Глава 12 Частина 3

Марія сиділа на кухні, а у її ніг сидів Лев. Так, він вже перекинувся на вовка. Лора ходила колами, висловлюючи свою радість. Марії набридло це все слухати, так ще й дія антидепресантів трохи спала і настрій у неї був не дуже. До цього ще й боліла голова і хотілося спати.

— Ладно, йди вже відпочивай.

Марія видохнула й пішла до себе в кімнату. Лев залишився з Лорою. Він довго не бачив сестру й хотів провести з нею трохи більше часу.

Дівчина помилася досить швидко. Вона одягнула піжаму, заплела волосся у косу й пішла до Лева у кімнату. Там їй було якось комфортніше. На вулиці все ще йшов дощ. Сівши на ліжко, дівчина окуталася в покривало. Але на неї різко напала втома.

— Ні-ні-ні.

Марія впала на подушки.

***

Дівчина була і палаті, яку вона відразу впізнала. Тут лежала Софія. На вулиці була ніч. Жінка читала книгу, але раптом вона подивилася в стіну. Навпроти почав з’являтися якийсь силует, від чого Марія неабияк здивувалася. А Софія злякалася.

— Ні..

Людина була в плащі, що приховувало її обличчя. Але Софія знала хто це.

— І як так вийшло, що ти зламала ногу?

— Йди геть звідси!

Це була жінка. Софія кинула книгу в неї.

— Як негарно.

— Негарно мого чоловіка вбивати, а це таке.

Марія здивувалася. Його вбила ця жінка. Марія підійшла до них. Це було в теперішньому часі, вона могла вільно пересуватися.

— Потрібно мої умови виконувати відразу.

— Я розкажу все.

— Не зможеш. Тільки я можу зняти заговір. Без мене ти не зможеш.

— Зможу. Я не дурна й ти знаєш це.

Жінка підняла книгу, що в неї кинула й відкрила на якійсь сторінці.

— Ну якщо ти хочеш пожертвувати своїм прекрасним голосом заради того, щоби розказати всім правду, то вперед. Але ти знаєш, що мене це не зупинить. І передай своїй улюбленій Марії, що Даниїл зміг вбігти з в’язниці. Чи доречніше буде скоро називати її місис Авінова, як тебе?

— Йди геть.

Софія не була здивована. Схоже, що Лев розказав їй. Але Марія злякалася. Даниїл на волі, він може прийти за нею знову.

***

Марія проснулася у Лева в кімнаті. Вона подивилася на годинник. Пройшло зовсім мало часу. На ватних ногах дівчина абияк дійшла до кухні, де була Лора з Левом. Вона помітила, що з її подругою щось не так й підтримала її під руку. Лора допомогла Марії дійти до стільчика

— Що сталося?

— Видіння. Даниїл на волі, на Софії заговір, через який вона не може щось розказати. До неї приходила та, хто вбила її чоловіка.

Марія відчула що Лев сам був наляканий.

— Вона завтра приїде і ми все розпитаємо у неї, добре? Тобі потрібно відпочити, люба.

Марія заплакала. Навіть друга її сім’я страждала. Лев підійшов до неї й поклав свою голову їй на коліна. Лора присіла перед нею й взяла її долоні у свої.

— Люба, ти чого. Все добре, ми все вияснимо.

— Чому ми всі повинні страждати.

— Бо така доля наша. Але скоро все припиниться. А тепер тобі й справді потрібно відпочити.

Лев захитав головою. Лора допомогла Марії дійти до кімнати Лева. Вовкулака залишився з зеленоокою. Він ліг поряд з нею й дівчина обняла його. Вовкулака залишився з нею. Він ліг поряд з нею й дівчина обняла його. Вона гладила його шерсть, думаючи про своє. Але зовсім не помітила, як заснула.

***

Марія прокинулася від того, що до неї хтось ніжно доторкнувся. Це був Лев.

— Марусю, вставай. Скоро Софію забирати.

Дівчина кивнула й сіла. Вона вже звикла до жахливого настрою зранку.

Марія зібралася швидко й спустилася вниз. Але, як виявилося, влітку Авінові снідали на вулиці. Лев провів її до бесідки, де вже сиділа Лора, попиваючи каву.

— Каву не пропонуй, мені не можна.

— Хм, добре. Тоді чаю? З бутербродами.

— Згоджуйся. У Лори найкращі гарячі бутерброди в цьому світі.

Марія кивнула й дівчина відразу побігла до будинку, щоби зробити чаю. Зеленоока сіла за стіл поряд з Левом.

— Не забудь випити ліки.

— Так, пам’ятаю.

Лора повернулася через 10 хвилин з чашкою чаю та новою порцією бутербродів. Марія швидко поснідала й пішла до себе в кімнату. Вона випила ліки. На годиннику була десята, потрібно забирати Софію. Спустившись вниз, Марія помітила Лева, який якраз хотів йти її звати. Він посміхнувся.

— Поїхали, я вже машину завів.

— Машину?

— У мами є машина, але я нею часто користуюся, коли вдома.

— Окей, я не знала.

Марія знала тільки те, що у Лева є права й все. Вони вийшли надвір. Лора вже була в машині.

— Сідай поки що на переднє сидіння.

— Добре.

Дівчина сіла. У дзеркалі вона побачила Лору, яка щось робила в телефоні.

— Ти дуже гарна в цій сукні. І окуляри тобі йдуть.

— Як там Юра?

— Стоп, а ти звідки дізналася, що я з ним переписуюся?

— Вгадала. Ну бо там Юра?

— Та нормально. Сьогодні на співбесіду йде.

— О, супер. Перекажи йому, що я скоро напишу.

У машину сів Лев й вони поїхали. Чоловік був повністю зосереджений на дорозі. Марія дивилася у вікно, поки не відчула, що Лев доторкнувся її коліна. По її шкірі пішли мурахи. Подивившись у дзеркало, дівчина помітила, що Лора зайнята чимось в телефоні. Чоловік почав погладжувати великим пальцем її. Марія накрила його руку своєю.

— Я вам не заважаю?

— Ні.

Скоро вони приїхали. Лора й Лев пішли до лікарні, але Марію попросили залишитися в машині. Дівчина пересіла на заднє сидіння й стала чекати. Після вчорашнього дощу все було мокрим, але жаркий сонячний день виправляв це. Марія помітила дітей, що бігали в парку напроти. Один хлопчик був у колясці. Він гуляв зі своєю мамою, чи сестрою. З далеку не було зрозуміло, що з ним. Але логічно було здогадатися, що він скоро знову повернеться до себе в палату.

Спостерігаючи за дітьми, Марія згадала альбом. Ні, у неї будуть діти тільки після того, як вона захистить кандидатську дисертацію, коли в її житті все налагодиться. Її дитина повинна бути найщасливішою в житті.

— Де моя невістка? ‒ почула Марія знайомий голос й виглянула у вікно. Софія. Дівчина швидко вибігла з машини й підійшла до них.

— Ох, я ж ще не одружена на вашому сині.

— Але будеш. Якщо ви двоє не подасте заяву в ДРАЦС сьогодні, то я вас приб’ю. Добрий ранок, люба.

Всі знали, що Софія жартує. Не дозволять їм одружитися до того, як Марія магістратуру закінчить.

Всі поїхали додому. З Софією не було ніяких проблем. Всі вони маги, жінка могла вільно пересуватися по будинку за допомогою неї. Лев заніс речі жінки до неї в кімнату, поки Марія, Лорі й Софія біли на кухні.

— Видіння перенесло мене вчора до вас. Скажіть, будь ласка, хто та жінка?

— Якщо ти бачила той діалог з самого початку, то знаєш, що я не можу цього сказати.

— Ви сказали, що замовляння можна зняти, але ви останетеся німою, чи не так? То ви навіть написати цього не можете?

Софія похитала головою. Лора була здивованою.

— Я хочу зняти його.

— Мама не потрібно, ‒ раптом промовила Лора. Марія, яка в той момент дивилася у вікно здивувалася. Вона назвала Софію мамою. Подивившись на жінку, зеленоока побачила сум на її обличчі. Але в очах була радість.

— Лоро, мила, тобі потрібно знати правду. Всім потрібно. Це допоможе поліції. Бо це вона вбила мого чоловіка, Михайла. Вона цим всім керує.

На кухню зайшов Лев. Він явно це все чув.

— Навіть не думай, я не буду жертвувати тобою, ‒ промовив чоловік й підійшов до Марії.

— Іноді потрібно жертвувати найдорожчими людьми, синку. Тим більш, я ж не вмру. А просто не зможу говорити. Це не кінець світу. Так, я втрачу роботу, але наших грошей мені вистачить на ще одне життя.

Марія обняла Лева, відчуваючи, як він вагається. Чоловік обняв її за талію.

— Це вирішить вашу. Синку, так потрібно.

— Що потрібно зробити?