до його з королем і королевою приходу в це місто і Бухту Работорговців місцева еліта була жахливою, та принаймні хороше вино з хурми було тим, що змушувало б його повертатися у ці місця, якби вони прибули сюди за дещо інших обставин.
Міська гавань зустріла його тишею й спокоєм, та було в цьому щось не так. Коли він із сером Джорою та Бронном звідси виїжджали, торговці всіх мастей заливалися гучними голосами, нахвалюючи свій товар. Зараз же торгові ятки стояли, проте покупців майже не було, а люди кидали на нього косі, сповнені обережності погляди. Вулиці раніше були повні вільновідпущеників та гостей з інших міст, та зараз люди боязко визирали із вікон своїх будинків, після чого одразу ховалися за віконницями. Не було чути вуличних музикантів, та й пташки співали якихось тривожних пісень, що не могло не бентежити.
Навіть Бронн розумів, що у повітрі щось зависло. Щось таке, що не віщує нічого доброго…
— Коли ти казав, що Мієрин при нових володарях процвітає, я не це уявляла собі, — мовила Тайша, заходячи в його покої. Вони прибули тільки минулого вечора, і поки сенешаль Мосадор розбирався із тимчасовими помешканнями для нових людей, Тіріон просто повечеряв першою стравою, що впала йому в руки, і майже одразу заснув, зморений довгою морською подорожжю і шляхом у Велику Піраміду. Тільки сьогодні, маючи чистий розум, карлик всерйоз задумався над тим, що відбувалося в місті при його поверненні.
— Скажу тобі чесно, кохана моя, я залишав його веселим і гамірним. І повертаючись сюди, думав що мене чекають веселі діти, тепла страва і пряне вино… а тут… не вдаватимусь у лексикон свого друга з мечем. Може лорд Тарлі чи архімейстер скажуть мені, що за бісівщина тут коїться.
— Я думала, лорд Тарлі молодший за тебе.
— За віком так, але за званням — ні. Він — Рука Короля, а я — Майстер над Монетою, а отже — його підлеглий.
— А що з королем? Де він?
— Воює. Імператор Мейгор ще під себе ходить, тож вести війська не в змозі. А король з королевою дещо винні його матері та її родині, і це щось — життя його татуся. Дурня, що вважав себе гідним одного з їхніх драконів.
— Залишила тебе самого, і ти одразу встряг у цікаві пригоди.
— Я Ланістер, а Ланістери люблять ризик. А зараз даруй — служба. Мушу відзвітувати лорду Руці про свою поїздку в Браавос. Зустрінемося під час обіду, — він поцілував її в щоку, і вийшов з покоїв…
___
За столом зібралися всі, хто був доступний. Семвел Тарлі попри посаду почувався невпевнено. Архімейстер Марвін протирав очі, які сліпило люте сонце. Ешара Дейн погодйдувала в руках келих вина, а запрошений Граздан зо Пал ледве стримував позіхання. «Ще ніколи Мала Рада не збиралася в такому куцому складі», — думав Тіріон, проте серйозність ситуації розумів. Теон Ґрейджой у морі, сер Баристан — із королем та королевою, Червоний Змій наводить порядки на завойованих землях, Нед Старк у Вінтерфелі, а про Варіса навіть Сьомий Диявол нічого не знає. «І їм я мушу звітувати… ну нічого. Якось воно буде…».
— Дякую вам всім що зібрались, мілорди та міледі, — розпочав Сем. — Лорде Тіріоне, давайте почнемо з вас і вашого звіту. Що каже Залізний Банк Браавосу?
— Якщо коротко, мілорде Руко — гроші не пахнуть, — відповів Біс. — А якщо довго й розлого — все складніше, ніж ми собі думали. Мій батько якимось чином повернув півтора мільйона золотих драконів, і не збирається зупинятися на досягнутому. Не знаю, звідки він дістане ще стільки ж, та боюся що він уже пронюхав про нашу авантюру. Молімося щоб мури Гайґардену і Староміста простояли до нашого прибуття, бо скоріше за все лорда Тірела і лорда Гайтавера вже оголосили проскрипціями і їхні статки підуть на сплату боргу, а майно інших вірних нам лордів — у скарбницю. Залізному Банку може й подобається те, що ми приймаємо борги попередників, та вони мов хитре теля ссатимуть двох корів. Вони приймуть наш внесок, але на тлі того, що вніс мій батько, це виглядає як імператор Мейгор чи принцеса Ліанна супроти Гори. І це не вселяє жодного оптимізму.
— Банкіри, — пробурчав Граздан. — Отже це означає нейтралітет?
— Я б це так не назвав, — відповів Сем. — Залізний Банк уже зазнав чималих збитків після скасування рабства і завоювання Вільних Міст. Лорд Тайвін має для них щедру пропозицію, підкріплену тим, що він сидить біля трону законного короля. І є ми — претенденти з армією та без трону і з примарними, на їхню думку, шансами. Кого оберуть банкіри в такому випадку? Дана позиція цілком передбачувана, бо навіть останній перекупний меч стане на бік того, хто платить більше. Візит лорда Тіріона лише підтвердив здогадки короля і королеви.
— Є ще дещо. Коли король з королевою полонили на озері Чингал Джулію Сноу, вона згадувала, що це Залізний Банк збирав усі менші компанії, якими командувала вона. Звідси виходить, що банкіри не дуже й охочі до глобальних змін у всьому світі, — додав Тіріон. — Боюся, що всі наближені до короля й королеви у серйозній небезпеці. Скажіть, чи не приходили до вас якісь нові люди, що хотіли б працювати… скажімо, із принцом Валарром?
— Такі люди були, та сенешаль відсилав їх, кажучи, що принц вже має належний супровід та нагляд, — відповіла леді Ешара. — Зазвичай це були вільновідпущеники, та раз чи двічі заходили люди, за присутності яких Німерія раптом починала нервувати і показувати ікла. Невже ви думаєте про те саме, що й я?
— Не скажу, що по принца приходили Безликі, та наскільки я знаю, лютововки не просто звірі. Пригадуєте ніч на осіннє рівнодення? Поки ми з вами клювали носами, Варісові пташечки принесли мені пісеньку, що лорд Робб у полоні в Фреїв, а шкуру його лютововка носить блазень у Близнюках. Якщо вовки відчули це через сотні миль, певен, що й можливість замаху вони чують за милю. Гадаю, слід попросити леді Арію пильнувати небожа сильніше.
— Їй це точно не сподобається, — усміхнулась Ешара. — Це означає, що вона втратить безліч годин, що могла б провести за чаюванням із Сареллою та Елларією.
— Ну, ми можемо приставити до нагляду за дитячою їх трьох, — знизив плечима Тіріон. — Певен, леді Елларія матиме чудову нагоду поділитися з ними своїм досвідом із догляду за немовлятами та молодшими за леді Лорезу дітьми. І не забуваймо, чия вона дружина і донька. Як там кажуть про Уллерів, леді Ешаро?
— Уллери? Я думав, ім’я шановної Елларії — Сенд, — поцікавився Граздан.
— Лорд Гарман Уллер її батько, та його дружина — не її мати. Народжені поза шлюбом, або ж байстрюки мають особливі імена: на Півночі — Сноу, в Річкових землях — Ріверз, у Долині — Стоун, на Заході — Гілл, в долині Чорноводної чи берегах Вузького моря — Вотерс, в Розлозі — Флаверс, на Залізних островах — Пайк, а у Дорні — Сенд. Леді Елларія з Дорну, то ж її ім’я Сенд, як і у леді Обари, Німерії та Сарелли. Я думала, ви знаєте це, — пояснила Ешара.
— Чудасія. У нас люди полюбляють гуляти від дружин, та ми не тавруємо ймовірних дітей від такої практики на все життя. Вам би переглянути свої традиції та зробити життя людей трохи легшим.
— Те, як ми називаємо дітей у Сімох Королівствах, не ваша турбота, — відповів Тіріон, зиркнувши на старого з-під лоба.
— Як і наша торгівля — не ваша турбота, шановний Тіріоне, та ви і ваш король вирішили змінити те, в чому не розумієтеся. От і маємо тепер терор з боку незадоволених.
— По-перше, це леді Мелісандра послала вам одкровення щодо нового світу без страждань і рабства. А по-друге, гадаю, ваші слова про терор пов’язані з тим, чому люди такі сторожкі?
— А ви на диво спостережливий, хоч і карлик. Знаєте, коли реформація здійснюється радикальним і необдуманим чином, щоб полічити невдоволених вам пальців не вистачить. Ми зробили так, як веліла велика Кінвара через шановну Мелісандру, та на превеликий жаль не тільки наш рід править у Мієрині. Щовечора Сини Гарпії вбивають вільновідпущеників, колишніх володарів, що підтримали реформу та солдатів, які залишилися тут як гарнізон. Вчора знову влаштували бійню, хай і не таку велику, як у перші дні. Поки ми тут говоримо, міська варта нарахувала півсотні вбитих. Якщо не помиляюсь, тридцять сім вільновідпущеників, десять патрульних і троє перекупних мечів. І це ще не найбільший їхній «улов», адже місяць тому вбитих було аж сто шістдесят двоє за один день, і з них сто тридцять вільновідпущеників, двадцять сім вартових, четверо найманців і один шляхетний. Двоюрідний брат шановного Гіздара зо Лорака, що кинувся рятувати матір із трьома маленькими дітьми, та нічого з цього не вийшло. Її тіло мало сліди зґвалтування, і боюся, що спершу її закололи, й тільки потім скористалися трупом. Тепер розумієте, що діється в місті?
Тіріон похолов. На мить він уявив на місці вбитих жінки й дітей Тайшу і Ланну. А ще Мірселлу й Томена, які хоч і були дітьми Серсеї, та не успадкували ні краплі материної жорстокості. Він любив їх так, як любив би Ланну, а вони обожнювали свого кумедного дядечка. Якби це були вони… він би гори перевернув заради їх порятунку.
— Чи вжито якихось заходів проти цих Синів Гарпії? — запитав Тіріон.
— Так, але ці заходи що мерцю припарка. Вони нахабніють ще більше, і навіть залазили в людські помешкання. Якщо так і далі піде — скоро постраждають і піраміди.
— Чи залишають вони нам якісь послання?
— Малюють кров’ю вбитих лице Гарпії, і це все, що знаходять біля трупа. Якщо хтось при грошах — їх зазвичай залишають, та навряд чи всі ці розбійники аж такі альтруїсти. Певен, що більшість оббирають вбитого чи вбиту. Більше нічого такого.
— А чи знаєте ви, що вони від нас хочуть?
— А хіба не очевидно? В першу чергу — відновлення рабства і работоргівлі. Це ж наші традиції, і боги проклянуть нас за відхід від них. Разом з цим, вони мабуть захочуть, щоб ми видали їм ваших короля з королевою, вбили драконів, а також — відновили ігри в ямах.
— І як я казав ще два місяці тому, жодну з цих умов ми не зможемо виконати, — додав Сем. — Король із королевою потрібні у Вестеросі, дракони вже обрали вершників, а вбивства на втіху публіки — це варварство й дикунство. Ми не можемо піти на ці умови, та гадаю у мене є ідея, що примирить обидві сторони. Я довго думав, і нарешті готовий представити вам альтернативу боям на арені.
— У нас немає практики лицарських турнірів, бо й лицарського стану в нашому суспільстві нема, — відповів Граздан.
— Я не пропонував це, шановний. Я пропонував дещо інше. Змагання між найсильнішими мешканцями у декількох дисциплінах, — він взяв до рук сувій, і простягнув його мієринцеві. — Колись у Валірії на честь великих свят проводили великі змагання у майже десятьох дисциплінах: бігу на дистанції, перегонах на конях і колісницях, стрибках у довжину і висоту, метанні диска і списа, штовханні ядра, а також підйомі різних тягарів. Я б хотів запозичити цю ідею, і проводити таке щороку тут, в Мієрині. Це і видовища, і змагання, і вбивати нікого не треба.
— Ти серйозно вважаєш, що люди дивитимуться на… як ти це казав? Біг на дистанції? Штовхання ядра? Метання диска? Можливо, перегони на конях і колісницях будуть цікаві, але все інше — аж ніяк. Тутешній плебс звик до крові й смерті на аренах. Ваші ігри нікого не зацікавлять, а Сини Гарпії лише засміються з цього!
— Взагалі-то, я ще не завершив, — відповів Сем. — Я б додав дещо ще: змагання у фехтуванні, поєдинки між вершниками на списах, змагання лучників з місця і на ходу. Пізніше можна буде ще щось додати, щоб зацікавити публіку, та станом на зараз цього більш ніж достатньо…
— Люди не дивитимуться на бійців, що не вбивають один одного! Ця ідея безглузда, як і вся ваша політика, що ви нав’язали нам… — раптом він урвався і з розмаху гепнувся обличчям на стіл.
— Як же невиховано переривати мовця, коли він ще не завершив думку, — почувся єлейний голос. Знайомий голос.
— Варісе? — з недовірою підняв очі Тіріон.
— Власною персоною, — відповів євнух, відкидаючи каптур. — Довгим був мій шлях сюди, враховуючи катавасію, що наробив я у Вестеросі. Три тисячі золотих драконів за мою голову в поєднанні з обізнаним перекупним мечем змушували робити один крок вперед і три — вбік. На щастя, води і вітри були сприятливими, і від Тайрошу ніхто за мною не гнався.
— А що із шановним Гразданом? Він живий? — запитав Сем.
— Живий, та паралізований. Ненадовго, десь на півгодини. За цей час ми ще встигнемо обговорити багато всього. Довгий час у морі дозволив мені прослухати всі пісеньки від моїх пташечок.
— І що ваші пташечки кажуть?
— Вітер змін подув зі сходу, мілорди та міледі. Раби скидають кайдани, а Давня Валірія відроджується в новій іпостасі. Дракони готові повернути собі законний трон, а леви готуються до останнього бою. Лев-вигнанець звільнив юного вовка з синьої вежі, а відроджені дракони поклали край облупленим чоловікам. Троянди боряться з бур’янами, та скоро на півдні зійде сонце, а з ним — ліс зі списів. Нова війна починається. Ось усе, що я повідаю вам, мілорди та міледі.
— Цікаво мовите, та дечого не договорюєте, — мовила Ешара. — Ви можете підлещуватися до справжніх драконів, та перед цим ви зводили на трон фальшивого. Можете це пояснити?
— Принца Ейгона ніхто не виносив із замку, міледі. Хай би що не говорив цей самозванець, та я не маю до цього жодного стосунку.
— Тоді вам байдужий той факт, що Самозванець втратив голову, а Іліріо Мопатис отримав удар.
— Цього мені не повідомляли… — євнух затремтів та зблід.
— Ви брешете, Візерисе Блекфайр. Ви знали все, та вдавали невідання, щоб ошукати нас. Так, ми знаємо ваше справжнє ім’я, і що Самозванець — ваш небіж.
— Міледі, я… я був вірним королю та королеві… я інформував їх про кожен крок Ланістерів… я навіть прибрав конкурентів — фактичних і ймовірних…
— Про що це ви? І що тут взагалі діється? — здивовано запитав Тіріон.
— Артур сказав мені, що цей Ейгон, буцімто старший брат короля Джона і син Елії — фальшивий. Він син Іліріо Мопатиса і Серри Блекфайр — сестри-близнючки Візериса Блекфайра, відомого нам як Варіс. Він з самого початку вів подвійну гру, сподіваючись в будь-якому випадку опинитися на боці переможця. А Іліріо все розбовкав, коли дізнався що Ілін Пейн забрав голову його сина. Що скажете у своє виправдання?
— Я робив це, бо мусив, — опустив очі Варіс. — Іліріо й Серра планували захопити трон і посадити на нього свого сина Ейгона. Спочатку ми встановили контакт із Золотими Мечами, забезпечивши їх лояльність. Потім я мав розхитати ситуацію в самому Вестеросі, і це виявилося легшим, ніж я думав, поки принц Рейгар був хлопчиком-підлітком. Коли він виріс, я побачив, що він анітрохи не схожий на свого батька, і зрозумів, що з нього буде хороший король, точно кращий, ніж Ейрис. Тому коли він організував турнір у Гаренголі, я видав ці плани його батькові. Я знав, що лорд Аррін, лорд Старк і лорд Таллі хочуть скинути його, а замість Таргарієнів посадити на трон Роберта Баратеона, і цим врятував його від гніву батька і зради…
— Щоб через півтора року Роберт Баратеон вбив його особисто, — урвала його Ешара.
— Я не міг знати, що все складеться таким чином. Що принц Рейгар і леді Ліанна вчинять імпульсивно, а лорд Брандон по-дурному себе погубить…
— Але це було вам на руку. Таргарієни втратили трон, а Роберт довів державу до банкрутства…
— Я дізнався правду про походження короля Джона ще коли лорд Старк привіз у Королівську Гавань останки принцеси Ліанни. Знаючи чесноти лорда Старка і характер принца Рейгара, я одразу вирішив ризикнути і поставити на обох. Коли народився принц Валарр, а репутація короля й королеви змусила забути про будь-які сумніви, я хотів написати Іліріо, що доведеться нам скасувати наші плани, та потім стався той напад, і поки короля з королевою не було, я вирішив ослабити Ланістерів своїм підставним Таргарієном…
— І цим самим ослабили нас. Лорд Стенніс був би хорошим союзником, а натомість ми маємо лише недобитки флоту Веларіонів та Золотих Мечів.
— Роберт Баратеон більше не має спадкоємців! — мусив зірватися на крик Варіс. — Серсея носила його останню дитину, і Тайвін Ланістер беріг її, мов зіницю ока. Правдами-неправдами, я зумів прилаштувати до королеви свою людину, яка додала в королевин чай абортив, який дуже важко виявити. Мейстер Пайсел не зміг би його виявити, бо це нова розробка лісенійських алхіміків, і до слова, має непередбачувані побічні ефекти. Якби у Роберта й Серсеї були легальні діти, нашим володарям було б проблематично здобути трон.
— І це ще один камінь у ваш власний город, Варісе, — втрутився Тіріон. — Король та королева ніколи б не йшли до трону по трупах дітей, а за вбивство ненародженого вас не винагородять, а лише посилять кару за ось таку подвійну лояльність. Мені дуже прикро, та поки що доведеться взяти вас під варту. Ви згодні, лорде Тарлі?
— Як би прикро це не звучало, але так, — відповів Сем. — Варто! У підземелля його під суворий нагляд.
— Ті, хто садить союзника в яму, закінчують дуже погано! — крикнув Варіс, коли двоє Мідних Звірів заламали йому руки за спину.
— А ті, хто женуться за двома зайцями, залишаються ні з чим, — відповів Тіріон.
Варіс майже не опирався, коли його виводили. А всі інші досі намагалися зрозуміти, що трапилось. Стільки років євнух служив Короні, і ось — на тобі. Хто б до такого додумався?
— Якось незручно вийшло, — порушив мовчанку Сем. — Король дав йому посаду, а тепер — в холодну.
— Принаймні дещо я можу зрозуміти, — відповів на це архімейстер. — Леді Ешаро, чи пригадуєте ви час, коли Ейрис почав шаліти?
— Десь тоді, коли у двір прибув Варіс. Відтоді король став все більше і більше підозріливим, і добряче так побив горшки з Рейгаром.
— Це може бути отрута. Варіс міг просто підсипати йому якісь речовини, що прискорювали процес. Після прибуття євнуха в двір королю тільки гіршало, а його параноя лише зростала. Жоден із його попередників не «відзначався» своїм безумом аж настільки.
— Зараз не на часі обговорювати проблеми днів, що минули, — втрутився Сем. — Без шляхетного Граздана наша ідея не має шансів втілитися в життя. Чи не краще буде почекати, поки він очуняє?
— Тоді зачекаймо, — відповів Тіріон. — І якщо більше немає питань для обговорення… якось я взяв з собою в бордель віслюка і бджолиний вулик…