Я врятую тебе опівночі

—Спробуй ще раз.

Марія сіла й подивилася на шоковану Дамелі. Схоже, Настя сама не знала, що з нею не так.

Вони пішли до кущів. Як тільки друзі розсунули листя ㄧ побачили одного зі студентів. Він сидів нерухомо через дію замовляння. Марія не знала його. Хлопець був шатеном з зеленими очима. На вигляд йому було років дев’ятнадцять. Червоні й чорні кольори в одязі видавали його факультет.

— Надіюсь, ти жартуєш.

— Ні нас буде заміняти якась там нова викладачка. Виходить, що місяць вона у нас буде викладати два предмети.

На наступний ранок

«Авінова Лора»

 —     Давай я у тебе уточню. Що ти дізналася?

—     Те що він вовкулака.

—     Значить я зрозуміла все правильно. Ніхто. Не. Повинен. Це. дізнатися. Якщо він настільки тобі відкрився, це значить те, що Лев довіряє тобі.

Взявши телефон, вона вирішила написати мамі, але побачила те, що ніяк не очікувала. Повідомлення, яке вона хотіла отримати, хоча розуміла, що цього могло й не статися найближчий місяць.

«Вибач, що ігнорував. Дякую тобі)»

Через 4 тижня

Соломія забула про зустріч у вечір п’ятниці, тому прибігла в суботу. Марі тоді пила каву й переписувалася з мамою, а Настя лежала в ліжку. Після вчорашньої зливи вона трохи прихворіла, так що у блондинки була сьогодні задача приготувати зілля від простуди, але це буде трохи пізніше.

Марія, Даниїл, Лора і Юрій сиділи на подвір’ї академії. Поки хлопці щось розказували, а Авінова з цікавістю їх слухала, зеленоока плела віночок з пожовтілих листків, повністю занурившись у свої думки. Вигляд був у неї втомлений. Минула ніч була безсонною. Вона думала над словами Лева.

Останнє, що вона втратила ‒ свідомість. Марія йшла, але не знала куди. Погляд її був пустий, дивився в нікуди.

—     Ти вчора неочікувано пішла, тебе не було вночі. Ти де була?!

—     Та все добре. Так, я потрапила в невеликі неприємності, але все добре. А ночувала я у Лева.

 Марія пройшла до викладацького гуртожитку. Зараз вона могла краще його розглянути. Всюди були вазони, стіни були темного кольору. Знайшовши кімнату Лева, дівчина постукала. Через декілька секунд двері відчинилися. Знайомий запах хвої вдарив в ніс.

Марія проснулася в обіймах Лева. Ще було рано до будильника. На вулиці тільки починало світлішати. Вона акуратно встала, щоби не розбудити чоловіка й пішла у ванну. Вчорашній вечір вона ясно пам’ятала. У ванній з дзеркала на неї дивилася дівчина з розмазаною тушшю, яка отримала своє щастя.

Пари пройшли надзвичайно швидко й Марія вже йшла до кімнати Александри. Вони вирішили зустрітися там, бо на вулиці був дощ, а її сусідка поїхала. Підійшовши до потрібних дверей, блондинка постукала.

—     Відкрито.

«Може якісь є здогадки?»

«Ні»

 Через два місяці

Зима. Вся земля була вкрита сніговою ковдрою. Скоро Новий рік. Марія з нетерпінням чекала цього моменту, а особливо балу після канікул. Хоча часто їй було не до цього.

Коли Марія повернулася до себе в кімнату, то побачила Настю, яка збирає речі. По обіді вона вже їде. Біля неї сиділи Єсен з Каєм і Даниїлом. Всі обернулися на дівчину.

—     Ти де була? ‒ запитав Кай.

Місячне світло пробивалося у вікна кімнати, освітлюючи двох закоханих. Марія лежала на плечі Лева, проводячи пальцем по його шраму на ключиці. Вона думала про цей семестр, з як воно починалося. Як все змінилося. Дружба, таємниці, кохання.

За 3 години до Нового року.

—     Ма, ну навіщо гам так багато страв?

—     До нас прийдуть мої друзі, так що мовчи та ріж салат.

Марія одягла сукню. В коробочці також були туфлі. Подивившись у дзеркало, дівчина здивувалася. Вбрання ідеально їй підходив. Неначе шили на неї.

 Спустившись вниз, вона зловила декілька захоплених поглядів. Марія й сама так на себе у дзеркалі дивилася.

 3 січня. Ранок.

За два дні до приїзду Стейсі. Дім сім’ї Гірс

Марія стояла біля дзеркала й думала, чого не вистачає в одязі. Потрібно, щоби все було максимально зручно, але й щоб гарно. Зрозумівши, що нічого не може придумати, вона поглянула на Настю. Та спокійно поливала рослини.

—     Коли Єсен приїде?

На диво, сьогодні Лев проснувся пізніше Марії. Як тільки він розплющив очі, то відчув приємний запах кави, яку він так любив, і яка рятувала його у робочі дні, а особливо після повного місяця.

 —     Ти якого фіга  зламав руку і все кинув на мене?! Міг би хоча б попередити, що якщо що, то я тебе заміняю.

—     Крихітко, заспокойся. Все ж добре.

—     Добре? Мені як сценарій вивчити?

—     Ой та там план, а все інше імпровізація.

—     Розкажи.

Трохи заспокоївшись, Марія переказала свої два сни. Вона відчувала, як у Лева напружилося тіло через це, хоча він намагався бути спокійним.

—     Я спробую вияснити хто то був.

—     Добре.

—     Якщо ви зараз же не наповните посудини з пуншем, то я вас приб’ю по закінченню.

—     Зліша за Кая. Зараз буде, міс Д’яченко.

—     Тебе не бентежить те, що я твоя однокурсниця.

—     Зараз ти схожа на ту, кого потрібно називати «міс Д’яченко»

Марія проснулась від звуку будильника. Відключивши його, вона прокляла себе за те, що не поставила на пізніше. У неї ж по новому розкладу не було першої пари й дівчина могла ще поспати.

Лев взяв Марію на руки й поніс до медичного пункту.

—     Ну і як це сталося?

—     Поки бігла, трохи не так встала на ногу та ось.

Дівчина обвела руками шию Лева. Коли вони вийшли на вулицю, вона зовсім не відчула холод.

Лютий

—     Спробуй ще раз.

—     Мені дуже приємно з тобою познайомитися. Лев розказував про тебе.

—     Мені також. Вибачте, але мені потрібно бігти.

—     Ну добре, йди.

—     До побачення.

Настя сиділа біля Марії, ридаючи від фіналу фільму. Марія не була з любителів мелодрам, але саме ця їй сподобалася. Проте вона спокійно їла попкорн, читаючи субтитри. Подивившись на годинник, вона встала, щоби переодягтися.

Наступний день

—     Куди ти знову йдеш?

—     Діло є одне.

—     Акуратніше там. Ти мені живою потрібна.

Марія йшла до академії, обдумуючи всі слова. Вона не знала що й думати. З одного боку дівчина нарешті дізналася чому Хорс. З іншого, за нею тепер слідкують через це. І їй потрібно бути максимально обережною. Як мінімум з академії самі не виходити.

Лев подивився на неї. Через секунду він сів. Марія доторкнулася руками до його голови. Вовк пішов на неї, від чого Марія повалилася на спину й засміялася. Леву також було весело. Він просто намагався підняти їй настрій, хоча всередині нього також був страх, через погане передчуття.

Початок літа

Через день.

—     Ну як же ми без вас, ‒ сказала Соломія. Юрій, Стефанія, Даниїл і Кай стояли біля свого потягу. Хорсовці були з Києва, а Даниїл з невеличкого містечка під ним, тому їхав з ними.

Марія сиділа в купе потягу зовсім одна. З моменту новини про смерть її батьків вже пройшло шість годин. Сіла вона на потяг тільки пів години назад. Вона ніяк не могла прийняти те, що з її сім’ї залишилась тільки вона. Братів не було, дідусі й бабусі давно померли.

Марія зайшла в кімнату. Лев відпустив її й залишився у проході. Він оглянув кімнату.

—     Мило.

—     Проходь.

Лев сів у крісло. Він впізнав в цій кімнаті шарм Марії. Схоже, що дизайн повністю придумала вона. Багато рослин, книг, свічки й гірлянда.

—     Борисе, вийди з кухні на пару хвилин.

Хлопець незадоволено вийшов з кімнати, залишивши Марію і Ярославу на одинці.

—     Ти як?

Лев здивувався. Він не очікував почути його ім’я.

—           Я дзвонила Юрі. Він сказав, що Даниїл висадився раніше, ніж мав.

—           Уявити не можу, як ти себе почуваєш.

Щокою Марії знову покотилася сльоза. Вона сіла й обійняла Лева.

Марія прокинулася від того, що Лев вставав з ліжка. Вона потерла очі, згадуючи вчорашній день.

—           Ти куди?

—           На пробіжку. Ти зі мною?

Дівчина задумалася. Вона знову не виспалася. Але пробіжка… Може вона розбудить її.

Марія прибивала полицю. Лев пішов у магазин. Було самотньо знаходитися в цьому домі, знаючи, що більше ніколи сюди не прийдуть батьки з якимись смаколиками для неї. Вони так і не дочекався сміху новонародженої дитини. Буде дім одиноко стояти на цій вулиці й чекати поверненню Марії на канікули.

Лев зайшов до кімнати Марії, попиваючи каву. Ніч була не найкраща, повний місяць. Він намагався заснути біля дівчини, однак не виходило.

Але вже восьма. Проте подивившись на Марію, чоловік зрозумів, що вона все ще у глибокому сні. Хоч і проспала вже 12 годин.

«Діагноз:Великий депресивний розлад»

Далі чоловік не зміг читати. Страх його підтвердився.

—     Яке лікування?

Марія відповіла через кілька секунд.

Лев вийшов з відділення й викликав таксі. Воно приїхало швидко. Сівши, він назвав адресу. Чоловік все ще не розумів, що за пані.

В сумці задзвонив телефон. Він дістав його.

— Привіт, мамо.

— Привіт любий, що ви?

Софія Авінова

Софія сиділа на горищі, перебираючи коробки. Стільки прекрасних спогадів в них зберіглося. Особливо про чоловіка. Як же вона за ним сумувала. Намагалася забути, але не виходило.

— Ти вже зрозуміла, що чорні двері тільки у членів сім’ї. Мама так зробила, щоби гості знали, куди звертатися. Але я ж не розказав про сірі двері.

Біля кімнати Софії були ще одні двері сірого кольору.

Марія сиділа на кухні, а у її ніг сидів Лев. Так, він вже перекинувся на вовка. Лора ходила колами, висловлюючи свою радість. Марії набридло це все слухати, так ще й дія антидепресантів трохи спала і настрій у неї був не дуже. До цього ще й боліла голова і хотілося спати.

Марія й Лора пішли на другий поверх. Лев не хотів, щоби вони це бачили. Потрібно було їм піднятися до кімнат, як обидві застигли від здивування. Чотири чорні двері?

— Окей, значить потрібно було мені її назвати мамою, як ось?

— Якого..

Марія й Лев сиділи в кафе. Вони чекали на своє замовлення і пана Корнієнка. Обоє мовчали, не знаючи, що й говорити. У Лева в голові ніяк не укладалося, що його тітка могла таке зробити. Вбивати людей, навіть члені своєї сім’ї. В його голові сплив спогад, коли він зустрівся з Даниїлом.