Клуб Роми Руденка

  «Клуб Роми Руденка»

Оу, так. Мій геніальний план та старання мого Клуба Роми Руденка неймовірно спрацювали! Чупарський знову облажався і встрягнув в одну з катастроф нашого університету, а потім прийшлося йому брати участь в порятунку світу від чергового самознищення. Цей план справді був ідеально продуманий і кожен крок мав чудові наслідки для мене, та жахливі для Чупарського. Я знайшов в інтернеті цього ображеного студента, якого вигнали з універу за малий косяк. Як добре, що люди так добре ведуться на маніпуляції, як цей дурень та інші члени мого клубу. Навіть Лютецій виконав свою роботу, виллявши сечу, аби той обіженка-студент з інтернету на ньому повсковзнувся та розбив голову.

Як я обожнюю, коли люди страждають!

Помішуючи в своєму келиху вино, я вдихнув на повні легені, аби відчути запах перемоги. Як в один момент я поперхнувся та закашлявся. Цей бісовий запах… Поразки.

«Не ідеально. Не по плану», - пролунала думка в моїй голові.

  Чому я не відчуваю такого захоплення? Насолоди від думки, що Чупарський тепер страждає після такого важкого дня? Особливо після того, як я розповів детально, що всі його муки були спричинені мною?

- Бісовий Чупарський, - вилаявся я та сів у своє крісло. Деякий час мій погляд був прикутий до рідини у келиху, задумавшись про новий план. - Чупарський, я хочу, аби ти більше страждав. Плакав, благав на колінах про пощаду в мене, - я прикусив губу і нервово постукував пальцями по столі. Рано чи пізно, але я вигадаю ще більш геніальний план, щоб ти, Чупарський, страждав. - Мені треба бути гіршим, ніж я був колись.

–-

Кавомашинку, як зазвичай, довго готувала мені напій. Але сьогодні мене це особливо дратувало. Від ранку було дуже нудно, а я ще й пішов на пари, аби стежити за цим бісовим Чупарським, який постійно вештається з тим клоуном, Андрієм. У мене починається алергія, коли ці двоє веселяться та інколи сміються на парах, немов лекції професора їх зовсім не цікавлять, бляха. А я тут розпинаюся, аби дізнатися, що може зробити боляче цьому Чупарському.

  Як тільки кава була готова, я одразу її вийняв з цього автомата та ногою гупнув об цю машину.

- Якого біса я навчаюся в університеті, де навіть нормальної кавомашинки нема? - розлючено мовив я сам до себе та пішов у сторону авдиторії, де повинна бути наступна пара. Щоправда, на півдорозі до неї, мене зупинило дещо цікаве.

  У щілині дверей іншої аудиторії я помітив свою сестру, Юльку, і… Чупарський? Ото сюрприз, але який приємний. Нарешті хоч щось цікаве за сьогодні відбувається.

- Отже, ми домовилися? - по-дурному усміхнувся Чупарський, дивлячись цим дибільним поглядом на мою сестру. Десь я вже бачив подібну поведінку… Зазвичай це ознаки закоханості.

Унизу мого живота щось скрутило і я прикусив губу, спостерігаючи за цією сценою двох закоханих. У моїй голові пролетіла думка:

«О, так! Це просто ідеально!»

  Я одразу відчув свою переможну позицію над Чупарським, бо це просто геніально. Завдяки своїй сестрі, я зможу розбити Чупарського вщент! Як там кажуть:»Закохані люди - вразливі»? Чупарський по-особливому наївний і це буде, як два пальця щолкнути, аби цей хлопець розчарувався у всьому світі.

- У цю суботу на побачення? Куди тільки побажаєш, - сором’язливо мовив Чупарський, все ще дивлячись цими дурними очима.

- Нехай це буде для мене сюрпризом, - ніяково захихотіла Юля та заклала своє кудряве волосся за вухо. - Тож вибирай сам місце. До суботи, - дівчина помахала хлопцю на останок та пішла до виходу.

  Я одразу сховався за рогом, аби моя сестра вийшла, не побачивши мене. І знову заглянув у авдиторію, де залишився один Чупарський.

- Так, так, так! Ми підемо з нею на побачення. Нарешті! - шатен стрибав від радості та виконував «переможний» танець, я ледве стримувався, аби не вибухнути зі сміху. Та все ж я себе опанував і на моєму обличчі з’явилася зловісна посмішка.

- Сміється більше той, хто сміється останнім, Чупарський.