Ейджі з посмішкою оглядав, те що вже вдалось відновити та легенько хлопнув по корпусу.
— Відновимо другу частину корпусу, перенесемо в більш безпечне місце. щоб Леді Айко не постраждала і вже там доробимо все технічне, — бадьоро мовив Ейджі.
— В принципі, саме складне залишив на кінець, — спокійно мовив Бернард та поправив нарешті нові окуляри.
— Ага, ось тільки врахуй, що в цьому світі ми не все знайдемо і прийдеться вертітись із замінниками, — зауважив Вілмар та підняв вказівний палець.
— Мої слова вкрав, коханий, — Ерудза надула губи.
— Ну, вибач, — з посмішкою відповів Вілмар.
— Тим більш в цьому світі низький рівень магії, все буде складніше, — зітхнув Бернард.
— Я… — раптово з коридору заговорила Айко. — Я…Не знаю чим зможу Вам допомогти…Але.. постараюсь…
Її тихий голос пролунав так, ніби вона ледь знайшла сили та сміливість, щоб сказати,але змогла та відвернулась, щоб знову втекти в кімнату.
— Леді Айко! — Ейджі крикнув та підбіг до неї.
Айко спантеличено завмерла.
— Дякую Вам, – вимовив Ейджі та вклонився. — Ваше благородне серце, рятує нас в таку скрутну хвилину…
Айко затремтіла та в одну мить обличчя почервоніло.
— Боже, наш капітан невиправний телепень, — зітхнула Ерудза.
— Ну, кохана, він хоча б завжди каже все щиро, — зауважив Вілмар та подивився на дружину.