Знайомство

  Ця жіночка приїхала ще раніше, ніж обіцяла. Ніщо для неї не було проблемою, аби примчати до лікарні  з місця, де вона була на той момент. Ні затори по місту, ні завалені снігом дороги, ні велика відстань - нічого не завадить цій могутній жінці виконати свій обов’язок та приїхати на виклик Руденка(точніше я її викликав, а не рудий, але для того, щоб йому допомогти).

  У лікарню зайшла висока жінка, яка вражала своєю статурою та мускулінністю. Вона була на дві голови вища мене, що я вперше відчув себе настільки жалюгідним та маленьким порівняно з кимось. Я на мить завагався чи це точно водійка, з якою я балакав, а не особистий охоронець Роми, який виконує страшні та жорстокі накази мого одногрупника, по типу «закопай професора, який не прийняв мій хабар».

- Мій бос вдячний вам за те, що ви попіклувалися про його сина, - мовила жінка своїми ніжним голоском. Попри цей грізний вигляд, вона ніжно усміхнулася мені, немов сонечко вийшло з-поміж хмар.
 
  За мить жінка підхопила Рому, положивши його через своє плече, знову усміхнулася мені, поки я спостерігав за цим із відкритим ротом. Дуже шкода, що цю сцену тільки я бачу і Андрюхи не було зі мною, як свідка. Потім ми б з Роми постійно тягнули прикол, як його особистий водій з легкістю, мов пір’я, підняла і поклала на своє плече. Ото був би мем.

- Нема за що, - зміг ледве щось вимовити після короткого шоку. - Я був радий допомогти. Тільки нічого не кажіть Руденку про мене і те, що я йому допоміг, - із надією в голосі попросив я жіночку. Не хотілося б, щоб до мене Рома потім приєбався, що я бачив його слабким та хворим. Ну авжеж, цей придурок не знає і не знатиме, як він до мене притулявся, аби охолодитися через свій жар, мов те цуценя.

Я вже обернувся, щоб піти геть, але голос водійки мене зупинив:

- О, ні. Ви не правильно зрозуміли. Мій бос хоче з вами також зустрітися і подякувати особисто, - вона підійшла до мене та поклала свою важку руку на моє плече, міцно стиснувши. - Тож пройдемо зі мною до машини, - я знаю, що вона намагалася мені усміхнутися досить приязно, але у мене пройшли мурашки по тілу від цієї усмішки. Щось сонечко вже не так добре гріло. 

- Добре, - мовив перелякано я, ледве проковтнувши комок в горлі, та сподівався, що через мої недавні вагання на запрошення її боса, вона не вивезе мене у ліс.

  На жаль, все сталося дуже швидко і пізно для мене. Занадто довго у мене була загрузка даних. Я усвідомив все сказане нею, коли сидів на задньому місці у цьому розкішному лімузині та стежив за непритомним Ромою, якого положили поруч зі мною.

  Хлопцю насправді вже покращило. Не маю жодного поняття, що йому вколов той лікар і дав випити попри сон Руденка, але щоки стали менш червоними і дихання прийшло в норму. Не залишилося жодної згадки про те, як хлопець лежав на моїй спині та скавчав від болі через жар в тілі. Зараз Руденко тільки солодко спить, все ще одягнутий у мою куртку та шапку, але маску вже знято. Ех, от би він вічно був таким милим і спокійним, а не тільки тоді, коли спить.

Я з полегшенням зітхнув від цієї сцени «сплячої красуні». Цей довбойоб знайшов собі проблеми на одне місце і я впевнений, що буде мене ненавидіти, бо я йому допоміг. Цікаво, як би не я, хтось ще б допоміг йому? Та ні, на весь університет…на цілий світ тільки я такий закоханий дибіл знайшовся та допоміг цьому бісу.

  Я визирнув у вікно, де з кожною хвилиною район ставав розкішнішим та багатшим. Із багатоповерхівок перейшло на власні будинки з двором, а з часом це все перепливло у величезні маєтки та особняки. І я лишень нервово ковтнув слину, усвідомлюючи, що ситуація стає серйознішою і Руденко не рофлив про своє багатство. Я навіть не впевнений, чи достатньо описати це все простим і таким звичайний  словом «багатством».
 
  Щоправда, коли я пригадую день вечірки на хаті у Роми, у моїй пам’яті не відбивається район, по якому я зараз їду. Це зовсім інша місцевість. Невже той дім тільки для його розваг? Як це взагалі працює? Чи то його тільки була хата, а ми зараз їдемо до його батьків? Можливо мені на ходу вистрибнути з машини і втікти геть, поки ця водійка не одразу помітить? Краще нехай вже переломи, ніж зустріч із батьками Роми. Мені ще не хватало зустрітися в реальності із старшими Руденками. Це вже рівно самогубству. Зближення з Руденком - це буквально наголошує про мою швидку смерть. Ну нахуя я йому допоміг? Ну чого мені різко захотілося погратися у рятувальників?

Машина зупинилася і я зрозумів, що вже пізно виконувати цей план, тож тепер мені варто зустрітися зі своїм найбільшим страхом в обличчя. Боже, ну нахуя?

Двері відчинилися і зустрівся з поглядом поважного старого чоловіка, який із серйозним виразом обличчя дивився на мене. Проковтнувши слину, я вже прийняв той факт, що перед мною стоїть моя смерть.

- Пан Руденко на даний момент зайнятий. Почекаєте його всередині будинку, - говорить монотонним голосом чоловік, немов завчив цю фразу на все життя. - Пройдемо за мною, - він обернувся та пішов у напрямку маєтку.

  Я зрозумів, що перед мною був щойно дворецький, номер якого я бачив у телефоні Роми. Вилізши з машини, я помітив, що водійка витягнула Руденка з іншої сторони машини і знову положила його на своє плече. Ледве стримуючи свій сміх, я йшов за дворецьким, який завів мене у будинок та вказав на диван, де я повинен чекати на зустріч із батьком Роми.

  Жіночка віднесла Руденка вгору по сходах, а за нею пару служниць та лікарка. Невже ще й власну міні-лікарню Руденки мають в себе вдома?

- Мене вже нічого не здивує в цьому житті, - мовив я, зітхнувши важко.

  За секунду після моїх слів, я почув, як вхідні двері відчинилися і хтось зайшов до будинку. Я помітив, як дворецький пройшов повз дверей вітальні у сторону вхідних, аби зустріти прибулу людину. І скоріше всього це був один із членів сім’ї Руденків.
 
- Варто передати їй, аби вона не забирала мене так близько до університету, - від цього голосу в мене пройшовся табун мурашок, бо до болі знайомий. - Інакше одногрупники можуть зрозуміти, що я маю особисту водійку.

  Я щойно сказав, що мене вже нічого не здивує. Забудьте це.

Знайома жіноча фігура пройшла повз вітальню та на мить затрималася. Ці зелені очі, про яких я мріяв по ночах, спантеличено і дещо перелякано дивилися на мене. 

- Ти… Ості.., - Юля запнулася у словах і до неї ледве приходило усвідомлення, що відбувається взагалі у цьому домі.

  Чесно, я теж би хотів знати, що це блять таке?

  Поясніть, чого він тут? - дівчина не бажала дивитися в мої очі, тому сердито поглянула на дворецького, який не поворохнув ні бровою на злий тон Юльки.

- Ваш брат втратив свідомість і почався у нього жар. Ваш одногрупник знайшов його і подзвонив нам через телефон вашого брата, - поважно мовив дворецький, який не розуміє напругу між мною та Юлькою, але йому похоже і так щиро фіолетово.

- Рома захворів? - здивовано глянула на чоловіка, а за мить примружила очі. - Не важливо. Головне, що вдома, - знову глянула у мій бік, немов намагається усвідомити, як зі мною розібратися. Вона дивиться на мене, мов на непотрібну проблему, яка не мала б з’явитися по її плану, але блять все сталося неочікувано. - Залиште нас з Остапом самих, - дворецький кивнув у своїй поважній манері та пішов геть в нетрі цього величезного будинку. - Ості, я знаю, що ти про мене думаєш після тієї ситуації… Але дай мені пояснити! Я…

  Дальше я її не слухав. У моїй голові почали гучно рухатися шестеренки, тому я й не міг почути дівчину. І з кожною хвилиною у мене складався новий пазл, усвідомлюючи цю всю ситуацію. Отже, Юля є сестрою Роми? Це виходить, що…

 
  Всю цю хуйню влаштував клятий Рома. Та блять, не дивно тоді, як цей сучий син, немов з повітря, з’явився у момент, коли Юля розбила мені серце. Він же хотів дивитися на мої страждання і ними споживався, немов замість їжі. І як я одразу не здогадався, що Юлька не могла таке повідомлення склепати? Вона б зробила це більше у ніжній та лагідний манері, а не як остання скатіна.

- Ості, ти слухаєш? - перепитала дівчина, коли сіла поруч зі мною на дивані. Я здивовано підняв погляд на Юлю і за мить зітхнув, кивнувши. - Мені дуже шкода, що все так сталося між нами. Я просто злякалася, бо ще не готова до стосунків. Визнаю, я жахлива людина, - із сумним виразом обличчя мовила руда дівчина. Можливо, раніше б я їй повірив та одразу намагався б запевнити Юлю, що вона найкраща у світі людині, просив би не говорити про себе у такій поганій манері та нічого ж страшного у моєму розбитому серці. Всього-лише ображені почуття якогось хлопця, якому швидко б знайшли заміну. Але тепер я не можу їй вірити. Одна з причини є в тому, що вона сестра Роми. Тож далеко від свого брата Юлька не втекла у плані моральності та маніпуляцій.

- Все гаразд, - тільки мовив я, втупившись поглядом у її волосся, аби тільки не дивитися у ці оманливі, зелені очі. Навіть зараз я згадую Рому, дивлячись на ці руді кучері дівчини.

- Справді? - я почув її радість та полегшення в голосі, а я кивнув. Звичайно, що вона щаслива, бо не буде відчувати ці докори сумління та совісті. - Ми ж залишимося друзями, Ості? - мене трохи починає дратувати, коли вона називає мене моєю улюбленою формою імені. Юля, благаю, не змушуй мене ненавидіти власне ім’я.

Я перевів погляд на її простягнуту руку і знову поглянув в ці зелені очі. Багато, хто скаже, що Юля і Рома справді дуже схожі, особливо їх зелень в очах. А у мене руки зачешуться, аби вдарити цю людину по обличчі, бо його очі ні з ким не можна порівняти. Очі Роми Руденка. Особливо з її очима.

- Так, можемо бути друзями, - врешті усміхнувся дівчині та пожав її руку. Юля задоволено кивнула та встала з дивану.

- А ти чекаєш на… Рому? - спантеличено спитала дівчина перед тим, як піти.

- Ні. Ваш батько хоче зі мною зустрітися, - після моїх слів усмішка Юлі згасла, а сяйво в очах кудись зникло.

- Оу… Зрозуміло, - пішла з вітальні дещо збентежена і я відчув, як мої органи скрутилися у животі.

Що це блять означає?