Зранку Ейджі піднявся раніше з усіх. Зазвичай вранішнім пташеням був Сеймур. Проте чоловік не відчував спокою в серці.
⟪Вона вперше за довгий час заговорила зі мною…Невже я настільки сильно тоді вдарив її серце,сплутавши з юнаком⟫, — зітхнув Бодлер.
Почувши кроки, він розвернувся та побачив Аіко, яка крадько йшла до ванної кімнати.
— Бодлер-сан?.. — дуже тихо мовила Аіко.
***
Ейджі вперше був в кімнаті, прихованій від очей — покоях леді Аіко. Чоловік з цікавістю розглядав кожну поличку, хаос на столі, безліч записів.
⟪Добре…Точніше погано, я по факту не розумію всього що написано…А як ми розмовляємо…як?⟫ — замислився Бодлер.
Проте вони вперше були разом та намагались розмовляти, обмінюватись думками та знайти зв’язок.
⟪Я їх практично не розумію…”, — подумала Аіко й спостерігала за жвавим та зацікавленим Ейджі.
Вони зніяковіло тикали пальцями на якісь надписи, намагались пояснити одне одному, немов грали в крокодила.
Ейджі не стримав посмішки, коли побачив як куточки губ піднімались у Аіко.
— Капітане? Де ви пропадаєте? — з коридору, за дверима пролунав голос Вілмара.
— Вибачте, — Ейджі винувато опустив голову та направився до дверей.
⟪Сподіваюсь, ми з нею колись спокійно поговоримо⟫, — розмірковував Бодлер та вийшов, прикривши за собою двері.