Короткий епілог про найкращого стрільця

Повернення до Порт-Роялю тривало менше, ніж того можна було б очікувати. Звісно, кожен із учасників погоні за піратами хотів якнайшвидше повернутися додому, тим більше, що поверталися вони із перемогою. А можливо, було іще щось, адже з того моменту на палубі, Норрінґтон старанно вдавав, що не бачить Вілла та Ганнібала. А ті не менш старанно і точно більш демонстративно намагалися частіше потрапляти йому на очі, крадучи одне в одного короткі поцілунки чи просто тримаючись за руки.

І це дратувало командора майже так само, як і те, що Вільям час від часу з’являвся біля Елізабет. Авжеж, дівчина пообіцяла, що одружиться із Норрінґтоном, якщо той допоможе врятувати Тернера, але це не могло скасувати їхніх почуттів одне до одного, як не може змінити течію річки один кинутий в неї камінь. Віллу навіть було трохи шкода Елізабет, але він не мав на меті сипати їй сіль на рану, піддаючи сумніву її власне рішення.

Слуги тримали маєток в ідеяльному порядку до повернення Ганнібала та Вілла, навіть запитували про пляни на завтрашню вечерю, але князь теж прийняв рішення. Того ж вечора, коли корабель Королівського флоту зайшов до порту, усі речі були зібрані й уранці вони покинули б Кариби, заславши сюди когось, кого справді не шкода. Вечірній гість трохи відкоригував їхні пляни.

— Пане посол? Шановний князю?

— Я так розумію, ви Вільям? — у вітальні, куди Тернера, який попросив авдієнції в господаря, привела покоївка, був лише Ганнібал. — На жаль, ми не познайомилися офіційно. Якщо ви шукаєте Вілла, то він у бібліотеці.

— Розумієте, Джека мають стратити завтра зранку. Я подумав, — Вільям затнувся, не впевнений, як просити про допомогу особу королівської крови, — ми готуємо плян втечі і такий майстерний стрілець, як він, нам не завадив би.

— Він радше Змієносець, аніж Стрілець, але я передам йому ваше прохання.

— Немає потреби, — з-поза спини Вільяма пролунав чоловічий голос. — Любий, ти не вважаєш, що нам варто як слід попрощатися із губернатором цього краю, перш ніж їхати?

— Тебе так легко вмовити на щось благородне, любий, — з розумінням посміхнувся до Вілла князь. — Я накажу, щоб відплиття нашого корабля трохи затримали.

— То ви..? — Тернер трохи загубився у тому, що відбувалося між двома чоловіками.

— Так, ми допоможемо тобі, Вільяме.