Дівчина зітхнула та поправила чорне волосся, неохайно зібране заколкою.
⟪Знову завалили задачками… Як дожити до цієї п’ятниці⟫, — вона зітхнула і поправила окуляри.
Айко знала, що робота, якою б страшною не відчувалась — це єдина можливість захистити себе.
Вона ліниво встала, з тихим хрустом в кістках розім’ялась та пішла до кухні. До роботи завжди треба підготуватись: заварити локшину і налити теплий трав’яний чай.
Айко виглянула у вікно. Дівчина з важким зітханням спостерігала за людьми.
⟪Може колись мені теж не буде страшно розмовляти…Обмінюватись думками, почуттями з іншими людьми⟫, — від однієї лише думки затремтіли руки.
***
Чоловік взяв велику кружку пива, де пінка ледь не виливались.
— Ай, сьогодні був вдалий вечір для екіпажу корабля ⟪Astra⟫! — радісно сказав чоловік та зробив великий ковток пива.
— Капітане, не пийте забагато, — зауважив інший чоловік, який відчувався дещо старшим та поправив окуляри.
— Ой, та що зарза може статись, — легковажно каже, робить великий ковток пива.
Раптовий шум. До таверни увірвалась жінка, яка тримала східний довгий меч, вона холодно з особливим азартом дивилась на кожного з екіпажа ⟪Astra⟫.
— Ось що! — крикнула дівчина з рудим недовгим волоссям. — Нашому капітану давно пора затулити писо…
Дівчині ніжно закрив рот інший чоловік зі світлим волоссям до плечей.
— Моя дружина нічого не казала. Любі, друзі, давайте краще валити на корабль, — обережно мовив він. — Ейджі, є ідеї?
Чоловік допив пиво та відставив кружку.
— Так, наприклад бігти! — квапливо сказав він та дістав свій ніж.
— Не втечете, розбійники, — з особливим азартом, спокусливо каже жінка та побігла за компанією, які квапились на свій корабль.
— Казати погану новину, чи ні? — чоловік зі світлим волоссям питає Ейджі, який стояв за штурвалом.
— Вона дверлась? — капітан нахмурив брови від однієї лише здогадки.
— Так…Зараз з нею Лейвер розбирається, — почувся нервовий сміх.
— Вілмар, не там ти хвилюєшся, — Ейджі зітхнув. Його брови засіпались, коли чув дзвін леза.
— Так….Краще хвилюватись, що у нас щось не ті координати… — Вілмар вказав на магічні кола, які почали видавати інші символи.
Ейджі не одразу поглянув, а як помітив різко топнув ногою:
— Що? Дідько, що? Куди ми йдемо?! — спантеличено і розлючено вигукнув.
— Ха… — Вілмар видихнув, але аж ніяк не полегшено.
***
Айко мрійливо дивилась на нічне небо. Яскрава зірка, падала вниз. Вона заплющила очі та прошепотіла лише одне заповітне бажання.
Знову подивившись на небо, дівчина запаніковала — сяйво ставало ближче та ближче.
⟪Зірка падає на мене?! Скажіть, що це сон!⟫ — подумала Айка поки магахала руками, видавала нерозбірливі звуки та верески. Вона закрила вікно та вибігла з кухні.