Аіко здавалось, що починала звикати до нескінченного шуму, який лунав з кухні та коридору.
Від міркувань дівчину відволік делікатний стукіт в двері. Вона обережно підійшла до дверей.
— Леді, Аіко…Дозвольте Вас потурбувати… — ввічливо мовив Ейджі.
Дівчина відчула як затремтіли руки, проте одночасно тягнулась відчинити двері.
Вона потягнула ручку на себе зробивши малу щелину та трохи бачила Ейджі.
— Таки можна? Це честь для мене, Леді Аіко, — мовив Ейджі та м’яко посміхнувся.
— Н..н…н…напевно… — нерішуче мовила Аіко.
— Я просто хотів запитати на рахунок того як у Вас справи? — поцікався чоловік.
Аіко відсахнулась від дверей. Серце божевільно затремтіло.
— Ви в порядку? — поцікавився Ейджі, коли відчув, що тиша затягнулась.
— Так… — тихо відповіла.
— Рад чути, що з Вами все добре…М-може пізніше ще поговоримо…Я впевнений. нам знадобиться порада від Вас, — з посмішкою мовив Ейджі та розвернувся, щоб відходити від дверей.
Аіко завмерла. Вона не розуміла те, чого відчуває в повній мірі. Чоловік однозначно не бажав зла.
⟪Я…Боюсь…Я хочу дізнатись..Я хочу поговорити більше…Я хочу довіряти їм…Йому⟫
— Бодлер-сан! — раптово майже крикнула Аіко розкрив двері до кімнати. Дівчина важко задихала, відчуваючи, що досягла вершини сміливості. Серце билось настільки сильно, що заважало дихати.
Ейджі розвернувся. Аіко вперше за довгий час зустрілась з ним поглядами.
Аіко різко закрила двері. Вона опустилась по стінці, відчуваючи, що знову всі спроби марні. Обійнявши себе за плечі, та притуливши підборіддя до колін.