Инший капітан Чорної Перлини

З приглушених та незадоволених голосів команди випливав найбільш очевидний висновок — на Ісла-де-Муерте щось пішло геть не так, як Барбоса очікував. Наразі він вивергав, немов старий кіптявий вулкан, свій гнів на усих навколо, тож, навіть якби Ганнібала не замкнули у каюті, розумніше було б пересидіти там. Одначе доля не була прихильною до нього останнім часом, інакше як пояснити той факт, що за дверима він почув важкі широкі кроки капітана.

Однак, коли ті прочинилися, досередини зайшов іще молодий доволі пірат у трикутному капітанському капелюсі, а згодом їх замкнули удвох, не напружуючись, щоб представити одне одному. Карі очі на засмаглому обличчі прибулого зацікавлено вивчали інтер’єр і Ганнібала, ніби той був його частиною. Натомість погляд бурштинових очей неухильно слідував за піратом, поки той походжав каютою.

— Чув, ви новий кухар Барбоси? — нарешті перервав мовчанку незнайомець.

— Якщо цю дефініцію можна використовувати до тимчасової посади, то так.

— О, мій друже, повірте, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, особливо на цьому кораблі, — він постукав по стіні, приклавши до неї вухо, а потім скорчив незадоволену гримасу і повернувся до дослідження столу.

— Бачу, ви дещо про нього знаєте.

— Аякже, — пірат розплився у самовдоволеній усмішці. — Капітан Джек Горобець, до ваших послуг.

— Ганнібал, приємно познайомитися, — князь легко кивнув у відповідь на теятральний уклін.

— Ганнібал, кажете? — вираз обличчя Джека нагадував вираз ситого кота. — Що ж, Вілл багато про вас розповідав.

— Невже?

— Насамперед, що ви «Король Польщі, Великий князь Литовський, Великий князь Руський та Курфюрст Саксонії», — він вимовив це на одному диханні. — Фух, невже хтось справді так звертається?

— Якщо не хоче виявити неповагу до свого володаря, — загрозливо посміхнувся Ганнібал. — За яких обставин ви познайомилися з Віллом?

— Та за яких же іще — він представився Великим Цабе, перепрошую, Надзвичайним та Повноважним послом Речі Посполитої, а потім поліз цілуватися до мого друга, — темні очі пильно стежили за реякцією князя, намагаючись розгледіти у виразі хоч краплю ревнощів чи гніву, та той залишався незворушним.

— І за яких обставин ви його покинули?

— Довелося залишити його на кораблі, коли ми з Тернером… — пірат зрозумів, що бовкнув зайвого, та пізно — Ганнібал чигав на такі обмовки, мов хижак на довірливу жертву, — відбули на Ісла-де-Муерте.

— Так ви і опинились тут.

— Авжеж. Маю деякі незавершені справи із капітаном Барбосою. Та годі про мене, поговорімо краще про те, що може зробити ясновельможний князь для єдиного на цьому кораблі, хто знає про його справжній статус?

Ганнібал знав, що акцент видасть його у будь-якій точці світу, окрім, певно, самої Речі Посполитої. Разом з тим тепер він розумів, чому леді Свон узяла чуже прізвище, — крім великої спільної цілі кожен із цих піратів переслідував свої — дрібніші, а часом ще і мізерніші. Шантаж знаті за допомогою викрадення членів їхніх родин ніколи не був новиною, тим більше, що цим пройдисвітам удалося зловити велику рибу.

Та він не міг відмотати час назад і назватися, до прикладу, Кшиштофом.

— Гадаю, якби вам вдалося успішно вивезти мене та Вілла до Старого Світу, я подарував би вам непоганий маєток у Польщі, — обережно почав князь. — У грошовому еквіваленті, звісно, — додав він.

— Думаю, ви переоцінюєте жадібність піратів до золота, — Джек хитро посміхнувся, роблячи крок назустріч.

— Думаю, ви недооцінюєте щедрість литовських князів, — не забарився із відповіддю Ганнібал, посміхаючись достатньо невинно, щоб цю посмішку можна було назвати щирою, а ще так, щоб вона ховала його справжні наміри.

— Чого ж ви не зробили такої пропозиції Барбосі?

— Сумніваюся, що для нього вона була б релевантною, — він облизнув губи: пірат опинився якось занадто близько, а ці тепло-карі очі викликали… ні, не довіру, радше якесь нелюдське бажання стати єдиним (або останнім), що вони споглядатимуть. — До того ж я не укладаю угод із тими, кому немає що втрачати.

— Думаєте, мені є що? — чужий подих лоскотав губи князя.

— Як мінімум, життя, — він майже схилився, щоб зімкнути їхні вуста в поцілунку, коли двері до каюти зі скрипом відчинилися. Джек миттєво опинився на відстані у кілька кроків, та рум’янець на щоках обох видавав те, що відбулося між чоловіками, будь-якому достатньо пильному оку.

Біля входу стояв Барбоса, його обличчя було викривлене складним виразом. З одного боку, нікуди не поділося його усюдисуще незадоволення, яке могла відчувати лише людина, що роками страждала через прокляття і була приречена на ще багато років такого ж існування, якщо не знайшла б того, на кого полювала. З другого боку, темні кола під очима, за якими Ганнібал безпомилково визначав голод капітана, були навіть темнішими, ніж зазвичай, тож Барбоса, напевно, прийшов по свого кухаря. З третього боку, пірат став свідком того, що йому усе ще було недоступне, тож цей живий рум’янець на щоках чоловіків був для нього, немов червоний плащ для бика.

Якщо спростити увесь цей комплекс почуттів, видавалося, що капітан злий.

— Я не завадив? — голос Барбоси скрипів від натуги, незгірш від деревини судна.

— Зовсім ні, — зумисне ввічливо відповів Ганнібал.

— Ніби тут було чому завадити, — Джек хижо-хитро усміхнувся до князя і попрямував до виходу. — Я так розумію, ви бажаєте поговорити наодинці?

— Забирайся вже, — дивно, капітан Чорної Перлини ніби надавав своєму голосу грубости, але той однаково відмовлявся звучати зі щирою ненавистю. — Перепрошую за те, що вам довелося почути від цього пройдисвіта. Він не вміє добирати слів.

— Бути щирим — це не злочин, — з м’якою, майже поблажливою, посмішкою відказав Ганнібал. — До того ж я не маю сумнівів у благородности ваших намірів. Я так розумію, візит до Ісла-де-Муерте пройшов не так, як ви плянували?

— Боюся, змушений залишити вас біля себе ще на трохи.

— Цікаво, — хмикнув князь, — ще трохи — і мені здаватиметься, що ви умисно шукаєте причин для цього.

— Хіба бути зацікавленим у комусь це злочин?

— Думаю, це залежить від обставин…

— Але хіба закон не мусить бути безпристрасним?

— Закон спирається на людську мораль, а вона неймовірно мінлива, — Ганнібал замислився про те, як тут, на Карибах, пірата могли стратити без жодних доказів, спираючись лише на його статус, у Речі про таке мріяли лише певні шляхтичі, але вони з Віллом знаходили спосіб загасити пожежу невігластва. — Крім того, не розглядати обставини було б злочинною недбалістю.

— І які ж обставини у нашому випадку?

— На кораблі Британського флоту, який, як я розумію, ви переслідуватимете, є людина, яка я б хотів, щоб не постраждала.

— Дівчисько, що викрало медальйон? — підозріливо звів брови Барбоса. Схоже, він починав серйозно замислюватися над роллю свого полоненого у цій історії.

— Аж ніяк. Я прошу лише про те, щоб він міг безпечно зійти на борт і так само безпечно зійти зі мною на берег.

— Що і казати — я мушу бути вам вдячний за чудові вечері. Нехай буде по-вашому, але я хочу знати, звідки ви дізналися про прокляття, инший корабель та те, що відбулося на Ісла-де-Муерте.

— На щастя, я якраз зголоднів і не проти розділити із вами вечерю, — Ганнібал облизнувся, ніби передчуваючи багатий бенкет. — Знайдіть-но та відкоркуйте пляшку червоного вина, поки я готуватиму, якщо ваша ласка.

Князь аж ніяк не проти був поговорити із Барбосою, бо мав достатньо вільного часу, щоб вигадати гідну історію, на відміну від самого пірата.