Not beta read

Ґріммджов знає, що див не буває, навіть якщо за вікном вже випав перший сніг. Його музику ніхто не похвалить і в кінці вечора йому заплатять рівно стільки, щоб він дожив до завтра. Але Ґріммджов продовжує грати

Про наболіле.
Як часто ми робимо дурні помилки?
О ні, мова не про сісти не в той автобус, коли повертаєшся додому з роботи; і не про залишити парасольку в шафці схову у супермаркеті чи забутий на касі чек до коштовної покупки чи навіть той зайвий останній шот текіли.

Вона сумувала. Вона буде сумувати. Навіть якщо мозок отримає весь світовий дофамін… Вона ніколи не забуде його.

У їхньому містечку не було особливих розваг. Хіба що танці кожної п’ятниці.

Події відбуваються у сеттингу 80’х років минулого століття. Двоє напарників прямують додому після чергового завдання, проте подальші події розгортаються зовсім не за планом.

Бажаю приємного читання <3

Я кладу голову їй на плече, вона перебирає мої коси. Хочеться назавжди залишитися у цьому дні, коли вона ще має змогу це робити. Хочеться сидіти так все життя. Вітер задуває під куртку, хоча весна в розповні.

Він покликав його не для того, щоб в черговий раз псувати нерви та самостверджуватися. Ходити колами вже набридло.

Він хапає мене за обличчя, стискаючи мою щелепу, я впиваюся очима в його очі, скажені, повні безумства. Бачу у погляді безконтрольний буревій його думок, дивлюсь, немов можу їх розшифрувати, розкласти на полиці, ніби в моїх силах зупинити цей оркан, не шукати від нього схованки.

Сюжет розгортається навколо двох подруг — Меланії (Мелі) та Леї. Вони мають подібні уявлення про деякі речі, але їх відрізняє стиль життя, поведінка, зовнішність.

— Ти поцілував отця Блеквуда?

— Угу… Диявол мене бачить, не потрібно було так напиватися.