"Диявол серед янголів"( або "Руденко гірше чорта")

- Невже моя сестра подорослішала? - мовив я з ноткою глузування, поки сидів на кріслі у вітальні.

У моїй голові паморочиться від самого ранку, а ноги ватні через стрес та недосип. Я навіть відмовився від свого постійного сніданку - мівіни з чаєм.

Я що, захворів?

Кожен раз переглядаю свій план і відмічаю, що все у мене ідеально продумано та нічого не мало б піти неправильно. Що ж тоді не так? Чому я не відчуваю збудження від страждань Чупарського?

  Холодний дотик його рук я відчуваю на своїй спині, пробігаючись своїми шаршавими пальцями по моєму хребті. Він тихо шепоче мені на вухо слова, яких я не встигаю розчути через свій стогін. І знову я опиняюсь загнутим в кут та притиснутим до стіни.

   Я повернувся із гардеробної зі своєю курткою та шапкою до Руденка. І як не дивно, хлопець все ще спав на тому місці, а його дихання стало ще важчим, ніж було, коли я його залишив одного на п’ять хвилин і пішов по свій верхній одяг.

  Ця жіночка приїхала ще раніше, ніж обіцяла. Ніщо для неї не було проблемою, аби примчати до лікарні  з місця, де вона була на той момент.

  Я стискаю свої рукави сорочки, час від часу висмикуючи ниточку, що з нього стирчала і мене сильно дратувала. Так, саме ця тканина псує мені життя, а не одне руде чмо. Все ще відчуваю, як у моєму животі скрутилося від нетерпіння та довгого сидіння у цій тихій та з навислою атмосферою кімнаті.

   Останній раз я бачив Руденка на екзамені Мурштейка. Рома не зміг всунути хабар професору, щоб йому поставили автоматом. У хлопця настрій в той день був такий, немов він сам готовий скоро принести власний автомат. І я його щиро розумію.