Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

Джеймі та компанія знаходять спосіб пробратися в Близнюки, а Ейгон атакує Королівську Гавань. 

Повний текст

LII

Річкові землі

Джеймі понуро ворушив хворостиною перегорілий жар від багаття. Була його черга нести варту, поки всі інші з його компанії спали. Ну не всі — Торос пішов до лісу по дрова, адже хотів знову повиглядати знаки від свого бога. Попри всі дивацтва, жрець виявився непоганим і навіть цікавим співрозмовником. Він пам’ятав ще останні роки правління Ейриса, і згадував, що вже майже навернув Безумця у свою віру, але потім сталася Долина Сутінок, і все пішло шкереберть. Джеймі також щось пам’ятав про ті часи, але тоді він був юним неофітом в Королівській Гвардії, якого тренував сер Артур Дейн, а король уже був божевільним та боязким. Нічого не скажеш — Даркліни добряче познущалися з покійного короля, та навіть без цього Ейрис мав безліч дивацтв, які когось веселили, а когось лякали. 

І сам Джеймі роздумував над тим, що він зробив і задумав робити. Батько і Серсея просили його доставити Мірселлу в Королівську Гавань під їхню опіку. А що зробив він? Пішов на співпрацю з Варісом, керуючись листом, що прислали Тіріон із сером Артуром Дейном. Сумнівів у тому, що лист від брата був справжнім, але слова сера Артура… коротко і лаконічно, як сказав би його вчитель, але чи справді це був він? Невже він не міг усі ці двадцять років залишити йому хоч натяк, хоч якусь звісточку, що він живий і вірить у нього? Невже він обрав ховатися як боягуз, замість того щоб заявити про права сина Рейгара від вовчиці? І Нед Старк, чоловік, що не вміє брехати, обдурив усе королівство, починаючи жебраками на вулицях Королівської Гавані і закінчуючи Тайвіном Ланістером та Робертом Баратеоном, що називав його братом. Ось так легко й невимушено провернув аферу століття, і ніхто досі не здогадався, що тут щось нечисто. Точніше до моменту, коли дядько Емон із батьком не полонили в Близнюках Робба Старка, якого Джеймі збирається рятувати, без жодного уявлення про те, як це зробити таким чином, щоб ніхто не здогадався. 

Фреї точно щось запідозрять, коли біля їхнього замку об’явиться Джеймі Ланістер без королівського прапора із вимогою видати йому Робба Старка, бо так наказав його батько, та не задумався відіслати ворона, а також супровід із солдатів Ланістерів для перевезення такого цінного в’язня як спадкоємець Вінтерфелу. Можна спробувати зробити все тихо — перевдягтися в солдата Фреїв, дочекатися вдалого моменту і вивести хлопчиська Старків вночі, але по-перше, він не знає, де його тримають, а по-друге — забагато очей навколо, і доведеться вбивати вартових. А цього Джеймі дуже не хотів робити, бо якщо здіймуть тривогу — плакали його потуги допомогти Старкам і Таргарієнам. 

«Чи не вчив тебе сер Артур не брати ношу, якщо не впевнений, що потягнеш її?» — картав себе в думках Джеймі. 

— Про що задумались, сер Джеймі? — з-за кущів вийшов Торос із оберемком хмизу в руках. 

— Задумався про те, як я «дотримуюсь» науки сера Артура Дейна, — відповів Ланістер. — Ліпше б ми разом з Девосом Сівортом супроводили Мірселлу в Дорн — тоді я б точно не хвилювався за її безпеку. 

— Іноді Володар Світла дарує людині провидіння у найнеочікуваніший момент, — відповів жрець. — Я певен, що Він послав вам це недарма. Якщо ви сказали, що врятуєте лорда Робба з полону, то й знайдете спосіб як це зробити. 

— Якщо ваш Володар Світла такий могутній, то може нехай він підкаже мені, як цю обіцянку виконати, — огризнувся Джеймі, підкидаючи жмут у вогнище. 

— Володар Світла не може давати прямих вказівок, бо тоді це виведе світ з рівноваги і змусить людей думати менше — відповів жрець, вдивляючись у полум’я. — Уся його допомога — лише знаки, які ми повинні правильно тлумачити. Хіба що може статися дуже особливий випадок, коли Він змушений зробити те, про що його просять. 

— І що це може бути? 

— Смерть дійсно хорошої людини, якої не мало статися згідно з Його задумом. 

— Мерців не оживити, інакше мій дядько Герольд був би живим, — байдуже відповів Джеймі, але в думках подумав про іншого. Точніше інших. 

— Сер Герольд Ланістер був занадто імпульсивним, тому й загинув. Але дехто був для Володаря важливим, та на жаль ніхто Його не просив повернути цю людину до життя. Того, чию родину ви клялися захищати. 

— Безумця? Був би там Рейгар, то зітхнув би з полегшенням. Ніхто, навіть власний син, не любив Ейриса Безумця. 

— Я власне мав на увазі принца Рейгара. Думаю, що якби там був хоча б на дещицю сильніший від мене жрець, Срібного Принца можна було б повернути. Він не мав загинути, але це сталося. І тоді усі Червоні Жерці тимчасово втратили свою силу, поки не народився його останній син. Принц, що був Обіцяний. Син Льоду і Полум’я. Той, хто відродить Дім Дракона з мертвих. 

— Джон Сноу, чи то пак Джон Таргарієн, — констатував Джеймі. — Нед Старк, який не вміє брехати, обдурив весь Вестерос і не почервонів. 

— Бо на те була воля Володаря Світла, — з усмішкою відповів Торос. 

— Володар Світла те, Володар Світла се — ви як ті папуги з Літніх островів, що тільки те й знають, що повторюють завчену фразу. Щось у світі стається не тому, що ваш бог так вирішив? 

— Так, сер Джеймі, але тоді це воля Великого Чужого — єдиного ворога Володаря Світла. 

— Дитячі казочки. Тітка Дженна часто лякала мене Чужими і їх мертвим військом, коли я був малий. 

— Іноді щось відбувається так давно, що обростає легендами, а обрісши легендами перестає здаватись реальним. А зараз зазирніть у полум’я і придивіться уважніше. Бачите щось?

— Жар, вугілля, вогонь, дим. Нібито все. 

— Я ж бачу щось інше. Я бачу кораблі в тумані, і як з фальшивого дракона спадає машкара. Я бачу місто на островах, що складає зброю під ноги дракону. Я бачу вовка, врятованого з клітки левами, і вовче лігво, оточене шакалами. 

— Цікаві у вас видіння, Торосе, та для нашої справи вони не мають жодного значення. 

— На перший погляд так, але в них є дивна властивість. 

— І яка? 

— Вони справджуються…

___

Біля таверни стояли шестеро коней. 

І усі мали попони з гербом Фреїв.

Тож спроба напоїти коней та взяти в дорогу припасів була приречена на провал. 

— Ліпше забиратися звідси, — запропонував один із долинян. — Схоже, це роз’їзд Фреїв, а отже нам почнуть завдавати незручні питання. 

— А я б ризикнув, — відповів Джеймі. — Ми без гербів, без прапорів — просто групка вільних вершників захотіла щось випити і з’їсти. 

— Погоджуюсь із сером Джеймі, — приєдналась до розмови Брієнна. — Якщо говорити небагато, у фреївців не буде жодних запитань. 

— Тоді йдемо, — без вагань запропонував Торос. 

— Без тебе, — відрізав Джеймі. — Ти чужинець, і в своїх червоних лахах відрізняєшся від нас як біла ворона. Залишайся тут і стережи коней. 

— Добре, але у випадку колотнечі — кличте. 

Джеймі накинув на голову каптур від плаща, і намагаючись триматися невимушено, рушив до таверни. Всі інші зробили так само, щоб відвести підозри, хоча і так знали, що на прикритих каптурами людей будуть зацікавлено позирати всі інші. 

Перше, що їх здивувало при вході в заїжджий двір була порожнеча і тиша. Крім шістьох солдатів Фреїв та них самих у трактирі не було нікого. Солдати сиділи за великим столом і радо поїдали смажених курчат, запиваючи це все густим темним пивом. Джеймі підійшов ближче до шинквасу, окинув поглядом сидячих фреївців, і раптом впізнав головного (принаймні він так думав) у цій групі. Це був його кузен сер Клеос Фрей, старший син його тітки Дженни від Емона Фрея. Все, що Джеймі знав про нього, то це те, що він схожий на тхора, б’ється як гусак, а сміливий як найхоробріша вівця. З таким ще можна домовитися. Залякати, підкупити, або ж пригрозити життям його двох синів Тайвіна і Віллема…

— Чогось бажаєте, сер? — почувся голос шинкарки. 

— Мені та моїй компанії те саме, що он тим людям за столом, — відповів Джеймі. 

— Даруйте, та курчат майже не залишилося, — відповіла жінка. — Тільки з півдюжини на приплід, але можу запропонувати натомість кілька качок або ж гуску. 

— А чому курчат не залишилося? 

— Бринден Чорнориба як тільки лорд Едмур пішов на весілля, вигріб усі комори на південь від Ріверрану, кажучи, що можливо скоро атакують Ланістери. Він скликав стільки людей, скільки могли б пересидіти довгу облогу в Ріверрані, а як звістка, що лорд Фрей полонив лорда Таллі і спадкоємця Вінтерфелу, сягла сюди, усі вірні дому Таллі лорди озброїлися і замкнулися в своїх замках, перед тим ще раз пройшовшись по селах. Джонос Бракен пішов збройно на Тайтоса Блеквуда, Реймун Даррі замкнув небогу з дітьми в вежі, а леді Вент сидить у вежі Спаленого Короля і плаче за синами. Більше взнаєте в отих солдатів за столом, — вона показала пальцем на Клеоса і його людей, що поїдали останніх курчат. 

Джеймі подякував жінці, і якомога впевненіше рушив до кузена. Дорогою кивнув Брієнні, яка зрозуміла цей жест і пішла вслід за ним. Вже підійшовши до столу, Царевбивця трохи змінив голос і звернувся до сидячого за столом кузена:

— Перепрошую, хто серед вас головний? 

— Діти й онуки Волдера Фрея рівні один перед одним, — огризнувся один, немолодий і з червоними від кислолисту зубами. 

— Тому в усіх обладунки і плащі ніби зі старших братів зняті? — пожартував Джеймі, навмисно під’юджуючи найсміливішого. 

— Стули свою пельку і йди до сраки, забродо. Ми хоча б шляхетні, не те що ти, — прогарчав інший, приземкуватий із тупуватим обличчям. 

— Я вже місяць у Річкових землях, і не було такого дня, щоб мене не посилали до сраки в трактирі. Я думав тільки дорнійці люблять в сраку гатитися, — продовжив Джеймі, спостерігаючи, як тупуватий лютує. 

— Та я тебе, сука, зараз як вгачу поза вуха, то ти юшкою вмиєшся! — той самий тупуватий вхопився за руків’я ножа, чого Джеймі і було треба. Він миттю вихопив з-за пояса кинджал і одним рухом різонув недоброзичливця по обличчю. Той заволав від болю, випустив ножа з рук і вхопився за рану. 

— Щось ти не дуже вдатний воїн. Грозився, що я вмиюсь юшкою, а натомість вмився сам, — уже відкрито глузував Джеймі, кидаючи погляд на Клеоса. 

— Кузене! — радо піднявся зі стільця Клеос Фрей. — Пані, цьому мосьпану за мій рахунок. Це ж бо сам Джеймі Ланістер, такий скромний, що прибув без свого плаща і супроводу. 

— Ти ще на весь світ це розтруби, — посварив його Джеймі. — Що ти тут робиш? 

— Дідо наказав взяти в облогу Ріверран, а я патрулюю територію, щоб до замку не прислали допомогу. Добряче йому й татові допікає Чорнориба. Робить вилазки, а в них нам всяко капостить. Навіть небіж на шибениці його не лякає…

— На якій ще шибениці?! Невже дядько Емон такий бовдур, що наказав його повісити? 

— Батько все ще в Скелі Кастерлі за маєтком пильнує. Облогу ведуть Чорний Волдер і Кульгавий Лотар за підтримки допоміжних сил Джоноса Бракена і Дайвена Ланістера. Лотар вигадав спорудити шибеницю і щодня погрожувати Чорнорибі повісити Едмура. І батько, і мати, і я вважаємо це глупством і пустими погрозами. Бринден Чорнориба весь черствий зсередини, тож лякати його смертю небожа те саме, що лякати їжака голою сракою. 

— Але як лорд Волдер дозволив забрати Едмура з Близнюків? 

— Рослін вагітна. Поки батькові люди різали інших у бенкетнім залі, Едмур і Рослін кохалися мов двоє голубів. Два дні вони провели у вежі, перш ніж Едмур щось запідозрив. А потім вирішив справити нужду в рів, поки ніхто не бачив, і побачив як в річку скидають мертві тіла. Рвав і метав, перш ніж його схопили і кинули до темниці. А потім вигадали це лицедійство з шибеницею, і його витягли на світ божий. Але він такий брудний і зарослий, що Чорнориба скоріше за все вважає його якимось бідолахою з перехрестя, тому й стоїть на своєму. 

«Ці Фреї просто купка йолопів», — подумав Джеймі. — «Чорнориба скоріше кинеться на свій меч, ніж здасть замок. Хай і наплює на девіз дому, та все ж родину ще можна відновити, навіть якщо він і не знає про майбутнього онука чи онучку. А обов’язок і честь — не взятий приступом Ріверран. Фреї можуть хоч луснути зі своїми залякуваннями». 

— А що ти про це думаєш? — запитав Джеймі у Клеоса. 

— Мені до сраки цей Ріверран і ці війни. Більше того, мою дружину і синів замкнули у вежі в Даррі, і сказали, що отримаю їх назад, коли Робб Старк і Едмур Таллі будуть вільними. Розбіглися, як я їм приведу Робба Старка з Близнюків, де за ним стежать пильніше нікуди? 

«Торосе, схоже це знак від твого бога», — промайнуло в думках Джеймі. 

— Скажи, Даррі обложений чи ні? 

— Та де там. Бракени пішли на Крукодерево, а більше союзників у Річкових землях Фреї не мають. На додачу лорд Пайпер і лорд Малістер готують війська для допомоги Блеквудам. Мутони і Венти готові їх підтримати, а разом з Блеквудами можна вже й Ріверран розблоковувати, тільки тоді це вже буде вторгнення, яке поведе дядько Кеван і дядько Тайвін. А проти сил Ланістерів у нас жодного шансу. 

— Можливо я знаю як уникнути цього, — почав свою справу Джеймі. 

— І як? 

— Скажімо, я допоможу тобі витягти з камери Робба Старка і виміняти його на свободу синів і дружини. 

— Це як так? Тебе ж впізнають! 

— Ти не одразу це зробив, а інші не зможуть і поготів. Я вдягнуся охоронцем, вкраду форму і ключ в іншого, а потім звільню Робба Старка серед ночі, і втечемо. 

— А мені що робити? 

— Представ мою компанію як вільних вершників, що бажають вступити на службу в Близнюки. А коли я скажу, відволікай своїх дядьків і діда як захочеш. 

— А потім? 

— Втікай разом з нами. Про все домовимося як прийде час. 

— Ну не знаю, кузене. План може піти не так, як нам хочеться. 

— Про план я подбаю сам. 

— Останнє питання: що мені за це буде? 

— Спитаєш у Джона Таргарієна, коли він сюди прибуде з драконами. Він свого брата любить так, як я ніколи не любив Тіріона. 

— Добре, я в ділі, — після роздумів мовив Клеос. — Але знай: якщо все піде шкереберть — я тут ні до чого, ти обдурив мене і я вірний твоєму батькові і своєму дідові. Домовились?

— Домовились, — Джеймі потис простягнуту руку, відчуваючи як довколишня напруга зростає…

___

Чорноводна затока 

Флот Ейгона нарешті рушив на Королівську Гавань. Після безлічі днів і тижнів вичікування, розвідки і приготувань, кораблі рухалися в напрямку гирла Чорноводної, де стояла їхня ціль. Столиця Сімох Королівств, місто предків Ейгона і те, що належить йому по праву. Залізний Трон у Червоному Замку. Зараз або ніколи. 

Але в цьому поході Ейгон не був таким впевненим, як під час атаки Драґонстоуну. Тоді він мав чисельну і якісну перевагу, а флот Стенніса не встиг достатньо підготуватися до бою. Так, Королівська Гавань мала тільки міську варту і кілька загонів Ланістерів, що охороняли королеву Серсею та її батька, але цих сил було достатньо, щоб виставити на мурах і принаймні сповільнювати просування ворога до прибуття підкріплень. А цього Ейгон не те що чекав — боявся. Юрон Ґрейджой, якщо вірити шпигунам, десь чигає на нього біля узбережжя Штормових земель, і флот у нього чисельніший, ніж у «Золотих Мечів», а на додачу ще й небезпечна зброя — дикий вогонь. Така річ як спалахне, то горітиме, поки матиме вдосталь палива, і ніщо її не загасить — ні вода, ні пісок, ні ґрунт. Тому атаку було сплановано поспішно, і багато рішень перекладено на плечі командирів, що виконували роботу на місцях. І тому Джон Конінгтон та Гаррі Стрикленд поступово втрачали впевненість у перемозі. 

— Не подобається мені це все, — порушив мовчанку на головній палубі флагмана Стрикленд. — Таке відчуття, що Ланістери не виставили на мурах нікого. 

— Бо так і є, — відповів віце-командир лучників Саджабар, який заміняв залишеного на чолі залоги Драґонстоуну Балака. — З авангарду прийшло повідомлення. Схоже, Ланістери хочуть заманити нас у пастку. Скувати вуличними боями в місті, яке ми майже не знаємо. 

— У будь-якому випадку, Тайвін Ланістер має проти нас план. Але й ми не повинні здаватися. Нас десять тисяч досвідчених кондотьєрів проти шести тисяч міщан, що тільки й вміють битися з пияками і натовп стримувати. І я не чув нічого про підкріплення, які б мали підійти до столиці. Юрон Ґрейджой за три дні шляху від нас, а отже, коли він прибуде, то місто найімовірніше буде нашим, — відрізав Конінгтон. — Ми Драґонстоун взяли малою кров’ю, а це один з найнеприступніших замків у Сімох Королівствах. Припинити скиглення, і приготуватися до бою. Я зрозуміло висловився?

— Щось останнім часом багато висловлюєшся ти, Конінгтоне. Де твій король? Чому його майже не чути? — огризнувся Стрикленд. 

— Король Ейгон готується до битви. Він планує зайти в місто першим, як належить королю. 

— Щось він надто довго чепуриться, наче дівка. Може той ваш Качур його там не вдягає, а роздягає? 

— Ще одне криве слово на адресу короля, і честю клянуся, я зніму твою голову з жирних плечей, а я це можу!

— І хто тоді поведе армію? «Золотим Мечам» буде потрібний генерал-капітан, а ти вб’єш чинного. 

— Треба буде — сам поведу. А тепер замовкни і до роботи. Он вже передні пристають до берега. 

Передні кораблі і справді почали висадку. Інженери і облогові машини рушили першими під прикриттям лучників. На мурах майже нікого не було, ніби ворог і не побачив наступу сил Ейгона. До мурів вмить приставили десятки драбин, по яких почали лізти перші солдати, що мали розвідати обстановку боєм. Ніхто не чинив опору. Мур був порожнім, наче місто не мало жодного значення для Ланістерів. На найближчих вежах уже невдовзі замайоріли штандарти Таргарієнів та «Золотих Мечів», але бій так і не відбувався. Щось тут було нечисто. 

— Лучники, зайняти позиції! — скомандував Саджабар першій групі. Стрільці підкорилися наказу і здійнялися драбинами на зайняті передовими силами вежі. 

За спиною Конінгтоне скрипнули двері, і з каюти вийшов Ейгон. З виразу його обличчя було видно, що юнак невпевнений у цій затії. Навряд чи спланований поспіхом напад принесе необхідні їм результати. Тим паче в ситуації, коли ворог вирішив затягти їх на свою територію, де матиме суттєву перевагу. 

— Солдати готові? — сухо запитав він. 

— Авангард уже захопив найближчі ділянки мурів та вежі, Ваша Світлосте, — улесливо відповів Стрикленд. — Думаю, місто впаде швидко. 

— Я не дуже поділяю оптимізм генерал-капітана, мій королю, — приєднався до розмови Конінгтон. — Ворог не захищає зовнішні мури, а отже готує нам пастку в місті. Краще вам не ризикувати, і вступати в битву разом із ар’єргардом…

— Тільки боязкий король не вступає в битву пліч-о-пліч із своїми воїнами! — перебив його Ейгон. — Лише так можна добитися від них вірності та поваги! 

— Я розумію, але ви — король, і не забувайте що у вас нема ні дружини, ні спадкоємця. Враховуючи непевну долю вашої тітки та кузенів, ваша ймовірна загибель ставить під загрозу існування дому Таргарієнів, — продовжував Конінгтон, але раптом почув тривожні дзвони. Не з міста, а з кораблів. З кораблів…

— Вітрила на обрії! Ворог! — почувся крик із грот-щогли. Конінгтон припав оком до мірської труби, що була встановлена на носі, і похолов.

Кораблі несли на щоглах і вітрилах золотого кракена на чорному тлі. Ґрейджої. Юрон Ґрейджой прибув на заклик хазяїна боронити його амбіції. Передній корабель ніс його особистий прапор — червоне око на синьому тлі під короною і двома воронами. Поруч виднівся інший, великий корабель із залізним тараном на носі. То була «Залізна Перемога», флагман Залізного Флоту і власний корабель Юронового брата Віктаріона. Але як вони всі прийшли сюди? Вони ж були в трьох днях на південь від них. Питання трохи недоречні. 

— Розвертайте кораблі! — крикнув наказ Конінгтон. 

— Не можемо: місця для маневру недостатньо, — відповів стерновий. 

— І як нам тепер їх зустрічати, з корми?! 

— Доведеться так, бо не розвернемось. 

— Курва, ні тобі втекти, ні зрівняти шанси. Ми у пастці! — у відчаї кинув Конінгтон. 

І ніби для посилення ефекту бомба із зеленуватим вогнем всередині впала на один із близьких кораблів. А з міста раптом полетіла злива із стріл. 

— Грець з ним: раз народжуємось, раз і вмираємо! Воїни, сьогодні ми дійшли до останньої зупинки на дорогах нашого життя! Я знаю, що вам страшно, і не заперечую, що страшно й мені, але вже нам нема куди йти! Ворог попереду, і ворог позаду! Або складемо голови тут, як воїни, або захлинемося в цій брудній воді, намагаючись втекти. В будь-якому випадку, ми поляжемо, але не осоромимось, бо мертві сорому не мають! Ви зі мною?! — надихав воїнів Рука Короля. 

— Так! — відповіла сотня горлянок. 

— Тоді підняти прапори! Стати до бою, і не боятися! Ми б’ємося разом, не поодинці! 

Тим часом ворожі кораблі швидко зайшли на суперників з корми, і почали абордаж. На флагман з королем вдарили одразу два — Юронова «Тиша» і Віктаріонова «Залізна Перемога». Конінгтон, Стрикленд, Ейгон, Качур та інші вступили у нерівний бій із залізородженими, відбиваючись від них з усією віддачею. Стрикленд попри явно погану фізичну форму, все ще надійно тримав меча в руках, і ті вороги, що вступали з ним в бій, одразу розуміли помилковість своїх рішень. Сам лорд Грифонового Гнізда демонстрував хороші вміння, вбиваючи ворогів одного за іншим, а Ейгон з Качуром чудово прикривали їм спини. Всі інші, натхненні силою командирів, захищалися із великим завзяттям, але потім сталося непоправне. 

Тільки Стрикленд підняв голову, щоб глянути, скільки ще ворогів, йому просто між очей влучили метальною сокиркою. Генерал-капітан лише вибалушив очі, перш ніж непорушно впасти на палубу. І поки Джон в думках прощався із другом, на корабель ступили двоє воїнів. 

Перший був високим, плечистим, носив на голові шолом у формі кракена, а в правій руці тримав величезну бойову сокиру. Другий був трохи нижчим і вужчим в плечах за першого, а на лівому оці носив чорну пов’язку. Його торс і плечі захищали кіраса з наплічниками, і судячи з їх вигляду, була то далеко не звичайна сталь. І чоловік у цьому обладунку точно мав бути Юроном Ґрейджоєм, Королем Островів, а інший у шоломі-кракені — його братом Віктаріоном. Джон підняв меча, і окинув оком Ейгона з Качуром. Його король явно націлився на Юрона, і Конінгтон молився всім богам, щоб юнак навіть не думав атакувати закуті в панцир частини ворожого тіла. Качур напевно прикриватиме Ейгона, але хто прикриє його?

— Ти надто живий, як на того, хто спився в Лісі, — глузував Юрон.

— А ти занадто царственний, як на вигнанця, — парирував Конінгтон. 

— Моє вигнання тривало доти, доки мій брат мав спадкоємців. Зараз я єдиний, хто врятує дім Ґрейджой від вимирання. 

— Ненадовго, — відповів Ейгон. — Я помщуся тобі за те, що ти зробив з моїми братом і тіткою. 

— Підітри шмарклі, щеня. Я бився з безліччю воїнів від Ланіспорту до Асшаю. Чим похвалишся ти? 

— Тим, що здолаю тебе! — і юнак кинувся на ворога. 

Конінгтон мусив атакувати Віктаріона, але й водночас стежити за Ейгоном. Робити це було дуже важко, адже ніхто не міг розділюватися навпіл, і на додачу, озброєний важкою сокирою Віктаріон був зовсім не вайлуватим. Без щита було важко перехоплювати удари такої великої сили. Він ледве встигав ухилятись від атак Віктаріона, і паралельно поглядав, як Юрон вміло відбивав атаки Ейгона і Качура. Обоє билися відчайдушно, але залізороджений мав чималий досвід, адже майже що без проблем відбивав їхні атаки. Конінгтон також взявся вступати в контратаки, перехоплюючи ефесом меча удари суперника, і все лютіше завдаючи ударів по ворогу. І удача йому посміхнулася, адже в пориві необдуманої люті Віктаріон атакував його в лоб, і лорд вміло вивернувся, і в напівоберті завдав супернику ріжучого удару в обличчя. Частину удару прийняв шолом, але клинок описавши дугу глибоко поранив Віктаріона в щоку. Джон вже хотів було завдати ворогу вирішального удару, але Ґрейджой з усієї сили копнув його в живіт, збивши з ніг. Падаючи, Конінгтон побачив, як Юрон перехоплює руку Качура, і пронизує лицаря вигнанця наскрізь. До його вух сягнув розпачливий крик Ейгона, та побачити, що було потім він не зміг. Віктаріон щосили замахнувся на нього сокирою, і щоб не загинути, Джон відкотився вбік. Підвівшись він раптом побачив, як Ейгон кинувся в відчайдушну атаку, але отримав удар кулаком в обличчя, і впав без свідомості на дошки. 

— Ні! Ні, Ейгоне! — рудий кинувся рятувати вихованця, але в туж мить відчув як між його лопаток влучає ще одна метальна сокирка. 

Він падав здавалося цілу вічність, і наче в тумані розгледів схиленого над ним Віктаріона Ґрейджоя. Залізний капітан схилився над ним із кинджалом в руках. Мабуть запропонує йому життя полоненого замість смерті. А що це буде за життя? Гниття в камері під Червоним Замком чи Скелею Кастерлі? Або ж недовга подорож у двір хлопчика-короля, котрий за намовою діда накаже його стратити? Ні, краще померти швидко і безболісно, ніж довго і втрачаючи розум через сіру лускачку. О так, хвороба вже вразила його правицю, і потроху перескакувала на плечі. Він весь час носив рукавички, і нікому не дозволяв себе торкатися. Але зараз, у смертну годину, він може суттєво ослабити ворога. Залишити подарунок на прощання.

— Здаєшся? — почув наче крізь вовну в вухах рудий. 

— Можна останнє бажання? — запитав він у пірата. 

— Можна, — відповів той. 

— Дозволь мені зняти рукавичку, — здивований Віктаріон кивнув, і Конінгтон швидко зняв її, і показав ворогу почорнілу, вкриту лускою руку. 

— Це ж… — вихопилося у Ґрейджоя, та Конінгтон не чекав, і просто вхопив суперника хворою рукою за обличчя. Його великий палець проник в рота ворога, а два пальці — в рану, яку нещодавно йому завдав. Ґрейджой заволав від жаху і несподіванки, і стрімко перерізав йому горло. А потім просто почав відпльовуватися і шукати хоча б якусь воду, щоб змити сліди ворога. 

«Я йду до тебе, Рейгаре», — промайнуло в його думках. 

А тим часом Залізний Флот знищував рештки флоту «Золотих Мечів». 

І десь перед заходом сонця над містом радісно заграли дзвони. 

Того дня Ланістери тріумфували, не знаючи, що це був один з їхніх останніх тріумфів. 
 

Примітки до даного розділу

Трохи вибився з графіку, але то нічого — відпустка на роботі означає, що пора йти на село, брати сапку, лопату й розбризкувач, і дбати за грядки і картоплю. Ну, з цим ніби впорався, Зелені свята відсвяткував, груповий етап Євро подивився. Якщо ви чули 17 червня голосний крик «ЦИГАНИИИИИИИ!», то це був я. Весела була група — всі набрали по 4 очки, і всі повилітали — спочатку Україна з групи, а потім і решта з 1/8. З інших команд шкода Грузію. Нарвалися на Іспанію, але вилетіли з високо піднятою головою — не так просто забити гол у ворота Роха Фурії, і тримати цілий тайм нічийний рахунок. Хвіча, Гіо і компашка добряче пошуміли цього року. Поки єдина сенсація в 1/4 турки, але ненадовго. Все, харе з вас футбольного ниття. Все більше і більше розділів виходить, і до кінця всього лишилось десь двадцять з копійками розділів. 

В наступному — Арія і Ешара говорять про хлопців, а Джендрі з Семом планують інноваційний винахід. 

    Ставлення автора до критики: Позитивне