Ейджі потер голову, яка сильно боліла. Він повільно піднявся на ноги, спираючись руками за підлогу. Чоловік повільно озирався і намагався зрозуміти і оцінити що сталось.
Чоловік підняв деякі деталі від керма.
⟪Все просто в…В ніщо…Наш корабль…⟫ — Ейджі щось промичав. Він озирнувся.
⟪Головне же, щоб всі вціліли з екіпажу…⟫, — підняв голову до стелі.
— Мої окуляри… — в стороні почувся чоловічий голос.
— Бернард! — Ейджі крикнув і побіг в сторону голоса. Чоловік який виглядав старшим за нього, але з короткимкоричневим волоссям обмацував підлогу й все що було перед ним в пошуках окуляр.
— Дідько, ти живий, це головне! — Ейджі зрадів та широко посміхнувся.
— Якщо покличеш небезпеку, я і окулярам не зрадію, — холодно сказал Бернард.
— Ай да капітан, ми тебе завжди знайдемо, каже Вілмар, коли підійшов та тримався за пошкоджену руку.
Лейвер підійшов трохи шкутильгаючи, але залишався пильним та мовчазним.
— Мені здається ми потрапили в чиюсь оселю, — каже Ерудза, яка виходить спокійно, наче взагалі не постраждала. — Ми десь на заході далекого сходу…— задумливо каже дівчина і дивиться на компас, який ледь візузував карту в повітрі із рожевого світла. — До речі я думаю там знаходиться господар
Ерудза вказала чітко в сторону, де за поламаними дверима стояла тендітна фігура в зручному завеликому одязі.
— Той хлопчина? — Ейджі здивовано підняв брови подивився в сторону, куди вказувала Ерудза.
— Знаєш…Те як ми тут опинились…Я би теж злякався… — втомлено зітхнув Вілмар.
— Хочеш сказати ми не в нашому світі… — задумливо сказал Ейджі та відвів погляд до розбитого скла від вікна.
— Може мені хтось допоможе окуляри знайти… - обурився Бернард і зловісно буркнув.
– Тримай, але вони трохи-сильно тріснуті, — зазначила Ерудза, коли протягнула окуляри.
— Дякую. що хоч хтось їх знайшов, — Бернард зітхнув з полегшенням і одяг окуляри. Куточки губ піднялись в чомусь схожому на посмішку.
***
Ейджі відчував каяття за ситуацію яка склалась.
⟪Ми виходить вдерлись в інший світ, розтрощили чиєсь…Ну на дім це мало схоже…На будиночок в стволі дерева — так. Все одно ми винні перед тим хлопчиною, який вірогідно власник…⟫, — Ейджі винувато подивився в сторону, де стояла фігура і повільно направився до пошкодженої двері.
Не встиг він підійти, як двері відчиняються, а за ними стоїть приваблива білявка поряд з хлопцем, який притулявся до дівчини.
— Айко-чан…Ну і ну… — здивовано мовила незнайомка коли подивилась на ушкодження і на натовп невідомих людей.
В приміщенні пвіяло тишою, немов перекати поле пройшлось.
— Чи вже мені погано, чи ти права. що впали прибульці, — дівчина пхоитала головою. — Ви всі хто такі? — голос став холодним та твердим.
— Мені не здалось… — дуже тихо каже Айко та стоїть за спиною подруги.
— Га…Ще цікавіше це де ми опинились, — Ерудза втомлено зітхнула та спокійно сіла на один з уламків.
Тиша. Вона тягнулась довго, немов ніхто не міг наважитись почати першим робити крок.