yoygnthil

Іноді.
Лише іноді.
Я прокидаюсь серед ночі.
І в ці довгі, місячні і одинокі ночі.
Я відчуваю запах морського бризу.
Мені подобається думати.
Що це ти приходиш
до мене.

«Поцілуєш мене після танго?»
Зупиняється. Стискає кулаки. Нігті впиваються в долоні. Болить ніби хтось по єбалу врізав, він намагається прикидатися, що не знає чому. Сука перейшла всі рамки, всі ліміти. Бог бачить, він терпів до останнього.

— коли лікар сказав тобі, що твоя собака хвора невиліковно і буде лише страждати, що ти зробила? - вона вгризається в мене поглядом, я знаю до чого вона веде. ми обидві знаємо.
— я її приспала. — коротко і стримано, не дам їй насолоди знайти за що зачепитися.

Я кладу голову їй на плече, вона перебирає мої коси. Хочеться назавжди залишитися у цьому дні, коли вона ще має змогу це робити. Хочеться сидіти так все життя. Вітер задуває під куртку, хоча весна в розповні.

Він хапає мене за обличчя, стискаючи мою щелепу, я впиваюся очима в його очі, скажені, повні безумства. Бачу у погляді безконтрольний буревій його думок, дивлюсь, немов можу їх розшифрувати, розкласти на полиці, ніби в моїх силах зупинити цей оркан, не шукати від нього схованки.