Чорт на плечі

- Невже моя сестра подорослішала? - мовив я з ноткою глузування, поки сидів на кріслі у вітальні.

  Я щойно почув, як двері відчинилися і в будинок зайшла Юля, яка спантеличено поглянула у мій бік після мого раптового та дивного запитання.

- Про що йде мова взагалі? - дівчина склала руки в замок перед грудьми та роздратовано дивилася мені в очі. Моя сестра завжди мене не любила(чим я сильно пишаюся), тому вона приховує в універі той факт, що в ній тече блакитна кров Руденків. Не хоче, аби всі жахалися її, як це було в школі, бо вона моя сестра. Не розумію, в чому проблема? Вона має чудову репутацію серед людей, не приклавши до цього пальця.

- Я про побачення із Чупарським, - поклавши ногу на іншу, я зловісно посміхався до Юлі, яку перекосило після мого погляду.

- Якого… Звідки ти знаєш про нас із Чупарським?

- Сестро моя, я про все знаю в цьому світі, - підняв роздратовано брову на її сумніви у моїх можливостях шпигування. - Та й взагалі цей довбень забув, що я сиджу ззаді нього, і всю пару щебетав своєму дружку, що йде з тобою на побачення. Ото дурне і безглузде, - я усміхнувся своїм думкам, згадуючи цього наївного хлопця, який радісно розповідав Андрієнку про всі чарівні сторони Юльки, і кожен раз червоніючи, коли усвідомлював,що забагато про неї балакає. Ох, як буде чудово спостерігати, як він падає зі своїх хмар мрій та сподівань, розбиваючись об скелі реальності.

- Ох, байдуже. Знаєш про це, так знаєш, - вона відвела свій погляд, закривши своє обличчя червоними кучерями. - Я погодилася, бо Остап заговорив про наші взаємини… Признався в коханні. Ох, хоч колись я зможу в цьому житті мати хлопця-друга, який не закохається в мене? Хоча впринципі Чупарський не такий вже поганий…, - задумливо мовила дівчина, а у мене вже око дьоргалося від її рожевих соплів. - Сміливий, добрий, адекватний… І не такий, як Андрій, що думає тільки про потрахушки. І принаймні Остап не такий, як ти, сволота та козел, - кинула злий погляд на мене і я лише посміхнувся на її останні слова. - Тож навіть не вздумай зруйнувати моє побачення, зрозумів?

- Та ні, ні. Ти ж знаєш мене, сестричко, - махнув я «невинно» рукою. - Ніколи в житті не зроблю тобі боляче. Але, сестро, хіба ти не казала, що любиш впевнених у собі хлопців? Та й Остап ні гроша не має, тож він навіть на машині тебе не забере на побачення.

- Мені байдуже на його фінанси, - вперто мовила Юля, але я помітив в її очах сумнів після слів про впевнених хлопців. - Але він справді такий сором’язливий та зніяковілий був, коли запропонував піти на побачення. Виявляється, що він давно в мене закоханий, але так довго вагався мені зізнатися в коханні. Гаразд, байдуже, це лише одне малесеньке побачення. Нічого поганого не станеться між нами, - дівчина розвернулася, аби піти геть, і вже не бажала нічого чути.

- Ти все ж розумієш, що ваша дружба зруйнується після цього побачення. Я це бачу по тобі й не зможеш це приховати від мене. Бо ж він буде думати про тебе, як про дівчину, а не як про подругу, - Юля на мить завагалася. - Тільки не повертайся додому, якщо все піде по сраці та опозориш наше ім’я. Я тоді скажу тобі: «А я тобі казав», - Юля роздратовано застогнала, що на душі мені стало ще краще. Потрібно їй кинути ще кілька насінь сумління і тоді дівчина сама розчарується в Чупарському.

–

- Звести її в кіно? Чи у кав’ярню? Можливо піти у аквапарк? Андрюха, я досі не визначився! Вона хоче, аби це було сюрпризом, але я сподівався, що вона скаже про свої вподобання, а вона - ніц! - я скаржився своєму другу по дорозі в університет про свої проблеми на особистому фронті. Точніше ми ще не зустрічаємося з Юлькою, але… Треба вразити її! Я ж не можу бути, як останній олух?

Я останні пару днів сам не свій. Досі не можу придумати, яке місце буде ідеальним для нашого побачення з моєю рудою подружкою. Вона до всього ж не розповідає про свої інтереси та улюблені місця. Так би мовити, хоче, аби я самостійно все підготував і дівчина ні про що не підозрювала. Юля, ну за що-о-о?

- Поведи її на каток. Позавчора тільки випав перший сніг в грудні, тож буде досить романтично, якщо ти поведеш її в таке місце, - я аж офігів від такої гарної поради від Андрюхи. Зазвичай його плани закадрити дівчат складаються із метою затягнути їх у ліжко.

- Це… Це непогано, але не те! Я не вмію навіть на ковзанах нормально стояти! Не можу і не хочу перед нею опозоритись, - я позіхнув та відчув втому через недосип останніх днів. Через сесію та думок про ідеальне побачення я ніяк не міг добре поспати.

- Друже, ну чого ти заморочуєшся взагалі? Візьми квитки на фільм із інтимними сценами, вибери найдальші місця і все! Ідеальне побачення оформлене, - я важко зітхнув після слів Андрія. Ось це вже було схоже на мого твердолобого дружбана.

–

  На першій парі я заснув непомітно для себе. Як би Андрій мене не розбудив, Мурштейко міг би потім навалити роботою. Потрібно піти випити каву, інакше на наступній парі отримаю пізди від Яйцедуба, якщо засну на його лекції. Тоді можна одразу оформлювати листок на відрахування і бажано з труною.

  Кавомашинка гучно загула і не спіша робила мені міцну каву. Я взяв її до рук, але ледве не пустив на підлогу, як перед мною вискочив Руденко.

- Виглядаєш, мов зомбі, які були в наші перші дні в університеті, - самовпевнено зашкірився Руденко.

- Тебе ще не хватало, - я оминув рудого покидька, але цей чувак послідував за мною. Що йому від мене потрібно було?

- Тебе справді, мов переїхав камаз. Шкода, що не я причина твоїх страждань, - зухвало говорить Руденко.

Аби ще я через тебе не спав ночами? Ні, дякую, сучий Руденко.

- Глянути б тільки на твоє неохайне волосся і великих синяків під очима, - продовжував капати на мої нерви рудий.

- Руденко, відвали нарешті, а? Дай спокійно поп’ю каву, - роздратовано гаркнув я на хлопця. Щоправда, після його слів я зупинився біля вікна, приглядуючись до свого відображення. І справді, я трохи схуд через нерви, а чорні кола під очима були досить виразними, мов у панди.

- Бачиш? - прошепотів мені на вухо Руденко, мов той диявол. Я відскочив в бік, розллявши трохи кави. Руденко тільки переможно посміхнувся.

- Блять, Руденко, від’єбися! І так не багато перерви залишилося, а ти ще й ходиш по моїх слідах, мов той чорт.

- Досить звичайний комплімент в мою сторону. Мене вже не раз називали чортом. Можеш бути більш оригінальним, ніж інші, Чупарський?

- Заєбав, - пробубнів я собі під ніс та намагався втікти від Руденка, поправляючи своє нерозчесене волосся.