Це була... Перемога?

У моїй голові паморочиться від самого ранку, а ноги ватні через стрес та недосип. Я навіть відмовився від свого постійного сніданку - мівіни з чаєм. Я впевнений, що пошкодую про це рішення - пропустити трапезу -, але мені потрібно багато часу для підготовки. Я нарешті придумав ідеальне побачення! Андрюха вчора до ночі слухав мої роздуми та план дій нашого побачення з Юлькою. Вона буде точно щаслива після нашої прогулянки! Хочу побачити, як її світло-зелені очі сяяють від радості та безтурботності в цей особливий день.

- А щоб тобі пес насрав в тапки…, - обурено буркнув Андрюха, вилізши зі свого ліжка. - Я не можу спокійно проспати цілий день через твої біганини по квартирі. Господи, зараз тільки восьма ранку! О котрій ви маєте зустрітися?

- О першій годині дня, - я не звертав увагу на свого друга, хоча знав, що він дивився на мене, як на придурка.

- Та ти серйозно?! Друже, поспи і відпочинь! У тебе ще цілий день! До того ж я теж хочу відіспатися, а ти, чмоня така, не даєш.

- Ні, ні, ні, - я помахав заперечно головою і продовжував розглядати свій план, інколи змінюючи деякі пункти.

- Ості, це тобі вилізе боком, - пробурмотів Андрій та пішов назад спати. Я на мить задумався про його слова.

–

  Хмари затягнулися і було зрозуміло, що скоро випаде знову сніг. Та я все ж чекав на місці, про яке домовилися з Юлькою. У моїх руках був розкішний букет різноманітних квітів(і байдуже, що тепер мені потрібно буде ще більше економити на їжі), я чекав на дівчину в передчутті чогось хорошого та неймовірного. Цей день ідеально спланований, тому все пройде чікі-пуки. Гаразд, подібним жаргончиком при Юлі не варто розмовляти.

  Я відчув, як в кармані прожужав телефон від вхідного повідомлення. Діставши мобільник, я глянув, хто був відправником і мої очі розширилися.

- Юля.

–

За дві години до цього моменту.

  Сидячи у своїй кімнаті, я очікував, що врешті-решт щось трапиться. Ніяк інакше, бо все повинно йти по моєму чіткому та геніально продуманому плану.

  У мої двері постукали і моя самовпевнена посмішка розпливлася на обличчі.

- Нарешті, настав цей довгоочікуваний момент, - промовив сам до себе, вставши з крісла, а за мить гукнув: - Заходь.

- Ромо! Я не знаю, що мені робити! - мій погляд був прикутий до Юлі, яка з панікою в очах дивилася на мене. Як чудово маніпулювати цією наївною дівчиною. Трішки понабридати своїми «порадами» і вона одразу прибіжиться плакатися, аби я їй допоміг розібратися з її проблемами. - Я… Я не хочу йти з ним ні на ніяке побачення! Ти був правий, що наші взаємини зруйнує ця моя милість до нього. Гаразд, вже все зруйновано, але… Я не хочу із ним возитися на цьому побаченні та давати марні сподівання. Тим паче, я вирішила, що хочу піти до своєї подруги на ночівлю.

- Отже, в основному ти хочеш піти до подружки? - намагався я скоротити її монолог.

- Так… Але я також переживаю за його почуття та самооцінку! - я закотив очі після її «благородних» слів.

- Ще скажи про його честь та достоїнства. Годі вже балачок і перейдемо до справи. Що ти від мене насамперед хочеш? - серйозними очима глянув на сестру, яка одразу згадала, чого сюди прибігла.

- Я не знаю, що йому написати… І як… Тож, будь ласка, придумай що-небудь. Підкинь ідею, - благально склала руки.

- Люблю, коли в мене благають, - самовпевнено посміхнувся на її самоприниження та протягнув руку. - Давай сюди телефон. Коли ви з ним повинні зустрітися?

- О першій годині дня, - без жодних вагань, Юля віддала мені свій телефон.

- Тоді приблизно о цій годині я прийду до тебе та поверну твій телефон. А тепер йди собі, - махнув рукою, аби виходила з моєї кімнати.

- Чому так на довго тобі потрібен мій телефон? - Юля підняла одну брову.

- Мені потрібен час та особистий простір. І більше ніколи не заходь в мою кімнату, - Юля роздратовано видихнула та одразу вийшла після моїх слів.

  Я одразу почав переглядати переписку Чупарського з моєю сестрою. Нічого особливого: то хлопець просив у Юлі домашнє завдання, то моя сестра у нього. Чупарський і справді ще той профан у стосунках.

Моя машина стояла недалеко від місця, де Чупарський наївно чекав на мою сестру. Його пика прям сяяла від щастя, що мене безмежно дратувало. Попри те, що у нього великі мішки під очима та простацький костюм на побачення з моєю з сестрою, він відчував себе енергійним та сповненим ентузіазму. Якого біса він взагалі в такому бідному одязі з моєю сестрою збирався на побачення йти? Вже не важливо, бо я зітру йому радість з цієї самовпевненої пики.

–

У моїх очах на мить потьмяніло і, потрусивши головою, я знову перечитав повідомлення від Юлі.

«Вибач, я не зможу прийти»

У моїй голові виникло одне запитання:»Навіщо ти так зі мною?»

«Все, що було між нами - це помилка. Ти мені не подобаєшся ні каплі. Я просто хотіла собі друга чоловічої статі, а ти… У мене закохався. Ти зовсім не в моєму смаку. Будь ласка, не підходь та не говори до мене більше. Думаю, що ти все зрозумієш.»

Букви пливли перед мною через тремтіння руки. Я кілька разів перечитував повідомлення із надією, що це все помилки і я просто розучився писати. У моєму серці я сподівався, що дівчина видалить повідомлення і за мить почую ззаду себе ніжний голосок Юлі, яка з усмішкою скаже, що це все був дурнуватий розіграш.

Та ось одна хвилина пройшла. Дві. Три. Чотири вже…

  Перевівши погляд на букет у моїй руці, я міцно зжав розкішний папір, який обгортав запашні квіти. У мене було бажання кинути цей подарунок на дорогу, аби машини спочатку його переїхали, потім самому розтоптати і плюнути на фінальний раз. Та врешті у мене прийшло усвідомлення, що це точно не їх вина. Кого звинувачувати тільки можна - то це мене. Я настільки сильно замріявся, що не помітив її байдужості в мою сторону.

  Викинувши букет у смітник, я сів на лавку, засипане снігом, і знову поглянув на її повідомлення. Я ледве міг щось написати, бо через сльози на очах у мене все розпливлося.

«Гаразд, зрозумів» - єдине, що я їй зміг написати.

  Прикусивши губу, я відчув сльози, що текли по моїх щоках. Витерати їх було безглуздо, бо мої руки одразу ловили наступні сольоні каплі з моїх очей. І поки я намагався тремтячими руками витерти сльози, мої думки запуталися серед власних вагань та почуттів. Можна сказати, що я одразу відчував у той момент всі можливі емоції - злість, розчарування, сум, роздратованість, жалюгідність, розгубленість, безнадійність і навіть відчуття, що мені жостко напизділи. На мить я повірив, що знайшов світлого янгола серед інших впавших з небес з одним дияволом(Руденка), але ось я знову відчув цю сірість, яку й раніше зустрічав постійно. Невже я ніколи не зможу знайти свою людину чи принаймні не відчувати цю кляту сірість? Чи врешті розчаруюся в один день у своїй коханій людині, що вона також сіра, як інші? Невже це справді всі такі люди?

Я почув, що біля мене зупинилася машина. Піднявши свій заплаканий погляд, я впізнав цю червону тачку.

- Диявол, - пробурмотів я і шморгнув носом, витерши сльози.

- Ого, оце вже комплімент, - задоволено посміхнувся Рома, запхавши руки в кишені.

- Ти блять за мною слідкуєш? Якого нахуй ти шляєшся за мною? - я роздратовано глянув на Руденка, який одразу припинив посміхатись, перетнувшись зі мною поглядом.

- У мене просто компас, який відчуває, де ти зустрічаєш свою поразку. Мені потрібно на власні очі побачити, як ти ридаєш на самотній на лавочці, викинувши букет у смітник.

- Ой, блять, йди нахуй, - я зірвався на ноги і пішов подальше від Руденка, але краще б мені на той момент було дивитися під ноги.

  Я підскользнувся на замерзлій калабатині, якій дуже було треба розташуватися у мене на дорозі. У мене навіть не було бажання намагатися встояти на ногах, тож приготовився отримати струс мозку.

Але все зависло. Чому я не відчуваю болю? Невже я помер? Я здивовано озирнувся і помітив, що за мій піджак вчепився Рома, не дозволивши мені впасти тут. Він мені допоміг?

- Ти такий жалюгідний, - в очах хлопця я не побачив ні насмішки, ні глузування. Тільки певне роздратування та злість. - Жалюгідний, наївний, довірливий і безпорадний.

- Ти що, охуїв? - я нарешті визволився з його хватки, але тепер дивився під ноги, аби заново не впасти.

- Допоки ти будеш таким несміливим та наївний з людьми, то життя тебе не перестане ґвалтувати, - хлопець розвернувся до мене спиною та попрямував до своєї машини, поки я спантеличено дивився йому вслід.

- Щоб тебе шляк трафив, кончений Руденко, - зло пробурмотів собі під ніс і також розвернувся, попрямувавши до себе додому.

–

Чому я досі не відчуваю перемоги над Чупарським? Тільки у серці боляче закололо, коли він на мене поглянув своїми заплаканими карими очима. Я ненавиджу ту думку, що він так ридав через мене.

Стоп, що.

Чому блять мені не подобається, що він страждає через мене?