Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

Взяття Лісу та тривожні повідомлення.

Повний текст

L

Лісенійське море

— Скажи мені, Еллі, як ти поставилась до того, що твій батько домовився з лордом Старком про наш шлюб? — запитав Теон, гладячи розпатлану голову дружини. 

Їхня каюта мало чим нагадувала затишні покої у Великій Піраміді чи Фоґфорті. Це не було їхнє широке ліжко, застелене ессоськими шовками із пуховими ковдрами. Це була розширена моряцька койка, вкрита хутром і вовною. Теон сам попросив корабельного теслю зробити щось таке, щоб наблизило його до умов, у яких спали його матроси і солдати, але й щоб водночас на ньому вміщалося двоє людей. Елія сприйняла це схвально, і всю дорогу з Волантиса до Лісу вони тільки те й робили, що «перевіряли її на міцність». І схоже, що тесля добре знав своє ремесло, як і нічні бажання щасливої пари командирів флоту. 

— Важко сказати, — важко видихнула дівчина. — Джон часто розповідав мені про те, як ти з Роббом намагався «зробити з нього чоловіка» у борделі Зимового містечка, і як щедро ти сипав там золотом. І ні, це не викликало в мене огиду. Моя мати — колишня куртизанка, тож я не вважала поганим те, що мій наречений спав з кимось до весілля. Навпаки — так краще, бо колись я чула розповіді про лордів чи леді, які не розуміли, чому на них так дивляться в першу ніч. А деякі взагалі вірили в казки, буцімто можна завагітніти від поцілунків у щоку, — обоє розсміялися із цих слів. 

— Але ти — дорнійка, а дорнійські жінки не дуже полюбляють шлюби за домовленістю…

— Батько сказав мені, що я маю свободу вибору в плані шлюбу. І я сказала йому, що поки не побачу нареченого і не порозмовляю з ним на самоті, доти не дам чіткої відповіді. 

— А потім ми зустрілися…

— І ти захопив мене з першого погляду, — вона широко усміхнулася, і ніжно поцілувала в щоку. 

— А зараз у нас є син, і ми щасливі разом. Двоє закоханих воїнів. І завтра в нас перша серйозна битва. 

— Але ж ми билися на Крокуючих Каменях…

— Битва з піратами не вважається справжньою битвою. Завтра ми штурмуємо з моря укріплене місто. Я в статусі головнокомандувача, а ти — моя помічниця. Якщо підемо в бій, можемо загинути. 

— Якщо так, тоді я не хочу розмовляти. Я хочу кохатися, — вона пристрасно поцілувала його в губи, а свою ліву руку поклала на його член, погладжуючи його вниз-вгору. — Хочу почуватися живою, — вона осідлала його стегна, і зі стогоном опустилася на його ерекцію. — Можливо сьогодні наша остання ніч, але навіть якщо це так, я хочу завагітніти. Хочу відчути в собі нове життя. Ох! 

Теон не мовив ані слова. Одна його рука лягла на талію Елії, а друга пестила її красиві груди. Обоє стогнали від задоволення, перериваючись на палкі та сповнені бажання поцілунки. 

На ранок Теон не міг не помітити веселих поглядів, які кидали на нього солдати і матроси…

____

На палубах важких кораблів тривала метушня. Інженери лаяли канонірів за неправильне встановлення рухомих агрегатів катапульт на лафети. Кулярі підтягували важкі металеві ядра і діжки з легкозаймистою олією поближче до бойових знарядь. Тим часом матроси на легких когах перевіряли, чи надійно закріплені корвуси (містки для взяття ворожих суден на абордаж), а лучники та метальники дротиків займали бойові вежі. На флагман раз за разом прилітали ворони з повідомленням про повну готовність того чи іншого корабля до битви. І з кожним таким повідомленням Теон хвилювався ще більше, адже це була перша битва, у якій головнокомандувачем виступав безпосередньо він.

— Вітрила на горизонті! — почувся крик з грот-щогли. Теон глянув у підзорну трубу і з полегшенням зітхнув — кораблі були дружніми. Саладор Саан, давній друг сера Девоса, плив на з’єднання з флотом Таргарієнів. А разом з його людьми, Теон міг почути новини з Лісу та Вестеросу. 

— Ви всі міцні горішки, Ґрейджою, — потис йому руку старий пірат. — Лорд Стенніс одразу послав мені інструкції — приєднатися до флоту Таргарієнів, як тільки він наблизиться до міста. Шкода чолов’ягу — клятий Самозванець вбив його. 

— Прикра втрата, — відповів Теон. — Лорд Стенніс був людиною честі та цінним союзником. Його родина в безпеці?

— Востаннє мені повідомляли про них із Рунстоуну — мій товариш Девос сам їх туди доправив під опіку лорда Ройса за наказом Стенніса. Рішення правильне, та відколи Пітир Бейліш захопив Долину через шлюб із Лізою Аррін, це королівство не виглядає безпечним. 

— А як щодо інших наших союзників? Лорд Таллі, лорд Старк? Які новини від них?

— Ох, про це важко розповідати, але… Вони мали б очікувати чогось подібного від Ланістерів, та все ж непоправне сталося. 

— Про що це ви?

— Ну, з хороших новин, у вашого брата ще один племінник — лорд Джон Старк, а лорд ЕДмур одружився. Але з новин про одруження лорда Таллі виходять погані. Лорд Робб та лорд Едмур у полоні. Волдер Фрей влаштував різанину під час бенкету. Вбито синів леді Вент, молодшого сина лорда Пайпера, ув’язнено Патрека Малістера і лорда Мутона. А в Розлозі та Королівській Гавані холодна війна між лордами та Святим Воїнством. Верховний Горобець оголосив священну війну гріху та нищить усе, що на його думку гріховне. У Зоряній Септі Староміста відмовчуються, та це лише тому, що Королева Шипів має абсолютний авторитет у лорда Гайтавера. І це не заважає Флорентам надавати підтримку цим фанатикам, які не сьогодні-завтра підуть зі зброєю в руках на Гайґарден. Обурив їх шлюб лорда Віласа з північанкою. Якщо між ними почнеться гаряча війна — у короля й королеви немає надійного тилу. 

— Ох скурві ж сини! — вилаявся Теон, почувши новини. — Дайте мені покійного лорда Фрея і він дізнається, що таке кракенова лють! — він вихопив з піхов свій меч із валірійської сталі, чиє руків’я й ефес були виконані у формі кракена. Звався він Кракенова Лють, адже за словами Теона і Яри, другою страшною силою після драконового вогню є тільки лють пораненого кракена. Розлючений кракен може пустити на дно цілий флот, або ж заввиграшки задушити левіафана. Та й драконів вогонь для водяної істоти зі щупальцями недосяжний, але тільки якщо кракен сидить під водою. Теон звав себе Пораненим Кракеном через те, що дядько Юрон спершу позбавив його дому, а потім вбив його батька. Ця війна була для нього певною мірою особистою. Жага помсти переповнювала його, і палала немов велике вогнище. На додачу, після майже втоплення біля Туманного острова, Теон геть перемінився. Із веселого юнака, що сипав жартами направо і наліво, Ґрейджой став серйозним і лютим воїном, що міг розлютитися через найменшу дрібницю. Він став більше поважати обов’язок, а ще частіше вправлятися у володінні мечем у парі з сером Артуром Дейном та сером Баристаном Селмі. Двоє легендарних лицарів практично довели його вміння до бездоганних. Таких, які допоможуть здолати таких лютих суперників, як його дядьки Юрон та Віктаріон. 

— Можеш погрожувати хоч до посиніння, та слова лиш вітер, — хмуро відповів Саан. — Так, Робб Старк у полоні в Фреїв, та він за тридев’ять земель звідси, тож твої погрози нічого не значать. Єдине, що ти зараз можеш зробити — виконати волю короля Джона та королеви Дейенеріс. Візьміть Ліс штурмом, об’єднайте всі сили, і аж тоді роздумуйте про помсту і звільнення друга. Не можна кидати справу в процесі виконання, бо це ніколи не закінчується добре. 

— Він правий, брате, — приєдналась Яра. — Робб викрутитися, у нас своя робота. Ми от-от здобудемо одне з найбільших Вільних міст. Ліпше зосередитися на цьому, а не гнатися кудись без плану і роздумів. Давай, час копнути кілька напахчених срак у місті борделів та піратів. 

— Ви праві. Обоє, — сказав Теон, заспокоївшись. — Але якщо ми хочемо якомога швидше звільнити Робба, то це місто має якомога швидше впасти. Покличте сюди Нім і Тессаріона. Я чув, що рев і вогонь дракона перетворюють лютого лева на мирне кошенятко. А міські стіни й укріплення ми відбудуємо. 

— Ось це мені більш до вподоби, — широко усміхнувся Саладор. — Колись і я був таким шибайголовою, що за першої нагоди робив усе швидшим способом. Давай, хочу взяти участь у першій за півтораста років битві з участю драконів. Ех, повернути б молодість…

___

Битви і штурму не було. Як тільки великий біло-золотий дракон із вершницею почав палити флот у міських гаванях, лісенійці здалися. Усі міські дзвони тривожно забили капітуляцію, і за три години по полудні на верхівці головного міського палацу приземлився дракон, з якого зійшли обвішана безліччю ножів воячка та воїн у чорному плащі з червоним кракеном. Із кораблів зійшли воїни і тріумфально пройшли містом від гавані до палацу магістратів. Ніхто навіть не думав нападати на озброєних до зубів солдатів — почасти тому що не було сенсу, а почасти — від страху. Від страху перед воїнами та лютим драконом, що міг заввиграшки спалити все місто. 

Надвечір міська верхівка визнала над собою зверхність Нової Валірійської імперії. 

А після заходу сонця імперський прапор замайорів на всіх міських вежах. 

___

Вінтерфел

Еддард нервував. Уже кілька днів як Едмур мав відгуляти своє весілля і повідомити його вороном про день повернення Робба до Вінтерфелу. Попри стоїчний спокій зовні, всередині він хотів рвати й метати. Подібно Брандону стрибнути на коня і рвонути в Близнюки вимагати у Фреїв пояснень. Його син і спадкоємець досі не давав про себе чути, і це було тривожно. А враховуючи ситуацію в Дарі, тривога тільки зростала. 

Наприклад, Тормунд повідомив, що леді Мормонт взяла його за чоловіка, що здивувало його чи не найбільше. Люта Ведмедиця після смерті чоловіка, з яким мала трьох доньок (Дейсі, Алісанну та Ліру) не брала нікого заміж, але завела коханця (чи кількох), від якого мала ще двох доньок — Джореллу та Ліанну. А потім Тормунд щось йому розповідав про те, як кохався з ведмедицею, і тепер лорд Старк склав усе докупи. «Ведмедицею» була Мейдж Мормонт. І цілком ймовірно, двоє молодших доньок леді Мейдж були від нього. Та чи правда це — вилами по воді писано. 

Але інші новини не були такими веселими. Лорд Болтон писав про грабіж дикунами кількох прилеглих сіл, та Орелл стверджував, що «лорд-шкуролуп» бреше, бо Сігорн повідомляв йому через своїх варгів, що на кілька садиб Вільного Народу нападали грабіжники на конях, що втікали у напрямку земель Болтонів. Напади на ті села могли бути або помстою з боку людей Сігорна, або ж це були перевдягнені в овечі плащі люди Болтонів. Кому вірити лорд Старк не знав, але все одно більше схилявся на бік дикунів, бо ні Амбери, ні Карстарки не повідомляли йому нічого подібного. Та й звітів від них не було взагалі. Виглядало це дуже дивним. 

І на додачу Маргері занедужала. Уже кілька тижнів його невістка ні сіло ні впало бігала до нічного горщика, куди або вибльовувала все з’їдене на сніданок чи обід, або дуже довго спорожняла міхур. Перевіритися у мейстера Лювіна вона не поспішала, та Нед уже підозрював, що може бути причиною. Все-таки він спостерігав за п’ятьма вагітностями Кейтлін, і знав, що кожна особлива. Коли його покійна дружина носила Сансу, то її дуже часто тягнуло на лимонні тістечка. Коли була з Арією, Браном і Ріконом — так само часто відходила до горщика. З Джоанною все було важче, і це взагалі було диво, що вона змогла її виносити до останнього дня. Свого останнього дня. І це наганяло ще більшу тривогу, бо якщо з Роббом щось сталося… як Маргері пояснить їхній майбутній дитині, що тато не повернеться. А про Лео і маленького Джона Нед взагалі мовчав. 

І коли він подумав про невістку, залунав стукіт у двері. Відчинивши їх, Еддард побачив мейстера Лювіна та Маргері. Остання все ще була бліда, аж зелена, а старий чоловік тримав в руках листа, запечатаного подвійною вежею Фреїв. Вежею, не фореллю чи лютововком…

— Мілорде, схоже, прибула звістка про лорда Робба, — почав мейстер. — Та спершу хочу повідомити вам радісну новину: леді Маргері знову носить дитину. 

— Це просто чудово. Вітаю, Маргері. Схоже, Джон програє брату хоч у чомусь, — усміхнувся Еддард, запрошуючи обох до світлиці. — Сідайте, почитаємо, що там написав мейстер лорда Волдера. 

І коли печатку було зламано, Нед вкотре прокляв увесь світ. 

«Чорні слова на чорних крилах».

Зраднику з Вінтерфела,

Ви думали, що Тайвін Ланістер сліпий і не бачить змови? Не дарма кажуть, що Еддард Старк не вміє брехати. Вашу змову викрито. Ваш син сидить у казематі під Близнюками, а шкуру його лютововка носить мій блазень замість плаща. Ваші дворові пси мертві, а свояк — під надійною охороною дарує Ріверрану спадкоємця крові Фреїв. Визнайте над собою владу короля Томена з домів Баратеон і Ланістер та віддайте Русе Болтону Вінтерфел із титулом Вартового Півночі, й отримаєте цілого й неушкодженого сина. Якщо ні — віддамо його по частинах, і мені байдуже, звідки почне кат. Такі наші з лордом Ланістером умови. Скоріться, або ваша шкіра стане плащем лорда Болтона. 

Волдер Фрей, Лорд Переправи і Верховний Лорд Тризубця. 

— Ні… ні… я не вірю… Робб… він полонений… — Маргері важко дихала, а її очі вкривала волога. — Я ж казала… я ж казала йому не йти туди! — її голос потонув у риданнях. 

— Мейстере, дайте леді Маргері щось від тривоги і розішліть листи всім вартим довіри васалам. Гарвіне, Томе — проведіть її до покоїв, нехай відіспиться. Вейоне, поклич Орелла. Мені потрібне швидке повідомлення до Манса. Хутко! — слуги кивнули і кинулись виконувати накази. 

І поки Нед чекав на дикуна, в його голові пролітали сотні думок. 

«Як тільки поверну Робба — посаджу під замок і нікуди не відпущу, хай хоч трісне. А Болтони… я покажу старому шкуролупу що буває, коли гніваєш зграю. Лід давно не пив крові зрадників…».

— Мілорде, до вас посланець із Горнвуду. Каже що це терміново, — почувся з-за дверей голос Галіса. 

— Хай зайде, — відповів він. 

Посланець виявився знайомим — Лоренс Сноу, байстрюк Галіса Горнвуда, якого Нед хотів узаконити, якщо б його обрала принцеса Аріанна Мартелл як чоловіка-консорта. Але зараз він виглядав неохайним і втомленим, ніби день і ніч мчав сюди, втікаючи від армії ворогів. Але від кого він міг втікати? Що сталося? І невже це пов’язано із листом від Волдера Фрея?

— Лорде Старк, нас зрадили. Болтони взяли Горнвуд. Батько, леді Донелла, Дарен — всі мертві!

— Що? Як? Коли? Розповідайте все детально, і не опускайте нічого, — спохмурнів Нед. 

— Нас заскочили зненацька. Був звичайний день, ми з Дареном вправлялися на мечах, як раптом у східну вежу влучило ядро з катапульти. Потім вартові забили тривогу, і коли я піднявся на мур, то побачив прапори. Там були Амбери, Карстарки, Локи, Флінти, але найбільше — прапори з обдертим чоловіком Болтонів. Вони миттю прорвали зовнішню браму і кинулися всіх вбивати. Батько і Дарен зібрали гарнізон і спробували боронитися, та марно. Русе Болтон вбив батька і схопив Дарена. Я хотів вивести леді Донеллу, леді Еліс і Даренового сина, та леді Донелла не захотіла йти. Вона провела мене, Еліс, малого Віллама і кількох охоронців до льоху, і сказала рятуватися, бо якщо Дарен загине, Віллам — спадкоємець дому Горнвуд, якого треба берегти мов зіницю ока. Я зробив як належало і втік. Вже в Кервіні лорд Клі розповів мені, що Русе Болтон змовився з Готером Амбером і Арнольфом Карстарком скинути вас. Вони ув’язнили Великого Джона і лорда Рікарда й узурпували владу над своїми землями, щоб прогнати дикунів з Дару. А ще він сказав мені, що Болтон погрожував леді Донеллі вбити Дарена, якщо вона не здасть замок, та вона у відповідь задерла спідниці і сказала, що з цього лона вийде ще десятеро дітей, і смертю одного її не залякаєш. Тоді вони просто вбили її арбалетною стрілою, а Дарена… мого брата спершу змусили наказати каштеляну відчинити двері в донжон, а потім його заживо оббілували. Креган Карстарк проголосив себе новим лордом Горнвуду і присягнув на вірність Болтонам. Вони йдуть на Вінтерфел і збираються вас вбити. Врятуйте своїх дітей і онуків, бо лорд Болтон нахвалявся, що спалить Вінтерфел до тла. 

— Чужі б ухопили їх всіх! — вилаявся Нед. — Де леді Еліс і лорд Віллам?

— У передпокої, чекають вас, мілорде. 

— А армія Болтонів? 

— За чотири дні шляху звідси. Скоріше за все перемовляються з лордом Кервіном. Лорд Клі сказав, що зробить усе можливе, аби затримати їх якомога довше, щоб ви з лордом Роббом встигли підготувати оборону. 

— Немає Робба, — відповів Нед. — Волдер Фрей захопив його у полон на весіллі Едмура Таллі, а потім прислав мені ворона з погрозами. Я мушу схилити коліно перед Русе Болтоном, бо інакше втрачу сина. 

— Ми з вами в одному човні, — констатував Лоренс. — Що робити? 

— Спустімося у Велику залу. Там я все детально поясню. Галісе, приведи леді Маргері, лорда Рікона і леді Лорезу. 

«Це якесь прокляття», — думав Нед, спускаючись у Велику залу. — «Джон і Дені у вигнанні, Робб у полоні, Болтони йдуть. Що далі — моїх онуків вб’ють? Я не дам цьому статися. Хай це коштуватиме мені життя, та я захищу свою родину. Захищу зграю».

Вже на місці, коли всі зібралися, Еддард глибоко вдихнув, і почав розмову. 

— Настають важкі часи, і це значить, що нам слід зробити все, щоб вижити. Болтони підняли бунт і йдуть походом на Вінтерфел. Десь за тиждень чи більше будуть тут — усе залежить від сил лорда Керівна. Тому поки вони не взяли нас в кільце, я спробую вас врятувати. Сер Лоренс, візьміть леді Маргері з дітьми, лорда Рікона, леді Лорезу, леді Джоанну та вашу своячку й небожа, і втікайте до Барровголу. Я повідомлю леді Дастін про ваше прибуття, і заодно скличу всіх наших васалів з півдня. Вже звідти рушайте в Сіроводну Варту під опіку лорда Ріда — краножани супроводять вас через Перешийок, тож не бійтеся, що заблукаєте там. З вами піде два десятки охоронців, і ще більше вам виділять Дастіни. Усе зрозуміли? 

— Так, мілорде, — відповів Лоренс. 

— А ви, батьку? Що з вами? — спитала надламаним голосом Маргері. 

— Русе Болтон йде по мою голову, тож мій обов’язок залишитися тут і організувати оборону. Та й у Вінтерфелі завжди має бути Старк, інакше буде лихо. 

— А якщо вони вас дістануть? 

— Сподіватимуся, що наші союзники довго запрягають, але їдуть швидко. Власне про це — Орелле, чи можете відправити повідомлення Мансу? 

— Та хоч зараз, лорде Старк, — відповів варг. — Що саме сказати? 

— Що саме час довести силу Вільного Народу й вірність клятвам. 

— Буде зроблено. Давно пора показати шкуролупам, що не слід сваритися з нами. 

— Чудово, — Нед повернувся до Лоренса. — Відберіть людей і вирушайте на світанку. Хай допоможуть вам боги…
 

Примітки до даного розділу

50 розділів! 50 розділів із ймовірних 75. Може й подужаю цю роботу до кінця року, тільки якого?))) Буду сподіватися що цього. Що таке 25 розділів за 7 місяців?)))) Довдеться жертвувати улюбленими Rome Total War i Assassin’s creed заради цього фіку. А в мене ж є ще один про Рейгара і Ліанну… Прорвемося. 

Читаючи, ви наткнетеся на дуже цікавий момент із задиранням спідниці і словами «Ще десять дітей». Це відсилка на Катерину Сфорцу — реальну історичну особу, графиню Форлі і запеклого ворога папи Александра VI (в миру Родріго Борджіа), а також героїню серіалу «Борджіа» від Showtime та двох ігор серії Assassin’s creed. І в серіалі і в грі вона здійснювала цей зухвалий вчинок перед прихвоснями Борджіа, і потім цими словами їх тролили деякі простолюдинки. Можливо, це мало місце бути і насправді, але цілком ймовірно, що це лише міська легенда. Енівей, це все одно заслуговує на згадку в літературі. 

У наступному розділі — Джеймі знаходить спосіб звільнити Робба Старка, а новини про Вінтерфел досягають Джона і Дейенеріс. 

    Ставлення автора до критики: Позитивне