В процесі

Як виглядає львівська спільнота чаклунів очима мрійливого хлопця-студента? Хто і як запам'ятався юному алхіміку? Про це і "Акварелі нашого міста" адже кожен з нас має свій колір, запах та характерну рису.

- Ви не можете зі мною говорити, чи не так?
- Можу... - шепоче тихий голос із пітьми. Він був такий тихий, і хрипів, наче от-от зірветься. - А до чого тоді ці всі записки?

Все в Моріарах притягує і відштовхує водночас: їх зовнішність, голос, навіть запах і хода. Директор тільки відштовхує, відверто кажучи: звичайний собі буркотун та мозкожер, без жодної нотки аристократизму в дупі, та й тільки.

Від будинку поряд віє холодом та непривітністю, а мешканці дається обходять його стороною. Власник - Драко Мелфой вважається тут відлюдником, бо живе один й ні з ким не спілкується.

- Вона на мене взагалі не схожа, - я склав руки на грудях, кинувши на цю дитину ще один скептичний погляд. Валері гостро подивилася мені у вічі. Тілом пробіглися мурашки, появу яких пояснити було б дуже важко. Кожен м'яз напружився, кров швидше потекла по венах. Вона дивилася так з хвилину.

Хто б міг подумати, що одного разу кохання перепаде не на того. Питання, як таке могло трапитися, повторюються у голові, та в незворотній шлях Сайфер ступив раз і назавжди та як йому діяти в такому випадку, коли навіть просте відчуття взаємного кохання може понести шкоду всьому протоколу.

Гаррі та Драко вимушені розійтись та роз'їхатись, залишаючи рідне та рідних далеко від себе, та рідна обстановка зведе їх знов.

Що ж.. пробую себе в цьому, не судіть строго, і якщо можливо вказуйте на помилки, але акуратно..

— Колінз, мені доводиться бути уважним до тих, хто здатен змінити рівновагу. А ти — саме той випадок.

Темний Лорд зник тієї миті, коли залишив свій останній слід — шрам на чолі Гаррі Поттера.

Чужі очікування стали для двох зовсім різних учнів Гоґвортсу постійним супутником, мов власна тінь — від них не втечеш.