XLV

XLV

 

 

Ріверран

Едмур Таллі розривався між бажанням порвати і викинути останній лист та надіслати відповідь із прихованими насмішками. Клятий Волдер Фрей знову прислав вимоги — або бере його Рослін за дружину, або мито за переправу через Тризубець зросте ще вдвічі. Старий столітній тхір геть здурів на старість. Півтора року тому його сини й онуки захищали Сансу, а тепер лорд переправи висовує вимоги своєму сюзерену. Семеро бісів, його терпіння вже й так на межі через нещодавню миротворчу поїздку. Джонос Бракен знову посварився із Тайтосом Блеквудом, що ледь не вилилося у війну. Дуже недоречну війну, враховуючи те, що залізороджені знову хижо ціляться на мис Орлиний та Стражморе. Лорд Джейсон Малістер доповідав про невеликі набіги на його землі, та поки що нападати купно Юрон Ґрейджой не наважився. На додачу, на землях лордів Даррі та Смолвуда знову помітили грабіжників, які відступали у напрямку земель Ланністерів. Якщо Ґреґор Кліган мертвий, а його брат Сандор у вигнанні, то стоїть за цим тільки одна особа, і ймення йому Ейморі Лорч, а під’юджує його до цього Тайвін Ланністер, або ж його ставленик у Скелі Кастерлі. Ще кілька таких тривожних подій, і на цих землях знову вибухне війна, для якої і повернення Таргарієнів не знадобиться. Ланністери оголосять Таллі війну, Північ та Розлог заступляться за Річкові землі, Штормові землі стануть на бік Ланністерів, а Долина й Дорн… невідомо.

І поки Едмур роздумував, до його кімнати зайшов його дядько. Сер Бринден Чорнориба попри похилий вік все ще тримався рівно і впевнено, тоді як його покійний брат Гостер у цьому віці вже був прикутий до ліжка з важкою хворобою. Попри неприязнь, на старість брати примирилися, та все одно молодший спершу служив у Місячній Брамі як командир гарнізону, а потім командував захисниками Санси у Королівській Гавані. Після батькової смерті та розриву заручин між Сансою і Джоффрі Чорнориба відмовився повертатися в Долину, а натомість вирушив у дім. У замок, в якому народився і зростав. У Ріверран до молодого і не дуже тямущого небожа, щоб допомогти йому розібратися з важкими ситуаціями, котрих по смерті Роберта Баратеона накопичилося як риб на глибині Тризубця.

— Щось важливе? — запитав Бринден.

— Покійний Лорд Фрей вкотре вимагає одружитися з його донькою, і тоді мито знизиться, — відповів Едмур. — Коли вже сер Стеврон підсипе йому отрути в вино, щоб старий тхір нарешті здох? Чому мої шляхетні батько та сестра померли, а цей виродок досі живий?!

— Такі вже вони, ці Фреї — живуть і плодяться як кролики, поки інші лорди чубляться один з одним. Цей старий пердун мабуть і мене переживе, і тебе, і лорда Старка, якщо якась добра душа не вкоротить йому віку. Що ти думаєш про цю пропозицію?

— Скоріше Блеквуди і Бракени помиряться, ніж я візьму за дружину поріддя цього тхора, — відповів Едмур. — Дядьку, я б із задоволенням відмовив йому, але це може викликати погані наслідки для нашого дому. Якщо ми відмовимось, то Фреї тільки погіршать усе. Але й одружуватися з його донькою я не хочу.

— Нагадуєш цим мене, коли я відмовився від Бетані Редвин, — посміхнувся Чорнориба. — Тільки я був другим сином, чий шлюб нічого не вирішував. Твій батько тоді вже був одружений, і Мініса носила Кейтлін. Але ти… ти лорд Ріверрану та верховний правитель всіх Річкових земель. Якщо відмовиш Волдеру Фрею — нам буде непереливки. Зрештою, його син — свояк Тайвіна Ланністера.

Едмур люто стиснув кулаки. Покійний Лорд Фрей скористався добродушністю Тайтоса Ланністера і одружив свого сина Еммона із сестрою Тайвіна Дженною. Еммон і Дженна були парою протилежностей: він худющий і крихітний, а вона широка й опасиста, але при цьому не дурніша за старшого брата Тайвіна, тоді як сер Еммон майже брав участі в родинних справах, і не факт що Клеос, Лайонел, Тайон і Червоний Волдер його діти. А тепер його батько вирішив отримати ще й спадкоємця Таллі, щоб у будь-якому випадку опинитися на боці переможця. Щоправда, розмови про його шлюб з Рослін припинилися десь за місяць до смерті батька, і розгорілися тільки нещодавно. Усе завдяки клятому самозванцеві. Цей буцімто Ейгон Шостий, син Рейгара Таргарієна та Елії Мартелл, не на жарт сполошив всю Королівську Гавань. Усім потрібні союзники, і Ланністери хочуть ще більше прив’язати до себе Річкові землі. Авжеж Нед і Робб попередили його, що цей дракон фальшивий, та навіть він, не найрозумніший із усіх лордів Вестеросу, це розумів без підтвердження з боку Старків. Але якщо із самозванцем усе зрозуміло, то що робити із Фреями?

— Дядьку, я не можу ризикувати. Я не знаю, яка з себе ця Рослін, і чи очікувати якогось підступу. Допоможи мені прийняти правильне рішення.

— Я солдат а не політик, Едмуре, — відповів Чорнориба, — але про Волдера Фрея дещо знаю. Це підступна й обережна людина, що завжди бажає опинитися на боці переможця. Краще не злити його, і робити те, що він просить.

— То я маю сказати тим виродкам Кривому Лотару і Чорному Волдеру, що приймаю пропозицію їхнього батька?

— Принаймні вони звідси заберуться. Від них тхне як від дохлих тхорів, і всі мешканці Ріверрану нарешті видихнуть з полегшенням, — відповів старший з усмішкою.

І як тільки він замовк, до кімнати зайшов охоронець. Він нічого не сказав, кивнув головою і залишив на столі маленький сувій. Едмур розгорнув його, пробігся очима по тексту, і спохмурнів:

 

Не довіряйте словам старого тхора, бо їх йому вкладає в губи левиця.

 

— Почитайте, дядьку, — він простяг сувій Чорнорибі.

— Ге, а оце вже цікаво, — мовив Бринден, прочитавши повідомлення. — Якщо сам Павук нас попереджає, то це серйозно. Левиця вкладає слова в губи тхора… це ключ…

— І ще й який. Еммон Фрей одружений із Дженною Ланністер. Отже це справді його ідея — одружити мене з молодшою сестрою.

— І що ж нам робити?

— Погодитися на їх умови, але бути готовими до підступів.

— Це як?

— Не знаю як ти, але я б вимагав провести весілля тут, у Ріверрані. Це наша територія, і ми убезпечимо себе від підступів.

— А вони приймуть цю вимогу?

— Як не спробуєш — не дізнаєшся. Ходімо, поговоримо з клятими Фреями…

___

 

Королівська Гавань. Трактир

Джеймі вкотре важко зітхнув, запитуючи себе, чому він погодився на це. Це божевілля із фальшивим принцом, сином Рейгара Таргарієна та Елії Мартелл, змусило його піддатися на вмовляння батька й Серсеї рушити в Рунстоун і забрати звідти Мірселлу. Одного дня батько викликав його у свій солярій, де довго змушував забрати Мірселлу і вивезти до Скелі Кастерлі. Там вона була б у безпеці, і ніхто б не використав її як заручницю. Після цього його підловила в келії Серсея, і довго зі сльозами на очах благала врятувати їх молодшу дитину. Ніде правди діти, Джеймі любив Мірселлу. Вона дуже нагадувала йому Серсею, ще юну, не зломлену Робертом Баратеоном та придворними інтригами. Після того як Джоффрі сам собі викопав могилу, Серсея дуже боялася за життя доньки. Коли Драґонстоун впав, а Стенніс загинув, звістка від Мізинця про те, що Мірселла жива, і знаходиться в Рунстоуні повернула їм обом надію. Щоправда, Йон Ройс навідріз відмовився повернути її у столицю, і Джеймі з Тайвіном певною мірою розуміли його — гирло Чорноводної та Королівська Гавань заблоковані Самозванцем, і в місті небезпечно. Але Скеля Кастерлі неприступна, і там дівчина точно буде в безпеці. Але як ж Джеймі це зробить? А Семеро Бісів його зна. Попри те, що Джеймі обстриг своє волосся, все одно смарагдово-зелені очі були надто впізнаваними, а Бронзовий Йон точно впізнає його в обличчя — надто часто вони герцювали на турнірах.

«Я зовсім заплутався», — подумав він, випиваючи ще один кухоль пива. Смакувало воно як помиї, в принципі як і все інше в міських тавернах. Звиклий до хороших дорнійських або арборських вин, Джеймі трохи гидував цим пійлом, але допити мусив — якось треба було підтримувати інкогніто.

За столом біля шинквасу гучно реготала компанія перекупних мечів. Вестеросійців, тільки-от не місцевих це точно. Було там двоє північан із довгими бородами та розчервонілими від випитого пиками, ще троє скидалися на долинян, один був смаглявим, скоріше за все дорнійцем, а ще один, білявий, змагався на руках із штормовиком. От їм точно було весело — випивка, компанія, розваги. Як колись у нього, коли він вчився у сера Ертура Дейна, тільки без випивки й шумних друзів по чарці. Той юний і невинний Джеймі розважався тим, що слухав настанови свого вчителя. «Навіть якщо ти на вершині своїх вмінь, завжди є місце для вдосконалення», — так завжди казав йому вчитель, а після того злощасного бенкету в Фоґфорті хтось підкинув йому записку із такими ж словами. Та й капітан гвардії байстрюка і поваленої принцеси дуже підозріло поводився при ньому, а ще, попри закритий шолом, його голос здавався знайомим. До болю знайомим, як і манера говоріння — лаконічно і по факту. Невже це…

— Перепрошую, сер лицар, чи може втомлений подорожній сісти до вас? — почувся за спиною голос, і коли Джеймі обернувся, то побачив незнайомця, що справді нагадував втомленого мандрівника.

— Так, сідайте, я однаково скоро піду, — відповів він.

— Куди ж ви, сер Джеймі, отак без плану та допомоги? — від цих слів у Ланністера по спині пройшов холод.

— Хто ви, і звідки знаєте моє ім’я? — пошепки спитав він.

— Як член Малої Ради я часто зустрічав вас на засіданнях, — голос змінився, і тепер звучав єлейно й улесливо як у…

— Варісе! Сьоме Пекло, я вже збирався вас прирізати! Чи чули ви про поняття інкогніто?

— Як людина, що завжди використовує це поняття, я чув і знаю про нього все, а от ви — ні. Вашу ходу тут впізнає будь-хто, і тому весь цей маскарад із голеним волоссям і каптуром не дуже вам допоможе, на відміну від мене.

— І чим мені допоможете ви? Ви ж зараз мали бути із тим самозванцем, якщо не в чорному казематі.

Коли Тайвін Ланністер дізнався, що за претендентом із Драґонстоуну стоїть Варіс, то одразу наказав схопити його. Проте Павук безслідно зник із свого помешкання, а разом з ним і вся надія отримати більше інформації про цього «Ейгона Таргарієна». Джеймі тоді висварив усіх Білих Плащів за недбальство і виставив посилену охорону в усьому Червоному замку. Новий Майстер над Шептунами на ім’я Кайберн виявився не гіршим, проте дуже не подобався Пайселу, бо був виключений із Цитаделі за використання заборонених практик.

— Я допоможу вам вибратися із цього жахливого місця і врятувати доньку, яку ви звете племінницею, — з усмішкою відповів євнух.

— Я мав би здогадатися, що ви це знаєте. Чому було одразу не сказати Роберту і виставити наші з Серсеєю й дітьми голови на списах?

— І що б з цього виграло королівство, крім війни Роберта з вашим батьком? Отож-бо, що нічого. А ваша з королевою та дітьми смерть… як сказав двадцять років тому Нед Старк, з королівства вже досить вбитих шляхетних дітей.

— І врятував цим Дейенеріс Таргарієн, після чого її вбив уже Юрон Ґрейджой, — важко видихнув Джеймі.

— Помиляєтеся, сер Джеймі. Законні король і королева живі, і зараз в Астапорі.

Джеймі проковтнув слину.

— А Тіріон?

— Також живий. І передає вам оце, — Варіс витяг із кишені сувій, запечатаний левом та триголовим драконом. Тремтячою рукою Джеймі зламав печатку, і на його очах з’явилися сльози.

 

Брате,

Батько вже втретє спробував вбити мене, і втретє невдало. І я, і королі Джон та Дейенеріс живі й у безпеці. Пишу тобі з Волантиса, щоб нарешті запитати, що ти вибереш: батька, що вбив дітей Рейгара, чи свого брата-каліку, який бачить ким ти є? Війна за трон близько, і я дуже не хочу, щоб тебе спалили дракони. Обирай правильно, старший брате.

Тіріон

 

Та не радісна звістка про те, що донька доброї королеви і його брат живі змусила його плакати. В самому кінці, навіть не як постскриптум було написано таким рідним почерком кілька знайомих слів:

Завжди є місце для вдосконалення

— Чому ви мені не сказали? — тремтячим голосом запитав лицар. — Я всі очі виплакав, усі тренувальні опудала знищив, і усе виявилося брехнею. Мій брат, принцеса Дейенеріс і мій вчитель живі! Та я вас задушив би, якби ви не були мені потрібні.

— Усьому свій час, сер Джеймі, — відповів Павук. — Ви б сказали лорду Тайвіну, а він би послав найманих вбивць. То що ви скажете про це?

— Я поїду в Рунстоун і вивезу Мірселлу, але не у Скелю Кастерлі, — відповів Джеймі. — Я вивезу її у… у Вінтерфел? Ріверран? Гайґарден? Чорт, всюди напевно сидять люди батька, і донесуть йому про неї, і про мене. Треба кудись, де точно не випасуть…

— Як щодо Сонцесписа, сер Джеймі? Там точно немає людей вашого батька, і Мартелли союзники Старків.

— Мене одразу вб’ють, а голову відправлять батькові як застереження…

— Вони можуть не любити вас тільки за вбивство короля Ейриса, та принц Доран і принцеса Аріанна точно не вб’ють вас і леді Мірселлу тільки тому, що ви нащадки Тайвіна Ланністера. Сер Ґреґор Кліган мертвий, а пташечки принесли мені пісеньку, що сер Ейморі Лорч трохи заслаб. Довіртеся мені, і все пройде гладко.

— Гаразд, — після роздумів відповів Джеймі. — Кажіть що мені робити.

— Приємно мати з вами справу, — щиро усміхнувся Варіс. — Бачите он ту компанію, — він вказав на стіл, де білявий змагався на руках тепер із дорнійцем. — Це люди лорда Фоґстарка, що захищали Сансу Старк, коли вона перебувала у столиці. Їх ватаг — Брієнна Тарт, хоробра воячка із Сапфірового острова. Он та, білява із синіми очима, — Джеймі зрозумів, що білявим здорованем була жінка, і нервово ковтнув слину. — Усі працювали зі мною, і довіряться мені. Маєте компанію для виправи і захисту доньки. Ідіть до них, і скажіть, що Павук переказував вітання. Брієнна усе зрозуміє, і вже сьогодні ви йтимете Королівським трактом у Долину. Бажаю успіхів.

— Дякую вам, Варісе. Дякую, — Джеймі потис йому руку і рушив до стола з найманцями. Уперше в житті він відчув страх перед невідомим…

___

 

Пайк

Ейрон знову прислухався до шторму. Хвилі билися об скелясті береги, вітер люто завивав, а дощ безжально періщив по печері. З поверненням Юрона це почастішало. Ніби сам Втонулий Бог намагається спам’ятати усіх залізороджених після того, як безбожник та слуга Штормового Бога став королем островів. О, він добре пам’ятав той день, коли сталося Віче. Теон і Яра мертві, як і Бейлон. Єдині Ґрейджої, що залишилися — це він, Ейрон та його брат Віктаріон. Мокрочубий як той хто ніс волю Втонулого Бога стати королем не міг, але його брат міг. Лорд-капітан усього Залізного Флоту, капітан «Залізної Перемоги» та лютий у бою. Мало хто міг встояти проти його величезної сокири, а шолом у вигляді кракена лякав не гірше, ніж страшна зброя. Та як тільки усі були готові проголосити Віктаріона Королем островів, на Віче заявився він.

Юрон Вороняче Око, вигнанець і небажаний на батьківщині чоловік просто так зірвав найменування Віктаріона королем. Він прийшов несподівано, оголосивши про свої наміри, і коли всі почали виказувати незадоволення, просто взявся сипати дарунками і скарбами. Драконячі яйця, мечі й кинджали із валірійської сталі. Купа коштовностей із золота, рубінів, сапфірів, діамантів, моріонів та інших дорогих каменів. А ще луки з драконячої кістки, валірійські лати, і що найстрашніше — дикий вогонь. Де він його взяв — невідомо, але наговорив він стільки солодких речей, що усі лорди й капітани купилися на них. Юрон наобіцяв їм безліч золота, срібла, і що найголовніше — їжі. Зима близько, і на островах вона майже настільки люта, як і на Півночі. Без достатньої кількості їжі та припасів залізородженим довго не протягнути. І де можна усе це отримати? На Зелених землях, у Розлозі, де всього цього вдосталь. А ще він сказав, що це їхній щанс сісти на Залізний Трон. Король-олень мертвий, а його королева вдова. А Юрон ще молодий, хоробрий, вродливий, і що найголовніше — зухвалий. Фортуна любить зухвалих, як кажуть люди, і час залізородженим стати чимось більшим, ніж купкою грабіжників із загидженого задуп’я Вестеросу. І вони повірили в це, а Ейрон сам поклав йому на голову корону з плавника, як би йому цього не хотілося…

Тепер, після того як Юрона розбив натовп відновленого Святого Воїнства, Мокрочубий вслухався в те, що говорило йому море. Шторм вирував, хвилі билися об скелі, і в усьому цьому він чув голос Втонулого Бога. Саме у такі моменти він легше розумів Його волю. Зазвичай. Бо зараз він нічого не розумів.

В бурі Ейрон чув геть не зрозумілі слова. Спершу лунали слова «Вір драконам!». Потім «Справжній принц живий!». І зрештою якесь незрозуміле ім’я. Ім’я «Раґнар!». Хто цей Раґнар? Чому саме це ім’я? І хто цей справжній принц? Хоча…

— Авжеж! — зрозумів Ейрон. — Теон. Теон, мій небіж, живий. Юрон не вбив його. Теон і Яра — обрані Втонулим Богом. А Теон був одружений, і скоріше за все мав… ні, напевно що має дитину. Втонулий Бог називає імена тих, хто в морі народився. Якщо Теон живий, то мабуть десь у морі. Можливо вже повертається назад, щоб повернути собі острови. А Раґнар… Мабуть це ім’я його сина. Дім Ґрейджой живе, і має майбутнє. І це майбутнє — не в безбожнику, а в тому, кого обрав Втонулий Бог. Народ має почути це! — Мокрочубий вистрибнув із печери, підставляючись під лютий дощ та вітер. — Спасибі тобі, о Втонулий Боже, за те, що рятуєш обраний народ Свій! Хай Твоя Сила й далі захищає обранців Твоїх! Слава Тобі! Мертве не вмирає!

Фіолетова блискавка розірвала чорні хмари навпіл, вдаривши у самотнє дерево на одній із скель. То Штормовий Бог демонстрував свою силу, намагаючись вдарити своєю стрілою море. Це знак. Знак того, що істинний бог скоро здолає свого ворога так само, як Теон здолає узурпатора Юрона. Усе тільки починалося…