Глава 11 Частина 2

Лев взяв Марію на руки й поніс до медичного пункту.

—     Ну і як це сталося?

—     Поки бігла, трохи не так встала на ногу та ось.

Дівчина обвела руками шию Лева. Коли вони вийшли на вулицю, вона зовсім не відчула холод.

У медичному пункті все підтвердилось. Марія розтягнула зв’язки на нозі.

—     Я не можу з тебе.

—     У тебе хіба не повинна бути пара?

—     Та яка там пара, якщо ти ось без можливості ходити.

—     А серйозно?

—     Написав, що пара скасовується і скинув матеріал. Я повинен впевнитися, що з моєю студенткою все гаразд. Це мій обов’язок.

Марія оглянулася, щоби впевнитися, що біля них нікого.

—     Друга причина?

—     Ти моя дівчина і я за тебе хвилююсь. Але перша реальна, тому що це мій обов’язок впевнитися, що з моїми студентами все добре.

Дівчина засміялась. Скоро повернувся лікар й віддав записку з усіма травами, які можуть полегшити біль. Поки Марія читала, він знову пішов. Хтось також з травмою. Зима, що ще сказати.

—     Може тобі краще у мене поки що пожити. У мене хоча б все в кімнаті і його не потрібно ділити з іншими.

—     Ти так думаєш?

—     Я вже встиг написати Асгайру й запитати, чи можна. Він сказав, що так й побажав швидкого видужання. Ну й пожартував у своєму стилі.

—     Тоді добре. І чому на переломи є якісь трави, щоби пришвидшити лікування, а на розтягнення ніц. Два тижні не зможу багато ходити. Та за що?

Лев усміхнувся. Марія швиденько дістала телефон й написала Насті, щоби та зібрала деякі її речі. Вона вже ненавиділа цей день.

***

Дівчина лежала на ліжку Лева й залипала в телефоні. Чоловік пішов далі по своїм справам, по обіцяючи, що принесе Марії чогось смачненького. Почувала вона себе не дуже з урахуванням того, що ще їй прийшлося прийняти багато трав, щоби зменшити біль та набряк. Нога лежала на подушці. На ній був величезний синець у місті розтягнення.

Вже був вечір й вона зробила все домашнє. Дівчина знала, що він буде пізно, але все ж хотілося дочекатися. Перев’язавши ногу, Марія пострибала до ванни, намагаючись не впасти на одній нозі. Включивши воду й зрозумівши, що вона комфортної температури, дівчина поскакала назад до кімнати по піжаму й речі особистої гігієни. Хоч вона й жила поки що окремо від інших студентів, життя її кращим не стало через ногу. Зате тиша. Як вона сумувала за нею.

Коли Марія нарешті залізла в теплу ванну, вона відчула, що біль починала повертатися.

—     І чому це сталося саме перед історією. Мара візьми, потрібно Лева попросити пояснити трохи тему.

Мінуси в тому, що вона хорсівка з велесовської сім’ї були. Історія давалася важче, ніж іншим студентам її факультету.

Через стіни кімнати дівчина почула звук дверей. Мабуть, Лев прийшов.

—     Марусю, ти у ванній?

—     Так.

Швидко помившись, Марія одягла піжаму й поскакала до Лева. Він підстеріг її біля дверей ванної.

—     Тобі нормально так?

—     Якби я жила у спільному гуртожитку, то було б тяжко. А так більш-менш.

Чоловік взяв її на руки й відніс до ліжка. Лев положив її на ліжко, впевнившись, що нога на подушці. Він сів біля неї, поклавши руку на її хвору ногу, ніжно гладячи її.

—     Як нога?

—     Поки трави ще діяли, то було нормально. Зараз болить знову.

—     Давай чай зроблю. Не заснеш же.

Марія сіла, обвівши руки навколо його шиї й коротко поцілувала у губи. Відділившись, дівчина подивилася йому в очі.

—     Не потрібно за мене так хвилюватися. Я можу дати собі раду.

—     Я не можу перестати думати про це, вибач. Так тобі чай робити?

—     Давай.

Лев встав і пішов до чайника. Марія спостерігала за ним, думаючи про своє.

—     Домашні всі зробила?

—     Всі, окрім історії.

—     Що за дискримінація мене?

—     Я тему незрозуміла.

Лев повернувся до неї з чашкою трав’яного чаю, який повинен був зняти біль. Дівчина відразу прийнялася пити його.

—     У мене в четвер не буде першої пари у Чура, я тобі поясню. Я з самого початку розумів, що тобі буде трохи важче даватися хорсівські дисципліни.

Він знову положив руку на її ногу й продовжив гладити. На лиці була доброзичлива усмішка.

—     Допивай чай й лягай спати.

—     А ти?

—     Мені потрібно ще трохи попрацювати. Прийшлося дати пару самостійних.

Дівчина вдивлялася в його очі, які випромінювали спокій. Їх відтінок знову змінився через освічення.

—     Мені іноді здається, що перше, в що я закохалася – у твої очі. З першої секунди вони зачаровували мене.

Він посміхнувся й Марія зрозуміла, що друге, в що вона закохалася – посмішка, від якої завжди так тепло на душі. Якою він вперше її зустрів. У спогадах дівчини промайнуло тогорічне перше вересня, через яке її життя на деякий час пішло навскоси. Але зараз вона зрозуміла, що карти не помилилися. Не велесовка вона, а Настя не хорсівка.

Коли Марія допила чай, Лев забрав чашку у неї з рук й пішов до раковини. Біль знову відступала.

—     Поки не забув. Мене завтра не чекай. Буду чергувати до ночі в академії. Ще на наступному тижні повний місяць.

—     Пам’ятаю. Ти тоді також чергувати будеш?

—     Так, в лісі.

—     Удачі. Й давай без ран.

Чоловік засміявся.

—     Постараюсь. Ти хоча б далеко не вбіжиш.

—     Поправочка, я ходити вже тоді зможу, але не багато.

—     Ой, до речі, викладачі попросили, щоби я в кінці тижня відніс твій гримуар. Оцінки потрібні ж тобі для стипендії.

—     Потрібні. Дуже навіть.

—     Лягай вже.

Марія залізла під ковдру. Навіть це було більш проблематичним, ніж зазвичай. Вона подивилася на чоловіка.

—     Ти точно скоро ляжеш?

—     Обіцяю. Просто потрібно перевірити самостійні. Я більшу часину вже зробив.

—     Як там Александр.

—     Відкрили справу. Я постараюсь, щоби тебе це не сильно тривожило, але на суді тобі потрібно бути, як свідок.

—     Ох..

Чоловік підійшов до неї й присів так, щоби їх лиця були на одному рівні. Він лагідно торкнувся її щоки.

—     Не хвилюйся, я буду поряд. Спи.

—     Ну добре. Добраніч.

—     Спокійної ночі.

Дівчина заплющила очі, але не могла заснути. Вона крутилася з боку на бік, намагаючись найти зручну позу й щоб нічого не боліло. Це було досить складно. З голови ще й не виходило те, що їй прийдеться бути на суді Александра. Це непокоїло. Що ж на це скажуть його батьки? Вони були такими добрими, але їх син. А батьки Марії, коли вони дізнаються про це? Дівчина згадала, як вони веселилися разом на Новий рік. Схоже, що знайомі були вже давно, а зараз. Чи вплине це на стосунки їх сімей? Все це не давало їй заснути.

—     Я розумію твоє хвилювання, ти розказувала. Але, будь ласка, спробуй про це поки що не думати й поспати.

—     Добре.

—     Твої родичі через місяць приїжджають?

—     А швидко чутки по академії пішли. Так. 11 лютого.