Ділюк Раґнвіндр

Повернення в Мондштадт мав бути часом відпочинку для Люмін, після того всього що вона зробила для інших націй. Але нічого в її житті ніколи не йшло так, як вона це собі запланувала.

— Якщо я тебе розв‘яжу, ти чинитимеш мені проблеми? — Кайа прикладається до пляшки.

— Я хочу лише поговорити.

— О? — Кайа здивовано зводить брови і тицяє пальцем на свою пов‘язку на оці. — Минулого разу мені здалося, що ти не любитель говорити.

Велике спасибі, що залишився

(постканонні кайлюкі як пластир для зламаної душі)

Буденність вбиває. Вбиває настільки, що не дає дихати. 

Але чомусь різько почулось полегшення, ніби хтось або щось розвіяло цю «смертельну» буденність.. 

І якийсь шкед в шортах врізався, кращих подій не придумаєш. 

прискорений шаг, дві посмішки та розправлені плечі. від них тхне рибою, порохом та незалежністю. небезпечною волею та розбурханим морем пригод.

Він хотів забути, як це — любити. Він хотів забути, як це — ненавидіти. Він хотів бути забутий. Світ забуття. Безодня відчаю.