Насилля

«ми завжди шукатимемо партнерів, схожих на наших батьків, котрих так не вистачало».

В індустріальному Місті панують порядки розділення районів, соціальних класів та правил Вищої Поліції. Ці люди можуть вбивати заради розваги, проваджувати диктатуру та суцільно контролювати жителів. Однак завжди є противага. Це Підпілля. 

Кожен з нас заслуговує на краплинку везіння, що може прийняти будь-яку форму – білосніжної хустинки чи… бузкової парасольки. Іноді треба просто озирнутися навколо, щоб побачити кольорову пляму у світі, що часом здається чорним.

— Фіолетові очі виражали глибокий смуток і невелику крапельку безумства; вона знає, що буде, вона бачить це за настроєм чоловіка, вона приймає таке кохання…

                          ☆・☆・☆・

// у кожного святого є минуле, у всякого грішника – майбутнє.

Хмародейлівська Погодна Корпорація працювала без інцидентів понад двадцять років. До тих пір, поки двом лошатам не вдається уникнути переробки і вони не опиняються в населених привидами надрах величезного підприємства. Чи зможуть вони вибратися з покинутої фабрики, не втративши здорового глузду?

Ви колись задумувались чи втрачають свій вогонь люди, життя яких в певний момент перевертається зі світлої частини на темну?

Цікаво, скільки самогубців було тут до мене? Про що вони думали, стоячи на краю прірви? Хоч хтось передумав, злякавшись чорних хвиль? Ось мені, наприклад, зовсім не страшно. Чого вартий лише один крок..?

Іра все своє свідоме життя ненавиділа хімію, а Максим – малолітніх дурочок, які велися на його зовнішність. Якось вони зустрілися, і в школі пролунало перше вбивство.

Холодна, біла, з запахом крові та ліків кімната; Чути як працюють апарати, як все щось жужить, не перестає клацати та пікає, це жахливо дратує; Великі вікна з якого бачно темні хмари й дощ який не перестає лити з того часу, як Ізуку у комі. З того часу я і ненавиджу дощ.